Дирижабль N-1 «Норге» () — збудований у 1923 році Умберто Нобіле в Італії напівжорсткий дирижабль. Придбаний «Норвезьким аероклубом» та після отримання дозволу від італійського уряду N1 перейменований на «Norge». Руаль Амундсен і Умберто Нобіле використовували дирижабль, щоб здійснити перший політ над Північним полюсом 12 травня 1926 рокуЗ книги Roald Amundsen «First Crossing of the Polar Sea» (1927).
Створення дирижабля і його основні характеристики
«Norge» був першим напівжорстким дирижаблем класу N, розробленим під керівництвом італійського інженера Умберто Нобіле. Його будівництво почалося в 1923 році на італійській державній верфі «Stabilimento di Costruzioni Aeronautiche» (SCA) в Римі і завершилось в лютому 1924 року. Спершу, Умберто Нобіле назвав дирижабль «19 000», але майже відразу перейменував його на «Nobile 1» (N-1) <ref name=":2">Книга Алексей Белокрыс «Первый дирижабль на полюсе» (2020)</ref>Стаття «The Italian N-type semi-rigid airship» в авіаційному журналі «Flight» (№ 795 за 20 березня 1924 року).
Дирижабль мав об'єм 19 000 м³, довжину 106 м, висоту 26 м і ширину 19,5 м. На той час, він був найдосконалішим літальним апаратом з напівжорсткою конструкцією в Італії. Його корпус зробили з більш обтічною формою, що дозволило зменшити коефіцієнт лобового опору і він був майже на 20 % нижчим ніж у його попередника, італійського дирижабля моделі «Т-34» (пізніше цей дирижабль був проданий в США і там отримав назву «Рим»). Каркас «N-1» складався з трикутних шпангоутів та довгих балок виготовлених із сталевих труб. «N-1» був першим італійським напівжорстким дирижаблем, який оснастили хрестоподібним хвостовим оперенням, яке розробила компанія «Schütte-Lanz» З книги М. Я. Арие «Дирижабли» (1960), с. 71-74.
Оболонку дирижабля створили із тришарового прорезиненого перкалю, що значно зменшило витік газу із неї. Вага 1 м² оболонки становила близько 610 г. Всередині оболонки знаходилась повздовжня перегородка, яка розділяла весь її об'єм на дві частини: велике газосховище та балонет. Газосховище було розділене м'якими перегородками на десять відсіків, а балонет поділили на вісім відсіків. Кожний відсік газосховища був оснащений спеціальним автоматичним клапаном, який спрацьовував при перепаді тиску рівному 340 Па. Перед польотом оболонку наповнювали воднем .
Довгу гондолу захищену міцним склом розташували в передній частині дирижабля і підвісили її під його кілем. В гондолі могли розміститися одразу 20 пасажирів та членів екіпажу. Крім кабіни для пілотів, в гондолі також створили великий номер люкс із столом та стільцями для пасажирів. В номері були широкі панорамні вікна з яких було зручно спостерігати за горизонтом і краєвидами під час польоту. Також, в гондолі помістилась одномісна спальна (нею здебільшого користувався король Італії, який полюбляв здійснювати невеликі повітряні прогулянки на дирижаблі), міні-кухня та туалетна кімната .
«N-1» також мав три невеликі моторні гондоли, в яких було встановлено три двигуни компанії «Maybach» потужністю по 250 к.с. кожен .
В лютому 1924 року «Nobile 1» був готовий здійснювати свої перші тестові польоти.
Перші польоти
Свій перший політ дирижабль «N-1» здійснив 1 березня 1924 року в Римі. Політ був недовгим, але доволі успішним. Згодом, дирижабль дообладнали і він міг здійснювати тестові польоти на значно більші відстані З книги Umberto Nobile «My Polar Flights: An Account of the Voyages of the Air-ships Italia and Norge» (1961).
15 квітня 1924 року «N-1» потрапив в аварію, коли після сильного пориву вітру відірвався від посадкової щогли і був віднесений від свого ангара на аеродромі Чіампіно на кілька кілометрів. Двох солдатів і механіка, які не встигли вчасно відпустити швартові канати, піднесло разом з дирижаблем на висоту 90 метрів, після чого вони впали і розбились на смерть. Та ця трагедія не зупинила тестові польоти дирижабля. Його повернули в ангар аеропорту, відремонтували і згодом він знову міг літати Замітка в газеті «Evening Star» (№29 за 15 квітня 1924 року) «3 Dashed to Death As Italian Airship Is Carried Away».
21 грудня 1924 року «N-1» здійснив переліт між Сицилією та Пантеллерією. В цьому польоті його супроводжував ще один доволі відомий дирижабль цепелін «Esperia» (раніше LZ 120 «Bodensee»). Обом дирижаблям вдалося подолати відстань понад 400 км З книги Peter Kleinheins «LZ 120 "Bodensee" und LZ 121 "Nordstern"» (1994).
Наприкінці травня 1925 року «N-1» здійснив успішний переліт з Риму в Барселону, а звідти відправився до французького аеропорту Куєрс-П’єреффе (Aérodrome de Cuers-Pierrefeu), де взяв участь в повітряному параді влаштованому для вшанування пам’яті 52 загиблих членів екіпажу французького дирижабля «Dixmude» (раніше LZ 114), який роком раніше потрапив в катастрофу і розбився біля узбережжя Сицилії. З Франції «N-1» вирушив назад в Італію і повернувся на місце свого базування в римському аеропорту Чіампіно, пролетівши загалом відстань в понад 1500 миль Замітка в журналі «Flight» (№24 за 11 червня 1925 року, с.13) «Long Flight Two Italian airships».
25 червня 1925 року Умберто Нобіле відвідав Норвегію на запрошення Руаля Амундсена. На зустрічі в Осло він уклав усну угоду з норвежцями згідно з якою, «N-1» ставав власністю норвезького «Aero Club» за 75 000 доларів і мав бути переобладнаний для здійснення трансарктичного перельоту із Шпіцбергена до Аляски над Північним полюсом. Головним спонсором, який виділив потрібні для покупки дирижабля кошти, виступив американський меценат, бізнесмен і великий прихильник авіації й польотів Лінкольн Елсворт .
1 вересня 1925 року в Римі Руаль Амундсен і прем'єр-міністр Італії Беніто Муссоліні підписали офіційний контракт про продаж «N-1» норвежцям. Дальше, згідно із контрактом, дирижабль протягом п’яти місяців переобладнали, щоб він міг здійснювати польоти в суворих арктичних умовах. Керував процесом підготовки дирижабля до експедиції в Арктику сам Умберто Нобіле. Італійські авіаконструктори повністю замінили гондолу дирижабля, зменшили її розміри, замінили великі панорамні вікна на маленькі круглі скляні ілюмінатори, які взяли із одного з морських суден. Стінки гондоли були замінені на легші, зроблені із легкої парусинової тканини. Будь-які ознаки комфортного перебування в гондолі, якими раніше славився «N-1», зникли, адже основним завданням конструкторів було не створення комфортних умов для членів екіпажу, а зменшення ваги дирижабля, щоб він міг взяти якнайбільше пального потрібного для дуже довгого перельоту. Загалом, після переобладнання, оновлений дирижабль мав загальну вагу 11,8 тонн і міг взяти додаткові 700 кг вантажу, який раніше ніяк би не помістився на його борту .
У лютому 1926 року дирижабль був готовий до експедиції і 29 березня в римському аеропорту Чіампіно було влаштовано офіційну церемонію передачі дирижабля норвежцям, під час якої його було перейменовано з «Nobile 1» на «Norge» .
Експедиція на Північний полюс
Основні етапи експедиції Етап Дата Довжина польоту (км) Час польоту (год) Чіампіно, Рим - 10 - 11 квітня 1926 р. 1930 км 32 год 30 хв - Осло 13 квітня 1926 р. 1210 км 14 год 30 хв Осло - Сализи, Ленінград 15 квітня 1926 р. 1160 км 22 год Сализи, Ленінград - Вадсьо 5 травня 1926 р. 1290 км 21 год 30 хв Вадсьо - Кінгс-Бей, Шпіцберген 7 травня 1926 р. 1050 км 15 год 30 хв <center>Кінгс-Бей, Шпіцберген - Північний полюс 11 травня 1926 р. 1210 км 15 год <center>Північний полюс - Мис Барроу 12-13 травня 1926 р. 2010 км 28 год 30 хв <center>Мис Барроу - Теллер 13-14 травня 1926 р. 1130 км 24 год 30 хв
Метою експедиції на дирижаблі N-1 «Norge» було перелетіти Північний Льодовитий океан з Кінгс-Бей на Шпіцбергені, досягти Північного полюса та продовжити шлях до Аляски. Маршрут мав пролягати через малодосліджену територію Арктики. Експедицію очолював норвезький полярний дослідник Руаль Амундсен. Серед її ключових учасників були американський дослідник і фінансист Лінкольн Елсворт та італійський авіатор Умберто Нобіле, який спроєктував дирижабль і керував ним під час польоту. Загалом на борту перебувало 16 осіб, серед яких були пілоти, штурмани, інженери, механіки, метеоролог і журналіст.
Перед початком експедиції дирижабль перебував у Кінгс-Бей (нині Ню-Олесунн) на Шпіцбергені. Там екіпаж кілька днів готував «Norge» до польоту через Північний полюс. Для дирижабля в Кінгс-Бей також був споруджений спеціальний ангар, а підготовку та початок експедиції задокументовано у фотоматеріалах Бібліотеки Конгресу США.
11 травня 1926 року о 9:55 дирижабль «Norge» вирушив із Ню-Олесунна в напрямку Північного полюса. На борту перебували Руаль Амундсен, Лінкольн Елсворт, Умберто Нобіле та інші члени міжнародного екіпажу. Під час польоту екіпаж зіткнувся зі складними погодними умовами. Густий туман ускладнював спостереження за поверхнею льоду, а обмерзання металевих частин дирижабля збільшувало його вагу. Шматки льоду, що відривалися від конструкції або потрапляли в зону роботи гвинтів, могли пошкодити оболонку дирижабля, тому екіпаж був змушений виконувати ремонтні роботи під час польоту.
12 травня 1926 року приблизно о 01:25 за Гринвічем «Norge» досяг району Північного полюса. Над полюсом екіпаж скинув на лід прапори Норвегії, США та Італії, після чого політ було продовжено в напрямку Аляски. Наступна частина маршруту пролягала над маловідомими районами Північного Льодовитого океану. Після проходження полюса Амундсен перебував у передній частині кабіни, намагаючись виявити можливу землю, однак через туман видимість була обмежена.
13 травня дирижабль наблизився до узбережжя Аляски. Погода погіршувалася, сильний вітер зносив «Norge» з курсу, тож екіпаж не зміг дістатися до запланованого пункту призначення — міста Ном на Алясці. У результаті було прийнято рішення здійснити посадку біля невеликого поселення Теллер. Посадка відбулася 14 травня 1926 року, приблизно після 72 годин польоту від Шпіцбергена. Оскільки в Теллері не було щогли для швартування дирижабля, екіпаж був змушений садити його безпосередньо на землю і випустити підйомний газ, щоб запобігти повторному злету.
Експедиція на дирижаблі «Norge» стала першим підтвердженим повітряним перельотом через Північний полюс. Політ дирижабля став важливим етапом в історії ранньої полярної авіації та продемонстрував можливість перетину Арктики повітряним шляхом.
Учасники експедиції
Екіпаж дирижабля і учасники експедиції Ім'я ПосадаНорвезька група Руаль Амундсен (1872—1928) Керівник експедиції Яльмар Рісер-Ларсен (1890—1965) Перший штурман Фредрік Рамм (1892—1943) ЖурналістБіргер Готвальдт (1880–1968)Головний радіооператорЕміль Андреас Горген (1889–1954)ПілотОскар Омдаль (1895–1927) ІнженерФрітьйоф Сторм-Юнсен (1897-1978)ТелеграфістОскар Вістінг (1871–1936)СтерновийІталійська група Умберто Нобіле (1885—1978) Капітан дирижабляНатале Чечоні (1889-1928)Головний механікЕтторе Ардуїно (1889-1928)ІнженерВінченцо Помелла (1896-1928)ІнженерІнженер, механікТакелажникПредставники з інших країн Фінн Мальмгрен (1895—1928) Шведський метеоролог і океанографЛінкольн Елсворт (1880–1951)Спонсор експедиції, американський фінансист, помічник штурмана
Наслідки польотів Після завершення перельоту дирижабль «Norge» більше не використовувався для польотів. Після посадки біля Теллера на Алясці його спустили, частково розібрали і підготували до транспортування. Експедиція на Північний полюс у 1926 році стала останнім польотом «Norge».
Політ через Північний полюс також мав помітні наслідки для стосунків між головними учасниками експедиції. Після повернення між Руалем Амундсеном і Умберто Нобіле виник конфлікт щодо ролі кожного з них у досягненні успіху експедиції. Амундсен вважав, що Нобіле та італійська сторона отримали забагато уваги після польоту, тоді як Нобіле наполягав на важливості власної ролі як конструктора і капітана дирижабля. Пізніше суперечки між ними стали частиною ширшої публічної дискусії навколо експедиції «Norge».