Між 1849 і 1865 США, які різко розширили свої кордони, переживали період загострення відносин між регіонами країни, що врешті-решт призвело до заколоту південних штатів та кровопролитної громадянської війни. У цю епоху в США відбувалася індустріалізація та революція на транспорті, що змінили економіку Півночі та Заходу. Масова імміграція, також спрямована переважно на Північ, також була причиною серйозних змін у культурі Америки. Початок Каліфорнійської золотої лихоманки та масове заселення західних територій поставило до порядку денного старе питання про допущення чи заборону рабства на Заході.
Тривала політична боротьба призвела в 1850 до прийняття компромісного рішення, частково задовольняло інтереси як північних, і південних штатів: Каліфорнія стала штатом, вільним від рабства, але у Техасі та інших територіях, приєднаних до США за підсумками американо-мексиканської війни, раб могла бути дозволена, якщо за нього голосувала більшість місцевого населення. У 1854, згідно з принципом суверенітету населення, прийнято закон Канзас-Небраска, який фактично скасував дію раніше прийнятого Міссурійського компромісу, який обмежував поширення рабства на Заході. У Канзасі почалися збройні сутички між прихильниками та противниками рабства, що поляризували всю країну. Перемога супротивників рабства в Канзасі та створення нової республіканської партії з явно аболіціоністською програмою та спиралася на виборців Півночі, змістили рівновагу політичних сил і породили на Півдні побоювання за своє майбутнє.
У 1860 кандидат республіканської партії Авраам Лінкольн за підтримки виборців Півночі та всупереч волі виборців Півдня став президентом США. Тоді південні штати оголосили про свій вихід із союзу та створення нової конфедеративної держави. Взявши під свій контроль збройні сили Півдня, Конфедерація силою захопила військові бази, що залишалися на Півдні, вірні уряду у Вашингтоні. Це були перші бої громадянської війни, що тривала чотири роки. У ній загинуло близько 600-700 тисяч американців, більшість південних штатів була спустошена війною і блокадою морських портів, що викликала на Півдні масовий голод. Зрештою Північ перемогла, територіальна цілісність США була відновлена, а рабство скасовано на всій їх території.
Економічний розвиток До 1840-х в результаті промислової революції північно-західні штати покрилися густою мережею залізниць, каналів, текстильних фабрик, невеликих промислових містечок і фінансових центрів, що швидко ростуть, таких як Бостон, Нью-Йорк і ФіладельфіяJohn F. Stover, American Railroads (1997) pp 35-95Walter Licht, Industrializing America: The Nineteenth Century (1995) pp 21-45. Їхні економічні інтереси вимагали підвищення мит для захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку іноземних (насамперед британських) товарів. Проте митні тарифи, і так низькі, на користь експортерів бавовни з американського Півдня були навпаки знижені, досягнувши до 1857 найнижчої позначки кілька десятиліть. На Середньому Заході розвивалося сільськогосподарське виробництво, насамперед тваринництво, з допомогою якого як Північ, і Південь постачалися продуктами харчування. Значна частина його продукції також йшла на експорт до ЄвропиGeorge Rogers Taylor, The Transportation Revolution 1815—1860 (1962).
Високі світові ціни на бавовну забезпечували процвітання плантацій американського Півдня, але монокультура тут швидко виснажувала ґрунт, і плантатори змушені були поступово переміщати свої володіння у західному напрямку, на нові землі. Черговою можливістю, що представилася їм для цього, стало приєднання Техасу в 1845. У той час як на Півночі та Середньому Заході відбувалася урбанізація і росли нові міста: Чикаго, Цинциннаті, Клівленд, — Південь залишався аграрним. Багатства тут зосереджувалися в руках великих землевласників, які використовували рабську працю для отримання прибутку, що спрямовується на купівлю нових земельних володінь і все більшої кількості рабів. Більшість дрібних фермерів рабів не мало і постачало свій товар лише на місцевий ринокAvery O. Craven, The Growth of Southern Nationalism, 1848—1861James M. Volo and Dorothy Denneen Volo, Encyclopedia of the Antebellum South (2000). Навіть залізниць тут було мало, вони були короткими і обслуговували головним чином перевезення бавовни до найближчих портових містAaron W. Marrs, Railroads in the Old South: Pursuing Progress in a Slave Society (2009). Значна частина продукції транспортувалася на пароплавах річками.
До 1860 у містах із населенням понад 2500 осіб проживало 16% американців, третина національного доходу вироблялося у промисловості. Але виробництво бавовни на Півдні все ще залишалося основною статтею доходу. Крім нього швидко зростало виробництво одягу з вовни, взуття та машин. Поряд з паровими двигунами, як і раніше, широко використовувалася гідроенергія. Локомотиви на залізницях поступово переходили від використання дров на вугілля, центром видобутку якого стала Пенсільванія. Хоча фабрики, шахти, банки, магазини та інші промислові та комерційні підприємства широко поширилися по всій Півночі та у великих містах Півдня, це були здебільшого дрібні підприємства, власниками та клієнтами яких були місцеві жителі. Працювали на фабриках переважно іммігранти, перша масова хвиля яких (близько 4,2 млн осіб) прибула до Америки в 1840-1850. Однією з груп іммігрантів були ірландці, які тікають від «Великого голоду». Будучи бідняками та католиками, ірландці у США були небажаними прибульцями. Переважно вони оселилися поблизу Бостона та Нью-Йорка у перенаселених нетрях на околицях. В іншому становищі виявилися іммігранти німецького походження, які зазвичай були добре освіченими представниками середнього класу, які емігрували не з економічних, а з політичних причин. Вони продавали на батьківщині своє майно та прибували до Америки з вирученими грошима. Їх більше приваблювали міста Середнього Заходу, де, особливо в Сент-Луїсі і Цинциннаті, утворилися великі німецькі громади.
Після того, як у 1848 в Каліфорнії і в 1860 на території Дакота виявлено золото, почалася так звана золота лихоманка, яка посилила потік переселенців на Захід. Штат Міссурі із золотими копальнями Каліфорнії пов'язувала «Каліфорнійська стежка». У 1840-1860-х по ній пройшли понад чверть мільйона фермерів і золотошукачів.
Більшість старателів прибула до Каліфорнії в 1849, їх пізніше називали Forty-Niners. Серед іммігрантів було багато китайців, з яких почалася масова імміграція до Америки китайського населення. Більшість старателів золота не знайшли і осіли в містах Сан-Франциско та Сакраменто.
Політична боротьба 1849-1859
У першій половині ХІХ ст. у США, як і в Європі, був популярний аболіціонізм, який був результатом як європейського Просвітництва, так і розвитку власне американського релігійного життя. Одним із яскравих проявів ідеології аболіціоністів була публікація в 1852 книги Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома».
Однак здебільшого суперечки навколо рабства велися не з погляду моралі, а про його юридичні підстави. Зокрема, американський рух за «вільну землю» виступав проти рабства не тому, що він був тягарем для кольорових, а через небезпеку, яку він був для білих американців. Рабство було економічною основою політичної та фінансової могутності великих плантаторів-рабовласників, еліти, яка контролювала у південних штатах того часу більшу частину земель, нерухомості та капіталу. Елітарність південного суспільства з погляду жителів півночі була загрозою для демократії. Дійсно, згідно з переписом 1860, не більше 385 000 американців (близько 1,4% білого населення всієї країни або 4,8% білого населення Півдня) мали хоча б одного рабаOlsen, O.H. « Historians and the extent of slave ownership in the Southern United States.» , Civil War History via southernhistory.net, December 2004. Retrieved October 24, 2007.. Близько 95% рабів проживало у південних штатах, де вони становили третину населенняJames McPherson, Drawn with the Sword, page 15.
На Півдні рабство вважали природним, а повстання рабів придушували силою. Жителі півдня вважали, що афроамериканці не здатні самі про себе подбати і потребують цього господаря. Суспільство жителів півночі тут вважали бездушним індустріальним світом із примітивною культурою, тоді як Південь — взірцем стабільної, добре впорядкованої високорозвиненої цивілізації.
Колосальне розширення території США у першій половині XIX століття і, зокрема, приєднання нових територій за договором Гвадалупе-Ідальго 1848 призвело до загострення протиріч між регіонами країни, що в політичному житті сфокусувалися головним чином навколо проблеми рабства. Жителі півночі виступали проти поширення рабства на нові території, тоді як жителі півдня розраховували на дозвіл рабовласництва на Заході. Наприкінці 1840-х у Конгресі поширилася думка, що питання про допущення чи заборону рабства мають вирішувати не центральна влада, а місцеві жителі того чи іншого штату та обрані ними місцеві органи влади.
До 1850 між політичними силами було досягнуто чергового компромісу, згідно з яким Каліфорнія була допущена до складу США як штат, вільний від рабства, в Техасі рабство дозволено, а на решті колишніх мексиканських територій питання рабства мали вирішувати місцеві жителі.
У 1854 за законом Канзас-Небраска право вирішувати, бути штату рабовласницьким чи вільним від рабства, було надано населенню Канзасу. Оскільки територія Канзасу знаходилася на північ від лінії поширення рабства, позначеної раніше прийнятим Міссурійським компромісом, цей закон викликав політичну кризу, розпад колишньої політичної системи та утворення нової республіканської партії, що виражала інтереси жителів півночі та аболіціоністів. Нові поселенці прибували до Канзасу як із Півночі, так і з Півдня. Незабаром поміж ними почалися зіткнення, що переросли у громадянську війну. Коли в 1855 відбулися перші вибори, було подано близько 6000 голосів, хоча законних поселенців, які мали право голосу, налічувалося не більше 1500. Оскільки на виборах перемогли прихильники рабства, в подачі «зайвих» голосів звинуватили мешканців сусіднього рабовласницького штату Міссурі. Обурені противники рабства оголосили про створення тіньового уряду штату та невизнання підсумків фальсифікованих виборів. У Конгресі відбулися слухання щодо подій у Канзасі. Коли один із сенаторів виступив із промовою «Злочин проти Канзасу», в якій звинуватив родичів одного з представників від Південної Кароліни в участі у фальсифікації виборів, останній побив його палицею прямо у будівлі Конгресу. Цей епізод, як і акти насильства у Канзасі, викликав обурення Півночі, але повністю схвалений Півдні.
На президентських виборах 1856 республіканці висунули кандидатуру Джона Фрімонта і ледь не здобули перемогу, хоча до цього часу партія існувала лише два роки і була повністю позбавлена підтримки виборців Півдня, де її вважали екстремістською. Одна з найбільших партій того часу Know Nothing, яка не визначилася щодо проблеми рабства і зосередила увагу на іммігрантах, втратила підтримку виборців, і її члени на наступних виборах переважно приєдналися до республіканців. Президентом став кандидат демократів Джеймс Бьюкенен, за якого проголосували виборці Півдня, а також Пенсільванії та Іллінойсу. Вибори ще більше поляризували країну; республіканці стали партією майже Півночі, а демократи — Півдня.
Незабаром після виборів, у 1857, вибухнула економічна криза, яка підірвала політичний вплив демократів. Війна в Юті (1857-1858), у якій урядові війська придушували виступи місцевих жителів-мормонів, також сприяла популярності адміністрації Бьюкенена.