Кампанія на островах Нова Джорджія — серія наземних і морських битв на Тихоокеанському театрі Другої світової війни між союзними силами та Японською імперією. Кампанія проходила на островах Нова Джорджія в центральній частині Соломонових островів і послідувала за захопленням союзниками островів Рассел. Основні бої точилися на самій Новій Джорджії, хоча протягом всієї кампанії також відбувалися бойові дії навколо острова. Ця кампанія була частиною стратегії союзників у південній частині Тихого океану з ізоляції японської військово-морської бази навколо Рабаула.
Кампанія почалася 30 червня 1943 року, коли війська США здійснили висадку в затоці Кула на півночі Нової Джорджії та навколо району Мунда на західному узбережжі. Крім того, менші висадки були здійснені в гавані Віру на південному узбережжі острова, у Вікхем Анкоридж на Вангуну та на Рендова. На півночі протягом липня велися кілька бойових дій навколо Еногая та Байроко, тоді як на заході головною метою США був японський аеродром на Мунда-Пойнт. Наполеглива оборона японців затримала наступ США на Мунда, і японці здійснили потужну контратаку, перш ніж американські війська зрештою захопили Мунда-Пойнт на початку серпня.
Подальші події відбулися на острові Арундел у серпні та вересні після того, як японські сили відступили звідти після боїв навколо Мунда-Пойнт. Велика кількість японських військ зосередилася на острові Коломбангара наприкінці кампанії, але їх обійшли війська США, які висадилися на Велья-Лавелья в середині серпня і пізніше були посилені новозеландськими військами. Кампанія завершилася 7 жовтня 1943 року, коли останні японські війська були виведені з Велья-Лавелья, завершивши захоплення союзниками островів.
Серія морських боїв також відбулася в поєднанні з боями на суші, включаючи битву в затоці Кула, біля Коломбангари, у затоці Велья, біля Гораніу та біля острова Велья-Лавелья.
Ситуація перед початком кампанії Японці захопили Нову Джорджію в 1942 році і побудували авіабазу в Мунда-Пойнт, яка почала діяти в грудні 1942 року для підтримки наступу на острові Гуадалканал. Коли наприкінці 1942 року стало зрозуміло, що вони не можуть утримати Гуадалканал, японське командування вирішило, що союзники рухатимуться до японської бази в Рабаулі на Новій Британії, і що центральні Соломонові острови були логічним кроком на цьому шляху.Lofgren, Northern Solomons: The U.S. Army Campaigns of World War II, p. 8
Японська імперська армія вважала, що утримання Соломонових островів буде остаточно невдалим і що буде краще дочекатися нападу союзників на Бугенвіль, оборона якого буде набагато менш дорогою з точки зору логістики. Імперський флот Японії вважав за краще затримати наступ союзників якомога довше, зберігаючи віддалену лінію оборони. Не маючи ефективного центрального командування, ці дві японські структури реалізували власні плани: флот взяв на себе відповідальність за захист центральних Соломонових островів, а армія — за північні Соломонові острови.Lofgren, Northern Solomons: The U.S. Army Campaigns of World War II, p. 9
На початку 1943 року японська оборона була підготовлена проти можливої висадки союзників на Новій Джорджії, Коломбангарі та Санта-Ісабель. До червня 1943 року було 10 500 військ на Новій Джорджії та 9 000 на Коломбангарі, усі під командуванням генерала Мінору (Нобору) Сасакі, добре окопавшись і чекаючи атаки союзників.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, p. 97Lofgren, Northern Solomons: The U.S. Army Campaigns of World War II, pp. 9 & 25
Захоплення острова Нова Джорджія
Висадка: 30 червня — 2 липня
Сили, що складалися з частин 4-го рейдерського батальйону морської піхоти та 103-го піхотного полку, висадилися в затоці Олоана на південному узбережжі острова Вангуну 30 червня. Звідти вони пройшли суходолом до села Вура, яке виходило на Вікхем Анкорідж, першу з цілей початкового плану союзників. До 12 липня Вура була укомплектована гарнізоном.Horton, New Georgia: Pattern for Victory, pp. 46–51 Тим часом залишок 4-го рейдерського батальйону морської піхоти захопив гавань Віру за підтримки пікіруючих бомбардувальників 30 червня після просування по суші з плантації Ламбеті. Вони перепливли на плантацію на човні 27 червня з Сегі-Пойнт, і їх відправили туди 21 червня під час попередньої операції. Інша рота 103-го піхотного полку замінила морських піхотинців у гавані 4 липня, висадившись на мисі Сегі 30 червня, коли просування морських піхотинців було затримано.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, pp. 83–85
Висадка в районі Мунда була найважливішою; початковим етапом цієї частини операції було взяття Рендови під командуванням адмірала Тернера. Загалом 6000 солдатів, матросів і морських піхотинців 172-го піхотного полку армії США, 9-го батальйону морської піхоти та 24-го NCB ВМС висадилися в гавані Рендова вранці 30 червня. Рендова, Вікхем Анкоридж і гавань Віру були перетворені на плацдарми для головної події, облоги Мунди, тоді як Сегі-Пойнт перетворили на аеродром.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, pp. 84–85 Невеликий японський гарнізон на Рендові був швидко розгромлений, але протягом наступних днів острів піддався сильній атаці японської авіації. Морські піхотинці на Рендові швидко побудували артилерійські точки, з яких вони могли обстрілювати аеродром Мунда та підтримувати операції по захопленню аеродрому Мунда протягом липня та серпня.Hammel, Munda Trail, pp. 69–78Stille, The Solomons 1943–44, pp. 42–44, 52–53
2 липня американці були готові здійснити висадку в районі Мунда на острові Нова Джорджія. Пляж Лаяна був найближчим, лише за 2 милі (3,2 км) від Мунди, але оскільки він був сильно захищений, було прийнято рішення про висадку на користь пляжу Занана, більш ніж за 3 милі (4,8 км) далі на схід.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, p. 92, footnote 27Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 177 Переправа була здійснена вдень силами двох полків у другій половині дня 2 липня; навколо Занани було створено невеликий периметр, і через кілька днів почалося просування на захід до Мунда-Пойнт.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, pp. 92–94.
Затока Кула Віце-адмірал Дзін'їті Кусака та генерал-лейтенант Хітоші Імамура не мали наміру дозволити Новій Джорджії впасти, як це було на Гуадалканалі. Вони завантажили 4000 солдатів на есмінці, переправили в ніч з 4 на 5 липня за допомогою «Tokyo Express» і висадили їх у Віла на південно-східному узбережжі Коломбангара.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 156 Звідти чоловіки мали переправлятися через затоку Кула на баржах до Байроко на північно-західному узбережжі Нової Джорджії, а потім рухатися восьмимильною стежкою в джунглях до Мунди.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, Map p. 100 & pp. 104—105
Тієї ночі союзники також провели десантну операцію в затоці Кула. Хелсі відправив транспорти з 4600 солдатами, що складалися з морських рейдерів і двох батальйонів армії США під командуванням полковника Ліверседжа в Райс Анкоридж на північно-західному узбережжі Нової Джорджії. Морські сили з трьох легких крейсерів і чотирьох есмінців під командуванням контр-адмірала Волдена Л. Ейнсворта прикривали кораблі. Один з есмінців Ейнсворта був торпедований і потоплений японцями, коли останні відступали вгору затокою після своєї місії підкріплення до Віла.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, pp. 156—158
Підрозділу Ліверседжа було доручено рухатися вниз узбережжям і захопити Байроко, тим самим перекривши вихід, який японці використовували для підкріплення Мунди. Вони успішно висадилися на світанку, але виявили, що місцевість складна, і протягом кількох днів повільно просувалися вглиб острова.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 176
У ніч (5-6 липня) після висадки в затоці Кула, військово-морські сили японців вступили в повномасштабну битву у водах на північний схід від Коломбангари, дію, яка отримала назву Битва в затоці Кула. Американці втратили легкий крейсер, а японці втратили два міноносці.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, p. 99Prados, Combined Fleet Decoded, p. 491 На півночі, після наступу з Райс-Анкориджа, війська США зайняли Трірі 7-8 липня. Японська армія чисельністю 400 осіб розпочала контратаку 8 липня на Трірі, яка спочатку досягла певних успіхів, перш ніж була зупинена фланговим ходом. Після цього війська США захопили Еногай у гирлі затоки 10-11 липня, перш ніж перейти до блокування вздовж шляху Мунда-Байроко.Shaw & Kane, Isolation of Rabaul, pp. 123—130
Наступ від Занани до Мунда
Просування США від Занани до Мунди було повністю зупинено через складний рельєф, проблеми з постачанням і низький моральний дух.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, pp. 106—115 Генерал Гестер спробував вийти з глухого кута, відправивши 172-й піхотний полк на північ, щоб зайняти японські позиції в тилу, тоді як 169-й піхотний полк продовжив фронтальний штурм, але Сасакі зупинив цю спробу.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 177 У результаті наступ США на Нову Джорджію зупинився як на півночі, так і на півдні. Японці доставили підкріплення на баржі з Віли до Байроко, і ще 1200 солдатів були завантажені на чотири транспортні есмінці в Рабаулі та відправлені для висадки у Вілі в ніч з 12 на 13 липня. Ці кораблі супроводжували легкий крейсер і п'ять есмінців. Ейнсворт був посланий перехопити цю флотилію з трьома легкими крейсерами і десятьма есмінцями. Він зіткнувся з японськими силами у водах на північ від Коломбангари, і в наступній битві при Коломбангара один американський есмінець і один японський легкий крейсер були потоплені.
Генерал-майор Оскар В. Грізволд, командир XIV корпусу та безпосередній начальник генерала Гестера, відвідав Нову Джорджію в середині липня та оцінив ситуацію як жахливу. Він повідомив по радіо Гелсі в Нумеа, що потрібна принаймні ще одна дивізія, щоб вийти з глухого кута.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 198 Генерал-лейтенант Міллард Гармон з ВПС США був направлений для підтвердження ситуації. Після дослідження ситуації Гармон передав польове командування Грізвольду, щоб Гестер міг зосередитися на керуванні власним підрозділом. У той же час відбулася довгоочікувана зміна у військово-морському командуванні: 15 липня контр-адмірал Теодор Старк Вілкінсон перебрав від Тернера керівництво десантними силами.Horton, New Georgia: Pattern for Victory, p. 77
Сасакі спочатку скористався безладом на американському боці. Японці навчилися застосовувати тактику ближнього штурму проти американських танків, роблячи броню ще менш ефективною в джунглях, ніж зазвичай. Тим часом у недосвідчених, голодних і втомлених американських солдатів почали здавати нерви, і вони почали втрачати дисципліну.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, p. 199 У ніч на 17 липня японці розпочали потужну контратаку і зуміли захопити командний пункт 43-ї дивізії поблизу Занани. Зрештою, війська Сасакі почали хворіти та виснажились; також він втратив зв'язок з Рабаулом.Morison, Breaking the Bismarcks Barrier, pp. 200—206 Війська США, підкріплені прибуттям 37-ї піхотної дивізії, згодом розпочали наступ на рівні корпусу, метою якого було захоплення Мунда-Пойнт.Miller, Cartwheel: The Reduction of Rabaul, p. 137 Сасакі наказав відступити з району Мунди 3 серпня. Ґрізволд наказав своїм людям обійти Мунду з північного заходу і 5 серпня обстріляв японців, що залишилися, артилерійським вогнем. Того ж дня американці, не зустрівши опору, увійшли до Мунди, нарешті досягнувши найважливішої мети кампанії.
Взяття Байроко