Невадо-дель-Руїс (, El Mesa de Herveo — Меса Ервео або Kumanday — Кумандай) — найпівнічніший вулкан Андійського вулканічного поясу, розташований в межах Північної вулканічної зони в колумбійських департаментах Кальдас і Толіма, 40 км на північ від міста Манісалес. Невадо-дель-Руїс розміщений на території Національного парку Лос-Невадос, де розташовано ще кілька вулканів. Вершина вулкана вкрита великими льодовиками, але вони швидко відступають через глобальне потепління.
Невадо-дель-Руїс — великий стратовулкан, що складається з численних шарів андезитових і дацитових лавових потоків та пірокластичних порід. Він зберігає активність протягом близько 2 млн років, з раннього плейстоцену або пізнього пліоцену та мав три головні періоди вулканічної активності. Сучасний конус утворився протягом останнього (сучасного) періоду, що розпочався близько 150 тис. років тому.
Як і більшість стратовулканів Анд, Невадо-дель-Руїс відноситься до плініанського типу. Для нього характерні газово-кам'яні пірокластичні потоки, що у свою чергу часто викликають грязьові потоки — лахари. Його відносно невелике виверження 1985 року після 150-річного періоду неактивності викликало величезний лахар, що майже повністю зруйнував та відрізав від зовнішнього світу містечко Армеро та призвів до загибелі 23 тисяч його мешканців. Ця подія стала відома як Трагедія Армеро, а лахар вважається найсмертельнішим лахаром в історії. Подібні, але не настільки руйнівні, лахари зійшли в 1595 і 1845 роках. Зараз вважається, що до 500 тисяч мешканців навколишніх районів живуть під загрозою виникнення лахарів, які можуть зійти зі схилів цього вулкана.
Географія і геологія
Невадо-дель-Руїс розташований в Андах, приблизно за 129 км на захід від Боготи. Вулкан є частиною Кордильєри-Сентраль, що також називається масивом Руїс-Толіма та має у своєму складі групу з п'яти засніжених вулканів: Толіма, Санта-Ісабель, Кіндіо і Мачін. Кордильєра розташована на перехресті чотирьох глибинних розломів, які ще зберігають часткову активність.
Невадо-дель-Руїс входить до Тихоокеанського вогняного кола, величезного ланцюга вулканів, що оточує Тихий океан та поєднує в собі всі найактивніші вулкани світу. Це найпівнічніший вулкан, розташований в межах Північної вулканічної зони Андійського вулканічного поясу, в якому розміщуються 75 з 204 вулканів часів Голоцену в Південній Америці. Андійський вулканічний пояс утворився в результаті субдукції плити Наска, що рухається під Південноамериканською плитою. Як і багато інших вулканів, що утворилися в зонах субдукції, Невадо-дель-Руїс характеризується виверженнями плініанського типу, які асоціюються з пірокластичними потоками, що можуть розтопити лід біля вершини та утворити руйнівні лахари — потоки бруду, глини та уламків гірських порід.
Як і більшість андійських вулканів, Невадо-дель-Руїс є стратовулканом: це об'ємний, приблизно конічний вулкан, що складається з численних шарів затверділих лавових потоків і тефри, включаючи вулканічний попіл. Ці шари мають андезитовий та дациттовий склад. Сучасний вулканічний конус об'єднує п'ять лавових куполів, розташованих в межах кальдери, що утворилася протягом попередніх періодів активності цього вулкана: Невадо-ель-Сісне (Nevado el Cisne), Альто-де-ла-Лагуна (Alto de la Laguna), Ла-Ольєта (La Olleta), Альто-ла-Пірана (Alto la Pirana) і Альто-де-Сантано (Alto de Santano). Разом вони вкривають площу понад 200 км², простягаючись на 65 км зі сходу на захід. На великій вершині горирозташований кратер Аренас діаметром близько 1 км і глибиною 240 м.
Схили біля вершини досить круті, з кутом нахилу від 20 до 30 градусів. На менших висотах вони стають похилішими, кут нахилу знижується до 10 градусів. З цього місця передгір'я простягаються до річок Маґдалена на півночі й Каука на заході. На двох найкрутіших схилах гори помітні сліди попередніх зсувів. Під час вивержень, коли лід біля вершини тане, можуть утворитися величезні лахари, як і утворився найруйнівніший лахар після виверження 1985 року. Розташований на південно-західному схилі вулкана пірокластичний конус Ла-Ольєта зараз неактивний, але був активним в історичні часи.
Льодовики Вершина Невадо-дель-Руїс вкрита льодовиками (nevado означає іспанською «вкритий снігом» або «вкрита снігом вершина»), що сформувалися протягом багатьох тисяч років, але істотно відступили з часів Останнього льодовикового максимуму. В період 28 000 — 21 000 років тому льодовики в Кордильєрі-Сентраль займали площу близько 1500 км². 12 000 років тому, після відступання льодовиків, льодом все ще було вкрито близько 800 км² масиву. Протягом Малого льодовикового періоду, приблизно між 1600 і 1900 роками, льодова шапка вкривала близько 100 км².
Пізніше відступання льодовиків продовжилося через потепління атмосфери. Станом на 1959 рік, площа льодовиків масиву зменшилася до 34 км². Після виверження 1985 року, що розтопило близько 10 % льодового покриву, вкрита льодовиками площа Невадо-дель-Руїс зменшилася з 17 км² одразу після виверження до 10 км² 2003 року. Снігова лінія при цьому піднялася з 4500 м 1985 року до 4900 м в 2003.
Середня товщина льодовикового покриву зараз становить близько 50 м. Вона найбільша на плато біля вершини та в районі льодовика Нерейдес на південних схилах, досягаючи близько 190 м. Льодовики на північних схилах та, до меншої міри, на східних, найбільше втратили після виверження 1985 року, зараз досягаючи лише 30 м завтовшки. Товщина льодовиків біля вершини відома неточно, через те, що під ними може перебувати кальдера. П'ять куполів, що оточують плато, вже піднялися над поверхнею льодовика.
Тала вода з льодовиків переважно стікає у річки Каука і Маґдалена із західних та східних схилів вулкана відповідно. Стікання води з льодовиків цього та сусідніх вулканів є головним джерелом прісної води для десятків навколишніх поселень, через що колумбійський уряд занепокоєний проблемами з постачанням води, коли льодовики остаточно розтануть.
Жива природа
Невадо-дель-Руїс, разом з кількома іншими стратовулканами, розташовані на території Національного парку Лос-Невадос, що займає частину Кордильєри-Сентраль на захід від міста Богота. Головною метою створення парку є захист джерел прісної води на його території, що забезпечують значний відсоток сільськогосподарських районів країни. Крім того, парк охороняє унікальну ділянку живої природи колумбійських високогір'їв, тоді як майже всі придатні для росту рослин навколишні території зазнали істотних змін через сільськогосподарську діяльність людини. Але й на його території розповсюдження видів помітно змінилося за історичні часи Synopsis .
Характер рослинних угрупувань району перш за все залежить від висоти над рівнем моря. Найвищою зоною є суперпарамо (4700-4100 м) — зона рідкої рослинності безпосередньо нижче зони вічних снігів. Рослинність переважно групується на вологих плоських та захищених від вітрів ділянках. Наступною зоною є зона альпійських луків — парамо (4100-3750 м), де домінують такі рослини як есплеція та різноманітні трави у книзі .
Нижче за парамо розташована лінія лісу, але вона визначена досить нечітко, щільність лісів тут поступово зменшується з висотою. Нижче за лінію лісу на схилах вулкана починається андійська зона (3700-2500 м на східних схилах, 3700-2900 на західних). Багато ділянок у верхній андійській зоні залишаються вкритими лукової рослинністю, тоді як інші вкриті карликовими лісами (3 — 8 м заввишки). На висотах до 3100-3200 м на схилах добре розвинуті помірно вологі гірські ліси (20 — 35 м заввишки).
Рослини навколишніх районів відносяться до різних родин дерев і кущів, зокрема маренових, бобових, меластомових, лаврових і шовковицевих. Трав'янисті рослини, зокрема ароїдні, тонконогові, айстрові, перцеві і орхідні, також присутні у цьому районі, так само як і багатоніжкові папороті.
Серед рідкісних тварин, на схилах вулкана мешкають гірський тапір і очковий ведмідь, обидва види перебувають під загрозою. Навколишні райони населяють й інші тварини, включно з ендеміками району червонолобою товстодзьобою папугою, шоломоносним колібрі і ервейським арлекіном. Всього на схилах вулкана мешкає 27 ендемічних для Колумбії видів птахів, розповсюдження 14-ти з яких обмежене виключно районом навколо вулкана. 15 видів птахів перебувають під загрозою.
Людська діяльність
Всі навколишні райони переважно використовуються для потреб сільського господарства, за винятком лише найвищої зони, суперпарамо. Парамо (2500-4200 м) зараз переважно використовується для скотарства, нижче, в андійській зоні (2500—2500 м), більшість землі зайнято під вирощування картоплі, нижче (1800—2500) — область скотарства і вирощування кукурудзи, а ще нижче, в субандійській зоні (1100—1800 м) вирощуються кавові дерева. Далі (500—100 м) розташована область вирощування цукрової тростини в книзі .
Територія Національного парку Лос-Невадос використовується переважно для екологічного туризму та дуже популярна як серед колумбійців, так і серед іноземних туристів. Тут є кілька укриттів для відвідувачів. На схилах вулканів популярні зимові види спорту, а озеро Отун використовується для спортивної рибалки на інтродуковану форель. Біля парку працює багато приватних готелей та спа-курортів.
Альпінізм також досить популярний на цій вершині. Німецькі геологи Вільгельм Райсс і Альфонс Штюбель першими спробували піднятися на вулкан в 1868—1869 роках, але не змогли цього зробити. 1936 року В. Канет і Альберт Ґрассер здійснили перше успішне сходження, частково на лижах, яке вони повторили 1939 року. Зараз, проте, через відступ льодовика, підйом став набагато легшим, і його можна зробити без альпіністського спорядження.
Історія вивержень