Патріотизм (, Yūkoku)— оповідання японського письменника Юкіо Мішіми, яке було опубліковано 15 грудня 1960 року. Воно вийшло вперше у зимовому виданні журналу Shōsetsu Chūōkōron видавництва Chūōkōron Shinsha,30 січня 1961 року було включено до зібрання оповідань разом з творами «Зірка» та «Смерть влітку».Такаші Іноуе: Список творів — Showa 26. опубліковано в: Hideaki Sato, Takashi Inoue, Takeshi Yamanaka: Definitive Edition Yukio Mishima Complete Works Vol. 42, Yearbook / Bibliography. Shinchosha. Серпень 2005. с. 424—427. ISBN 978-4-10-642582-0. Takashi Yamanaka: Katalog der Bücher: Inhaltsverzeichnis. 2005. с. 540—561.
На написання цієї історії Мішіму надихнули масштабні демонстрації проти суперечливого договору про взаємне співробітництво та гарантії безпеки між США та Японією, який, на його думку, підірвали радикальні ліві угруповання, такі як Ценґакурен. Це історія про Шінджі Такеяму, молодого лейтенанта Імператорської армії Японії, який після спроби державного перевороту в Японії 26 лютого 1936 року відчуває себе змушеним вчинити ритуальне самогубство разом зі своєю новою дружиною Рейко. Його самогубство демонструє його жертовність заради своєї країни та його принципів— його патріотизм.Yukio Mishima Nachschrift zu Patriotismus. August 1965. Veröffentlicht in: Definitive Edition Yukio Mishima Complete Works Vol. 33, Review 8. Shinchosha, August 2003. S. 414ff. ISBN 978-4-10-642573-8.
Суїцидальні дії та біль смерті, який вони відчувають, описані в найдрібніших деталях на кількох сторінках. Водночас Мішіма постійно звертає увагу читача на красу моменту і описує жорстокі дії поетичною, красивою прозою.Yukio Mishima: Der Februarputsch und ich. Veröffentlicht in: Die Stimmen der heroischen Toten. (Neuveröffentlichung). 1969. S. 107ff.Toru Matsumoto: Understanding Yukio Mishima. NHK Publishing. Juli 2010. S. 118—131. ISBN 978-4-14-910746-2.
Мішіма назвав це оповідання своєю «улюбленою історією». У 1966 році він зняв за нею однойменний фільм, зігравши головну роль лейтенанта Шінджі. «Патріотизм» здобув 2-е місце на Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Турі в січні 1966 року і був включений до збірки The Criterion Collection у 2006 році.
«Патріотизм» є найвідомішим оповіданням Мішіми та вважається шедевром післявоєнної літератури. Воно і сьогодні залишається предметом дискусій та аналізів, особливо зважаючи на ритуальне самогубство Мішіми у 1970 році.Alan G. Chalk: Alan G. Chalk Guides to Japanese Films. Asian Educational Media Service, 2000, abgerufen am 30. August 2021.
Сюжет
Глава 1 Неназваний оповідач розповідає читачеві, що 28 лютого 1936 року, на третій день лютневого перевороту, лейтенант Шінджі Такеяма «взяв свою офіцерську шаблю і церемоніально випотрошив себе». Невдовзі після цього наклала на себе руки і дружина Шінджі, Рейко. Причиною самогубства Шінджі є його здивування тим, що його друзі в армії підняли заколот і воюють один з одним.
Шінджі залишає записку з простим змістом: «Хай живуть імператорські війська!». У передсмертній записці Рейко додає: «День, який мав настати для солдатської дружини, настав». Оповідач описує останні хвилини подружжя як такі, що «змусили плакати навіть богів». Шінджі був 31 рік, Рейко — 23, вони одружилися за півроку до цього.
Глава 2 Розповідь повертає читача у минуле, розповідаючи про події, які відбулися до самогубства подружжя. На комоді у вітальні стоїть фотографія з весілля головних героїв: Шінджі одягнутий у солдатьску форму стоїть біля своєї дружини красуні, захищаючи її. Родичі пари розглядають це фото після їх загибелі та розмірковують «чи не було прокляття на цьому ідеальному союзі». Оповідач припускає, що пара на фото дивиться назустріч своїй неминучій смерти.
Новоспечена пара оселяється у будинку в Йотсуя, одному з передмість Токіо. Подружжя відмовляється від медового місяця через те що вони живуть у часи «національної скрути». У першу шлюбну ніч Шінджі та Рейко сидять у спальні. Шінджі кладе свій меч на коліна дружини та читає їй «солдатьску лекцію». Він розповідає їй що як дружина солдата вона може в будь яку мить зустріти свою смерть та запитує чи готова Рейко це прийняти. Рейко йде до своєї шафи і показує йому «найцінніше з її останніх надбань» — кинджал, який подарувала їй мати. Нічого не кажучи, вона кладе кинджал поруч із мечем свого чоловіка. Шінджі розуміє і вирішує більше ніколи не ставити під сумнів її відданість.
Пара веде пристрасне сексуальне життя, але навіть у своїй пристрасти вони мають «тверезі та серйозні» серця. Коли вони розлучені, вони думають одне про одного. Рейко навіть не дивується, що чоловік, який ще кілька місяців тому був зовсім незнайомим, став «сонцем, навколо якого обертається весь її світ».
Подружжя слідує урядовим рекомендаціям щодо гармонійного подружнього життя. Рейко ніколи не суперечить чоловікові, а він не дає їй жодних вказівок. Подружжя ставить на спеціальну полицю фотографії імператора та його сім'ї і щодня молиться до них. Завдяки ритуалам подружжя живе «під урочистим захистом богів», що наповнює їх радістю.
Глава 3
Вранці 26 лютого подружжя не почуло жодного пістолетного вистріла незважаючи на те, що вони живуть по сусідству з адміралом Сайто Макото, якого було вбито у власному будинку. Натомість Шінджі прокидається від звучання горну. Він вистрибує з ліжка, бере свою форму та меч і вибігає з будинку. Вперше він повернеться лише ввечері 28 лютого.
Рейко дізнається про заворушення по радіо. Ці два дні без чоловіка вона живе одна у будинку. Рейко відчула рішучість Шінджі померти, коли він виходив з дому, та вирішила, накласти на себе руки якщо він не повернеться. Вона готується до цієї події та сортує свої речі для шкільних друзів. Перебираючи маленькі китайські дерев'яні фігурки, вона зосереджено дивиться на білку, і її думки линуть до «чудових, подібних до сонця принципів, які втілював її чоловік». Вона відчуває, що готова і щаслива здійснити своє самовбиство в «мерехтливій колісниці сонця». Однак до того часу вона все ще згадує своє дитинство, коли вона гралася з дерев'яними фігурками.
Рейко чує по радіо імена друзів її чоловіка. Вона уважно слухає, як диктор по радіо описує рух «за відновлення чести нації» як заколот. У другій половині дня 28 лютого Рейко чує гучний стукіт у двері. Коли вона відчиняє двері, навпроти неї стоїть Шінджі. Вона хоче поцілувати його, але Шінджі проходить повз неї, блідий і безцільний.
Через деякий час Шінджі починає говорити. Він розповідає Рейко, що не знав про переворот своїх друзів і що вони не попередили його, бо він нещодавно одружився. Шінджі каже, що наступного ранку, ймовірно, отримає наказ повести солдатів проти повстанського перевороту. «Я не можу цього зробити. Це неможливо», — додає він. Йому дозволили провести одну останню ніч вдома перед атакою, тож він повертається.
Рейко розуміє, що її чоловік «говорив про свою смерть». Вона знає, що він твердо вирішив померти. Хоча він говорить про дилему, Рейко знає, що він уже прийняв рішення. Після довгої паузи Шінджі оголошує, що сьогодні ввечері він виконає сепуку. Рейко не здригається і просить його приєднатися до нього. Шінджі зачарований силою в очах Рейко. Він погоджується, що вони вдвох покінчать життя самогубством. Але він має померти першим, щоб Рейко могла стати свідком його самогубства.
Їхня розмова викликає раптовий спалах радости в очах пари. Оповідач пояснює, що Шінджі «не хотів, щоб у його смерті були якісь порушення», і тому Рейко має бути свідком цього. Це свідчить про довіру Шінджі до Рейко, адже при звичайному спільному самогубстві чоловік першим убив би дружину. Однак Шінджі довіряє дружині, що вона зробить це сама після його смерті. Вони обоє сміються одне з одного, і Рейко відчуває себе, як у ніч їхнього весілля.
Рейко та Шінджі розмовляють про його ванну та останній прийом їжі. Він погоджується на ванну, але відмовляється від їжі, просячи натомість теплого саке або рисового вина. Поки Рейко робить приготування, Шінджі бачить її викинуті сукні. Він у захваті від відданости дружини і цілує її в шию. Після того, як саке підігріте, Шінджі просить Рейко приготувати постільну білизну в спальні.
Шінджі голиться, поки Рейко готує йому ванну. У теплі ванни Шінджі відчуває себе оновленим після «відчайдушної втоми останніх кількох днів». Шінджі відчуває, що їхня з Рейко рішучість захистить їх за «непробивною бронею краси та істини». Він усвідомлює, що його прагнення до Рейко і його патріотизм — це не протилежности, а дві частини великого цілого.
Шінджі закінчує голитися і п'є тепле саке. Рейко, яка ніколи раніше не пила алкоголю, робить ковток. Шінджі притискає Рейко до себе і вдивляється в її обличчя, «останнє обличчя, яке він побачить у цьому світі». Поки Рейко приймає свою останню ванну, Шінджі лежить на свіжій постільній білизні. Він гадає, що на нього чекає — смерть чи «дикий екстаз почуттів». Коли він чує машину на вулиці, він задається питанням, чи буде його форма протесту — самогубство — розпізнана взагалі. Однак наприкінці своїх роздумів він вирішує не турбуватися про це. Зрештою, він веде «війну свого розуму», в якій «немає надії на славу».
Рейко заходить до спальні, і вони востаннє займаються пристрасним сексом. Шінджі ставить Рейко перед собою і востаннє дивиться на її оголене тіло. Уважно оглядаючи її, він думає про себе, що її обличчя стає «справді променистим обличчям смерті». Рейко також востаннє дивиться на оголене тіло Шінджі, і з її очей виривається сльоза, яка падає на живіт Шінджі — живіт, який він згодом розріже.
Глава 4
Шінджі та Рейко лежать поруч і слухають тишу ночі. В якости останніх приготувань, вони відкладають постільну білизну вбік, і Шінджі одягає форму. Вони обидва пишуть передсмертні записки. Шінджі обдумує свій довший текст і зупиняється на простому: «Хай живуть імператорські війська!». Подружжя востаннє молиться до зображень імператорської родини.
Шінджі сідає, схрестивши ноги, і кладе перед собою меч. Він попереджає Рейко, щоб вона не панікувала, коли він зробить глибокий поріз. Вона киває на знак схвалення, а він дивиться на неї з «дивним хвилюванням», адже раніше він ніколи не показував дружині свої солдатські подвиги. Шінджі вважає смерть на очах у дружини «вершиною щастя», бо бачить у ній символ усього, що він любить: «імператорський дім, країну та армію». Рейко дивиться глибоко в очі Шінджі і думає про себе, що ніколи не бачила нічого прекраснішого.
Шінджі каже: «Вже час», і Рейко вклоняється. Шінджі витягує меча з піхов і піднімає сорочку. Він випробовує гостроту леза на своєму стегні і бачить, як стікає його тепла кров. Рейко вперше бачить кров свого чоловіка.
Шінджі дивиться на Рейко і з силою вдаряє мечем у живіт збоку. Розгублений і дезорієнтований від першого нападу болю, Шінджі відчуває «повний хаос», наче небо впало і «світ п'яно хитається». Його хоробрість значно зменшується, і він злякано дивиться вниз і бачить, що його рука і набедренна пов'язка просякнуті кров'ю.
Рейко насилу стримується, щоб не втрутитися і не допомогти чоловікові. Але оскільки її обов'язком було б дивитися, вона стримується. Вона бачить, як Шінджі кусає губу, щоб заглушити біль. Його очі схожі на «невинні й порожні очі маленької тваринки». Біль Шінджі змушує Рейко замислитися над тим, що вона не має «жодного достовірного доказу власного існування».
Шінджі насилу витягує лезо через живіт, бо воно застрягло в його нутрощах. Його біль посилюється і порівнюється з «тисячами дзвонів, що дзвонять одночасно з кожним подихом». Шінджі з усіх сил намагається дотягнутися до пупка і набирається нової хоробрости. Килимок перед ним залитий кров'ю, і кілька крапель розбризкуються так далеко, що потрапляють на біле кімоно Рейко. Шінджі повільно дотягується до правого боку живота, але сили його покидають, і він починає блювати. Блювотні маси лише посилюють біль.