Фаши́зм (, від — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, властивими ознаками якої є надзвичайний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання, мобілізації нації й держави проти ворогів, насильницьке придушення опозиції й ідея постійної війни і панування.
Спочатку — самоназва політичного руху під проводом Беніто Муссоліні в Італії, який був при владі від 1922 до 1943 року. Вже у 1920-х роках супротивники фашизму поширили це поняття на інші праворадикальні, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, і, серед інших, на німецький націонал-соціалізм, хоча лише деякі з них називали себе «фашистськими» та за своєю ідеологією і політичною діяльністю, істотно відрізнялися від італійського фашизму.
Вважають, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія, був заснований Беніто Муссоліні — до того одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Фашисти сприймали Першу світову війну 1914 року як революцію, яка внесла величезні зміни в природу війни, суспільство, державу та технології. Початок майже поголовного збройного конфлікту та повсюдна мобілізація суспільства, стерли різницю між цивільними та бійцями. Виникло військове громадянство, за якого всі громадяни в певний спосіб, були пов'язані з військовими. Внаслідок такої війни, постає могутня держава, здатна залучати мільйони людей для служби на передовій і покривати їхнє матеріально-технічне забезпечення, а також мати безприкладну владу, втручатися в життя громадян.
Фашизм відкидає твердження про те, що насильство за своєю суттю погане, і розглядає імперіалізм, політичний примус та війну, як засоби національного відродження. Фашисти часто виступають за створення тоталітарної однопартійної держави і за керовану економіку, головною метою якої є досягнення автаркії (національної економічної самодостатності) через протекціоністські та економічні політики інтервенціонізму. Надзвичайний авторитаризм і націоналізм фашизму, часто проявляються як віра в расову чистоту чи панівну расу, зазвичай змішану з деяким різновидом расизму чи дискримінації упослідженого «іншого», населення.
Однак, на думку видатного науковця, нобелівського лауреата в галузі фізіології та медицини Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот 1917 року у царській Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»Звертаючись до керівництва СРСР 21 грудня 1934 року, він вказував: «Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без посмішки дивитися на плакати: „хай живе світова соціалістична революція, хай живе світової жовтень“. Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам Тимчасового Уряду було мало навіть двох Ваших репетицій перед Вашим жовтневим торжеством. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і, звичайно, вчасно здогадуються застосувати для попередження цього те, чим користувалися і користуєтеся Ви — терор і насильство. Хіба це не видно всякому зрячому! Скільки разів у Ваших газетах про інші країни писалося: „година настала, година пробила“, а справа постійно закінчувалося лише новим фашизмом деінде. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ (Англію напевно, американські Сполучені Штати, ймовірно), який втілить-таки в життя ядро соціалізму: гасло — працю як перший обов'язок і ставну гідність людини і як основу людських відносин, що забезпечує відповідне існування кожного — і досягне цього зі збереженням усіх дорогих, що коштували великих жертв і великого часу, надбань культурного людства».Источник. 1995. № 1(14). С.138–144. .
На спорідненість політичних режимів першої половини ХХ ст. вказував Арнольд ТойнбіТойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2/Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178., англійський історик, учення якого піддається критиці більшості науковців.
Визначення поняття
Етимологія слова фашизм походить від латинського фасції (пучок). Пучок був символом влади під час Римської імперії чиновників-лікторів до найвищого римського судді, консулів, преторів і диктаторів.Bernd Martin: Zur Tauglichkeit eines übergreifenden Faschismus-Begriffs. In: Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte, 29. Jg. 1981, S. 48-73 (PDF) Тому емблема фашизму — лікторська зв'язка — знак єднання, сили і справедливості, оскільки фашизм не лише законодавець і будівельник закладів, але й учитель і рушій духовного життя.Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Авторитет»)
Фашизм зазвичай тлумачиться як «ультраправа ідеологія»,Eatwell, Roger: «A Spectral-Syncretic Approach to Fascism», The Fascism Reader, Routledge, 2003, p 79. Books.Google.com хоча деякі автори наголошують на тому, що розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектра лівий-правий є важким, оскільки фашизм охоплює складові лівих ідеологій.Turner, Stephen P., Käsler, Dirk: Sociology Responds to Fascism, Routledge. 2004, p. 222 Адольф Гітлер та інші прихильники офіційно зображують німецький нацизм як ні лівий, ні правий, але синкретичний. Націоналізм був основною частиною італійського фашизму через те, що фашистські партії зосереджені хоча і не на національній ідентичності, але на національній єдності, і не на класовій боротьбі. Нацистська Німеччина була зосереджена на «чистоті раси», а фашистська Італія Муссоліні покладалася на державний суверенітет у стосунку до особистості. Проте у 1937 Муссоліні ввів низку законів, спрямованих проти євреїв, що було зроблено просто задля підтримки політики Адольфа Гітлера, а не з ідеологічних міркувань.Heywood, Andrew (2003). Political ideologies. An introduction., Palgrave Macmillan
Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарногоБеніто Муссоліні у «Доктрині фашизму» відносить фашизм до правих ідеологій, поряд із колективізмом, але також заявляє, що фашизм прихильно ставиться до умов, які призвели до розгортання діяльності лівих політичних рухів, зокрема класового конфлікту між соціалізмом і ліберальною демократією. Англомовний переклад: «We are free to believe that this is the century of authority, a century tending to the 'right', a Fascist century.» … "We are free to believe that this is the 'collective' century, and thus the century of the state. It is eminently reasonable for a new doctrine to make use of still-vital elements from other doctrines, " … «Fascism is totalitarian, and the Fascist State—a synthesis and a unit inclusive of all values—interprets, develops, and potentiates the whole life of a people.»Sternhell, Zeev; Sznajder, Mario; Ashéri, Maia; Massel, David (translation). The birth of fascist ideology: from cultural rebellion to political revolution. Princeton, New Jersey, USA: Princeton University Press: 1994. pp. 189—190.Payne, Stanley G. A history of fascism, 1914—1945. Oxon: The Board of Regents of the University of Wisconsin System, 2005 (digital edition). p. 112. типу. Науковці також часто визначають фашизм як крайню праву ідеологіюStackleberg, Rodney Hitler's Germany, Routeledge, 1999, p. 3Lipset, Seymour: «Fascism as Extremism of the Middle Class», The Fascism Reader, Routledge, 2003, pp. 112—116 Науковці також вважають фашизм різновидом синкретичної політикиEatwell, Roger: "A 'Spectral-Syncretic Approach to Fascism', The Fascism Reader, Routledge, 2003 pp 71-80 Books.google.com.
На думку Еріка Берна, фашистом можна назвати людину, котра не поважає життя інших і розглядає його як свою здобич. Він описує фашизм як зарозуміле ставлення, котре безперечно є реліктом доісторичної свідомості, що дійшло до наших днів як радість канібалізму і масових вбивствЕрік Берн. Ігри, у які грають люди, Видавництво: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016 ISBN 978-617-12-8649-8.
Від 30-х років поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші, відносно подібні та споріднені за ідеологією та політичною діяльністю, режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліційний в Португалії тощо, які самі себе ніколи не називали «фашистськими». І. В. Сталін офіційно називав німецьких націонал-соціалістів фашистамиСталин И. В. Об отечественной войне Советского народа. ст. 21, і така його позиція в період сталінізму, звичайно була прийнята радянською пропагандою. У будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії, так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі спирається на велелюдну тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечну вагу «вождя», «фюрера», «дуче», «каудільо», а також на всеохопний ідеологічний і фізичний терор.
Дослідник італійського фашизму Річард Босворз називає бааський режим Саддама Хусейна, який виник значно пізніше після Другої світової війни, епігоном фашизму.Mussolini's Italy: Life Under the Fascist Dictatorship, 1915—1945 By R. J. B. Bosworth. Penguin, Jan 30, 2007
Існує певна подібність і спорідненість фашизму та комунізму за деякими ознакамиОлег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум», для УП. Червоно-коричневий вірус.
У сучасній путінській Росії помітні значні фашистські тенденції Російське політичне явище «путінізм» разом із доктриною «русского мира» набуло наукового значення і стало подібним до сучасного різновиду фашистської диктатури«Putins Ideologie hat faschistische Wurzeln»Олександр Зайцев. Фашизоїдна РосіяОлександр Зайцев. Примари й реальність фашизму (див. Рашизм).
Італійський фашизм і німецький нацизм: подібності та відмінності Більшість сучасних дослідників фашизму і німецького нацизму розглядають німецький націонал-соціалізм як видозміну (але не «зразкову») фашизму — в широкому розумінні цього терміну, як певного типу ідеологій — «родового фашизму» (), а не італійського, який також є лише одним із варіантів «родового фашизму», хоча й хронологічно більш раннімРоджер Ґрифін. Дослідження фашизму в Східній Европі: рух навздогін чи прокладання нового шляху? // Україна Модерна. — 2013. — № 20..
Італійські фашисти та німецькі націонал-соціалісти вкрай негативно ставилися до комунізму та ліберальної демократії. Вони в своїй політичній риториці та пропаганді зневажливо та глузливо називали плутократіями та плутократами західні демократичні держави та їхніх правителів.Герцштейн Р. Э. Война, которую выиграл Гитлер / Пер. с англ. А. Л. Уткина, А. В. Бушуева, И. С. Соколова под общ. ред. Г. Ю. Пернавского. — Смоленск: Русич, 1996. — 608 с. — (Тирания). — Тираж 5000 экз. ISBN 5-88590-223-2.David Irving. Goebbels. Mastermind of the Third Reich. — Parforce (UK) Ltd., 1996—939 pages. — ISBN 1872197132. page: 568, 581, 591, 613, 681, 801