Іракські ассирійці (, ) — етнічна та мовною меншина, корінне населенням Верхньої Месопотамії. Вони визначаються як ассирійці, які проживають в країні Ірак, або члени ассирійської діаспори, які мають іраксько-ассирійське походження. Вони поділяють спільну історію та етнічну ідентичність, яка ґрунтується на спільних мовних, культурних і релігійних традиціях, з ассирійцями в Ірані, Туреччині та Сирії, а також з ассирійською діаспорою в інших країнах. Значна кількість емігрувала до Сполучених Штатів, особливо до Детройта«Arab, Chaldean, and Middle Eastern Children and Families in the Tri-County Area.» (Archive) From a Child's Perspective: Detroit Metropolitan Census 2000 Fact Sheets Series. і Чикаго; значна громада також знаходиться в Сіднеї, Австралія.

Фон

Давня історія

Ассирійці — це типово сирійськомовні християни, які стверджують, що походять із Стародавньої Ассирії, однієї з найдавніших цивілізацій у світі, що датується 2500 роком до нашої ери в стародавній Месопотамії.

Вчені стверджують, що курди також воювали проти ассирійських християн, тому що боялися, що вірмени або їхні європейські союзники можуть взяти під свій контроль територію. І араби, і курди вважали ассирійців іноземцями та союзниками колоніальної Британії.Margins of empire. """"THE SIMELE MASSACRE AS A CAUSE OF IRAQI NATIONALISM: HOW AN ASSYRIAN GENOCIDE CREATED IRAQI MARTIAL NATIONALISM """"Eric Davis, Memories of State (Los Angeles: University of California Press 2005): 62; Records of Iraq, v. 7, Consul Mon ypenny to Mr. Ogilvie- Forbes, 21 Aug. 1933, 580.

Переслідування ассирійців мають довгу і гірку історію. Так, 1895 року в Діярбакирі курдська і турецька міліція почала нападати на християн, грабуючи ассирійські села. У 1915 році курди і турки грабували села, було вбито близько 7000 ассирійців. У 1915 р. турецькі війська «з курдськими загонами» вчинили масові побоїща ассирійців у Персії. В ассирійському селі Гатван було обезголовлено майже 1000 чоловік, а 5000 ассирійських жінок було вивезено в курдські гареми.The Armenian Genocide: Cultural and Ethical Legacies Richard G. Hovannisian (2011).

1894 року французький дипломат Поль Камбон описав створення курдських полків Хаміді як «офіційну організацію для грабежу за рахунок вірменських християн». У цих місцях «система переслідувань і здирництва стала нестерпною для населення, яке звикло до свого рабства». За словами Камбона, Порта відмовилася від реформ і наполегливо підтримувала «справжній режим терору, арештів, вбивств і зґвалтувань».Islam and Dhimmitude: Where Civilizations Collide by Bat Ye'or. У 1924 році курди-мусульмани навколо Шейха Саїда «підняли повстання проти „атеїстичного уряду Анкари“ і вимагали автономії, відновлення релігійних законів і султанату». У 1932 році іракські сили під командуванням курдського генерала Бакра Сідкі вбили 600 ассирійців у Сімелі, поблизу Мосула. Курди вчинили бійню, «під час якої 65 несторіанських сіл на півночі Іраку були пограбовані та спалені, священики піддані тортурам, а християни змушені були зректися своєї релігії, тоді як інші в Дахуку були депортовані, а близько 100 розстріляні». 1843 року несторіани в Таврійському регіоні відмовилися платити курдам джизью, і «як репресії 4350 несторіан було вбито, близько 400 жінок і дітей віддано в рабство, а всі їхні будинки та церкви зруйновано». Історики відзначають, що в Курдистані «євреї, несторіани та вірмени піддавалися виправданню та панщині з примхи влади».

Історики відзначають, що Бедір-хан Бег (також відомий як Бедірхан) «закликав мусульман-курдів до священної війни проти християнських сирійців, несторіан, халдеїв і вірмен і наказав вбивати і знищувати їх». Курдські письменники розповідають, що «курдські війська напали на ассирійців і почали різанину. В результаті було вбито кілька ассирійців, їхні села були зруйновані і підпалені… Вдруге, у 1846 році, ассирійці, що проживали в регіоні Тума, зазнали масового винищення….». Британський письменник Вільям Іглтон писав, що «в 1843 і 1846 роках Бедірхан розпочав кампанію різанини і винищення християнських ассирійців (несторіан), яких він турбував тим, що вони ставали сильнішими і незалежнішими, стаючи здатними керувати собою. Для Бедірхана було нестерпно бачити, як ассирійці, що жили на його власних територіях, стають сильнішими. Тому він убив десять тисяч ассирійців. Хоча Бедірхан був феодальним племінним вождем, він виражав прагнення курдського націоналізму». Напади курдів та арабів на ассирійців продовжувалися і досягли кульмінації в серпні 1933 року в Сімеле. Лише за один місяць було вбито близько 3000 ассирійців.

Починаючи з серпня 1933 року іракські солдати та курдське ополчення вбили тисячі ассирійців у Сімелі (Ірак). Різанина справила великий вплив на Рафаеля Лемкіна, юриста, який ввів слово «геноцид». Різанина в Зіммеле 7 серпня щорічно вшановується офіційним Днем ассирійських мучеників. Різанину вчинили іракська армія на чолі з курдським генералом Бакіром Сідкі, а також курдські та арабські нерегулярні формування. Жертвами різанини було близько 3000 осіб.

Курдсько-християнські вірменські відносини були запеклими на межі ХІХ століття, і земельні конфлікти були серйозною проблемою. Багато християн і європейців вважали курдів варварами і головною загрозою, французький консул в Ерзурумі описав їх як кровожерливе дике населення, яке звикло до грабежів і кочового життя. Курди також відігравали важливу роль в османській армії, зокрема, в Хамідіє.The Margins of Empire: Kurdish Militias in the Ottoman Tribal Zone, Janet Klein Stanford University Press, 2011 Курдський вождь Бедр Хан під час свого приходу до влади 1842 року вбив близько 10 000 ассирійців. Несторіанські племена були винищені курдами в 1843 році. У 1915 році курди вбили понад 27 000 ассирійців лише в регіоні Урмія та знищили понад 100 сіл лише в березні 1915 року.Reforging a Forgotten History: Iraq and the Assyrians in the Twentieth Century, Sargon Donabed Edinburgh University Press, 2015 У 1916 р. курди і турки вчинили масову різанину ассирійців у районі Бохтан. Як курдські, так і турецькі націоналісти заперечують той факт, що ассирійці були корінними жителями південно-східної Туреччини та північного Іраку.Forgotten Genocides: Oblivion, Denial, and Memory herausgegeben, Rene Lemarchand. Після геноциду ассирійське населення було настільки незначним, що регіон, який у давнину називався Ассирією, став відомий як «Курдистан». Після світової війни курди і турки цинічно чинили опір спробам ассирійців і вірмен отримати державність. У той час як курдське населення подвоїлося з двох мільйонів у 1970 році до чотирьох мільйонів у 2002 році, християнське населення зменшилося.

Британський мандат

Незалежне Королівство Ірак

Різанина в Сімеле Протягом липня 1933 року близько 800 озброєних ассирійців попрямували до сирійського кордону, де їх повернули назад французи. У той час як король Фейсал ненадовго покинув країну з медичних причин, міністр внутрішніх справ Хікмет Сулейман прийняв політику, спрямовану на остаточне вирішення «ассирійської проблеми». Цю політику впроваджував іракський курд генерал Бакр Сідкі. Після кількох невдалих зіткнень із озброєними ассирійськими племенами 11 серпня 1933 року Сідкі дозволив своїм людям напасти та вбити близько 3000 неозброєних ассирійських цивільних жителів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку, в ассирійських селах району Сумайл (Сімеле), а пізніше в Сур'ї. Визнавши ассирійців небезпечними національними зрадниками, це вбивство беззбройних мирних жителів стало символом національної гордості та підвищило престиж Сідкі. Британці, хоча й були представлені потужною військовою присутністю, передбаченою Англо-Іракським договором 1930 року, не втрутилися і не дозволили добре дисциплінованим ассирійським легіонам під їхнім командуванням зробити це, і навіть допомогли відбілити подію в Лізі Націй.

Ассирійські репресії ознаменували вхід військових у політику Іраку, модель, яка періодично з'являлася з 1958 року, і запропонувала привід для збільшення призову на військову службу.

Республіка Ірак

Визнання сирійської мови баасистським режимом На початку 1970-х років секуляристський режим Баасу спочатку змінити утиски ассирійців в Іраку за допомогою різних законів. 20 лютого 1972 року уряд прийняв закон про визнання культурних прав ассирійців, дозволивши викладати арамейською мовою в школах, де більшість учнів розмовляла цією мовою на додаток до арабської. Арамейську мову також мали викладати в середніх та середніх школах, де більшість учнів розмовляла цією мовою на додаток до арабської, але цього так і не сталося. На державному радіо і телебаченні мали транслюватися спеціальні ассирійські програми, а в столиці планувалося видавати три журнали сирійською мовою. Також була створена Асоціація сирійськомовних авторів і письменників.

Законопроект виявився провальним. Радіостанції, створені в результаті цього указу, були закриті через кілька місяців. Хоча двом журналам було дозволено виходити, лише 10 % їхніх матеріалів були арамейською мовою. Жодній школі також не було дозволено викладати арамейською мовою.

Перед вторгненням в Ірак Звіти з різних джерел «вказують на кращу загальну ситуацію з правами людини в контрольованих курдами районах Північного Іраку, ніж в інших частинах країни» (AI 2000, 135; UK Immigration & Nationality Directorate Sept. 1999; USDOS 25 Feb. 2000). Крім того, за звітами, «хоча свобода слова, релігії, пересування та преси суворо обмежена по всьому Іраку, ці свободи певною мірою існують у частинах території, контрольованої курдами» (USDOS 25 лютого 2000 р.). Проте в 1999 році продовжували надходити повідомлення про окремі порушення прав людини. Уряд штату США повідомив, що в 1999 році була вбита ассирійська християнка Гелена Алун Сава, і, за даними AINA, «це вбивство нагадує добре встановлену модель співучасті курдської влади в нападах на ассирійських християн на півночі». Вбивство розслідувала комісія, призначена КДП, але на кінець року жодних результатів розслідування не було повідомлено. У північному Іраку також були випадки насильства мусульман проти християн. Християни-ассирійці також були об'єктами серії вибухів в Ербілі в 1998—1999 роках, і ассирійські групи критикували КРГ за відсутність розслідування. За даними AINA, KDP блокувала ассирійські села в 1999 році, а «пізніше увійшла в села і побила селян». Однак після втручання Міжнародного Комітету Червоного Хреста ДПК знову покинула села.

За Управлінням імміграції та громадянства Великої Британії, «незважаючи на високу позицію Таріка Азіза в багдадському режимі, християни мають невеликий політичний вплив в уряді Баас» (вересень 1999 р.).

Урядом Багдада було заборонено навчання будь-якою мовою, крім арабської та курдської. Тому ассирійцям не дозволялося відвідувати заняття сирійською мовою. У північних районах, контрольованих курдами, з 1991 року дозволено заняття сирійською мовою. Однак, за деякими ассирійськими джерелами, «регіональна курдська влада відмовилася дозволити розпочати заняття». Подробиці цієї практики не були доступні, і курдська влада відкинула звинувачення. У 1999 році Kurdistan Observer стверджував, що «Центральний уряд попередив адміністрацію в курдському регіоні про заборону туркменських, ассирійських або єзидських шкіл меншин».

За Управлінням імміграції та національності Великої Британії, «Центральний уряд вдавався до різноманітних зловживань проти ассирійських християн і часто підозрював їх у „співпраці“ з курдами» (вересень 1999). За звітом Всесвітнього каталогу меншин, «ассирійці не змогли уникнути курдського конфлікту. Як і у випадку з курдами, одні підтримували уряд, інші об'єдналися з курдським націоналістичним рухом» (Minority Rights Group International 1997, 346).

Після вторгнення в Ірак