Генріх Бернгард Оппенгейм (20 липня 1819, Франкфурт-на-МайніDie kleine Enzyklopädie. Encyclios-Verlag, Zürich 1950, Band 2, S. 288. — 29 березня 1880, Берлін) — німецький ліберал, вільний трейдер, адвокат, юрист-міжнародник, журналіст і філософ.
Життя та творчість Оппенгейм походив з єврейської франкфуртської банкірської родини Оппенгеймів. Вивчав право в Геттінгені, Гейдельберзі та Берліні. Габілітація в Берліні не пройшла через його єврейське походження. У 1841 році він став приват-доцентом політології та міжнародного права в Гейдельберзі.
У середині 1840-х років він звернувся до політичної журналістики. 1848 року він був на радикально-демократичному крилі революції, був співредактором журналу «Реформа» («Die Reform»). У 1861 році Оппенгейм вступив до Прогресивної партії і з цього року був редактором «Німецьких щорічників політики і літератури», які невдовзі були заборонені.
Він був членом Конгресу німецьких економістів з початку 1860-х років. Прогресивного ліберала вважали «переконаним вільним торговцем» і видатним національним економістом. Пізніше він також звернув увагу на соціально-політичні питання, такі як турбота про бідних та право на проживання.
Через необхідність займатися практичною політикою він приєднався до націонал-лібералів у 1866 році. Оппенгейм підтримував курс Отто фон Бісмарка на об'єднання нації.
У 1869 році він зазнав поразки від Вільгельма Буфа на додаткових виборах до рейхстагу Північнонімецького союзу у виборчому окрузі Верхній Гессен. Прихильники Оппенгейма розповсюдили брошуруDie Reichstagswahl in Oberhessen: Ein Beitrag zur Naturgeschichte der Kleinstaaterei, Stuttgart 1869 (), в якій, серед іншого, висувалося звинувачення в тому, що під час виборчої кампанії використовувалися антисемітські настрої.
У 1874 році він був обраний до Рейхстагу. У 1880 році він приєднався до сепаратистів через протекціоністську тарифну політику Бісмарка.
У своїх філософських працях він передусім розглядав парламентську систему та служіння народних обранців загальному благу, а не відданість окремим інтересам. Оппенгейм також запровадив термін «катедер-соціалізм»Zuerst in einem anonymen Artikel Oppenheims in der National-Zeitung vom 7. Dezember 1871, abgedruckt in: Quellensammlung zur Geschichte der deutschen Sozialpolitik 1867 bis 1914, I. Abteilung: Von der Reichsgründungszeit bis zur Kaiserlichen Sozialbotschaft (1867—1881), 8. Band: Grundfragen der Sozialpolitik in der öffentlichen Diskussion: Kirchen, Parteien, Vereine und Verbände, bearbeitet von Ralf Stremmel, Florian Tennstedt und Gisela Fleckenstein, Darmstadt 2006, Nr. 31..
Наукові праці
Philosophie des Rechts und der Gesellschaft. 1847. (Hrsg. und mit einem Anhang versehen von Hermann Klenner, Freiburg/Berlin 2007) Unsere Ideale und Enttäuschungen in Frankreich und England. In: Demokratische Studien. 1860. (Digitalisat Ausg. 1850) Der Kathedersozialismus. Berlin 1872. (Digitalisat) Vom gescheiterten Steuererlaß; Zur Geschichte des Börsenschwindels; Über Parteibildungen. Ein Rückblick. alle drei In: Die Gegenwart. Band 1, 1872. Über volkswirtschaftliche Kongresse; Blumenlese auf der Eisenacher Sozialkonferenz; Steuerfragen. alle drei In: Die Gegenwart. Band 2, 1872. Die Wahrheit über die Gewerkvereine. In: Die Gegenwart. Band 3, 1873. Die Gewerbefreiheit und der Arbeitsvertrag. Deutsche Volksschriften, Band 5, Breslau 1879. (Digitalisat)
Література
Eckhard Hansen, Florian Tennstedt (Hrsg.) u. a.: Biographisches Lexikon zur Geschichte der deutschen Sozialpolitik 1871 bis 1945. Band 1: Sozialpolitiker im Deutschen Kaiserreich 1871 bis 1918. Kassel University Press, Kassel 2010, ISBN 978-3-86219-038-6, S. 120 (Online, PDF; 2,2 MB).
Heinrich Bernhard Oppenheim, in: Ernest Hamburger: Juden im öffentlichen Leben Deutschlands: Regierungsmitglieder, Beamte und Parlamentarier in der monarchischen Zeit. 1848—1918. Tübingen: Mohr, 1968, S. 267ff.
Посилання
Heinrich Bernhard Oppenheim in der Datenbank der Reichstagsabgeordneten Das Bürgerthum der Juden. Essay. (PDF; 194 kB) In HBO, Studien der inneren Politik. Bettina von Arnim in innigster Verehrung zugeeignet. 1842, S. 86–95. (Volltext)
Примітки