Ассирійці в Сирії ( , ), також відомі як сирійці, — етнічна та мовна меншина, яка є корінним населенням Верхньої Месопотамії, північно-східної половини Сирії. Сиро-ассирійці — це люди ассирійського походження, які проживають у Сирії, а також особи сирійсько-ассирійського походження в ассирійській діаспорі.

Ассирійці живуть в основному в губернаторстві Аль-Хасеке, зі значною присутністю в місті Хасеке та містах Камішлі, Малікія, Рас-ель-Айн і Кахтанія, а також у Телль-Тамері та прилеглих селах. Дехто мігрував до Дамаска та інших західних міст за межі корінної Месопотамії на річці Євфрат. Вони поділяють спільну історію та етнічну ідентичність, яка ґрунтується на спільних мовних, культурних і релігійних традиціях, з ассирійцями в Туреччині, ассирійцями в Іраку та ассирійцями в Ірані, а також з ассирійською діаспорою.

Історія

Давня історія Під час Староассирійської імперії (2000—1750 рр. до н. е.), Середньоассирійської імперії (1365—1020 рр. до н. е.) та Новоассирійської імперії (911—599 рр. до н. е.) більша частина, а часто й уся сучасна країна Сирія, перебувала під владою Ассирії, яка була заснована в північно-західній Месопотамії (сучасний Ірак). Протягом II тис. до н. е. північно-східна частина регіону стала невід'ємною частиною власне Ассирії. Таким чином, присутність спочатку аккадськомовних, а пізніше східно-арамейськомовних ассирійців у північно-східній частині сучасної країни сягає понад 4000 років, де протягом століть вони жили разом із різними іншими народами, такими як хети, хурити та амореї. Сліди тривалої епохи ассирійського поселення можна побачити на численних археологічних пам'ятках по всьому регіону. Важливі ассирійські міста в регіоні в стародавні часи включають Тіль-Барсіп, Каркемиш, Гузана, Шубат-Енліль і Дур-Катлімму.

Північний схід сучасної Сирії був частиною Ахеменідської Ассирії (Атури) — географічної області в складі імперії Ахеменідів у Межиріччі між 546 і 332 рр. до н. е., потім Селевкідської Сирії (312—150 рр. до н. е.), коли назва Сирія, яка спочатку була індоєвропейською калькою Ассирії ІХ століття до н. е. і до цього часу стосувалася лише самої Ассирії, стала застосовуватися і до регіону, здавна відомого як Арамея/Ебер-Нарі. За часів Парфянської імперії (150 р. до н. е. — 224 р. н. е.) та ранньої імперії Сасанідів (224—650 рр. н. е.) (коли земля була перейменована на Ассурістан) виникла низка новоассирійських царств, а частини північно-східної Сирії стали частиною неоассирійської держави Осроена до середини III століття н. е. Християнство утвердилося серед ассирійців вже в І столітті нашої ери, а регіон Атура став батьківщиною східного християнства і сирійської літератури, де були засновані Ассирійська церква Сходу і Сирійська православна церква.

Середньовіччя Після арабського ісламського завоювання в середині VII століття нашої ери Ассирія/Атура/Ассурістан була розпущена як геополітичне утворення, і регіон поступово спостерігав приплив мусульманських арабів, тюркських та іранських народів. Однак розселення північно-східних районів часто виявлялося нежиттєздатним у довгостроковій перспективі, що призводило до численних епізодів відтоку населення. Окрім таких дестабілізуючих факторів, як зміна клімату та надмірне культивування землі, ця територія також була вразливою до нападів кочових народів. Після монгольських і тимуридських вторгнень і подальшої різанини ассирійців тут залишилося лише мізерне постійне населення. У наступні століття кілька кочових і напівкочових арабо- та курдомовних племен блукали цією територією зі своєю худобою до ХХ століття, коли більшість із них були змушені осісти через політику уряду.

Ранньомодерний період Коли Османська імперія проводила етнічні чистки проти свого християнського населення, курди були відповідальними за більшість звірств проти ассирійців.Joan A. Argenter, R. McKenna Brown 2004 199" On the Margins of Nations: Endangered Languages and Linguistic Rights, Foundation for Endangered Languages.A brief history of the plight of the Christian Assyrians* in modern day Iraq . На початку ХХ століття у Верхній Месопотамії курдські племена співпрацювали з османською владою в геноциді проти вірменських і ассирійських християн. Багато ассирійців із Хаккарі оселилися в Сирії після того, як на початку ХХ століття їх перемістили та вигнали турки.Betts, Robert Brenton, Christians in the Arab East (Atlanta, 1978) Протягом 1930-х і 1940-х років багато ассирійців переселилися в села на північному сході Сирії, такі як Тель-Тамер, Аль-Кахтанія, Аль-Дарбасія, Аль-Малікія, Камишлі та кілька інших невеликих міст у губернаторстві Аль-Хасеке.Dodge, Bayard, "The Settlement of the Assyrians on the Khabur, " Royal Central Asian Society Journal, July 1940, pp. 301—320.

Сучасна історія

Більшість нинішнього населення ассирійців у Хасакії з'явилася ще за часів французького мандату в Сирії, коли біженці з нинішніх турецьких територій на північ від сучасної Сирії (таких як Тур-Абдін) були поселені разом з переміщеними вірменами, які пережили геноцид ассирійців і геноцид вірмен у цьому регіоні, владою в рамках зусиль зі сприяння економічному розвитку. Отримавши привілейоване ставлення з боку французів на основі своєї християнської релігії, вони незабаром сформували більшу частину нової міської еліти в регіоні. Додатковий приплив східних ассирійців почав переселятися вздовж річки Хабур у 1933 році після того, як масові вбивства ассирійців у новому незалежному Іраку (див. різанина в Сімеле) змусили їх до втечі. Це були біженці вдвічі більшої кількості — вихідці з гірської місцевості Хаккарі, вони спочатку шукали притулку серед інших ассирійців в Іраку перед обличчям геноциду ассирійців, що розпочався ще до цих нападів.

1936 року релігійні та політичні лідери — головним чином з ассирійської та вірменської християнської та курдської громад, а також кілька арабських груп — тиснули на французьку владу, щоб надати автономний статус сирійській провінції Аль-Джазіра (нині Аль-Хасака) для її змішаного етнічного населення, як у санджаку Александретта, державі алавітів або Джабаль-аль-Друзі. Домагання автономії у провінції супроводжувалося громадянським протистоянням і насильством, а також гнівною ворожістю з боку переважно арабських націоналістів, які виступали за повну незалежність Сирії. Здавна вони вважали поселення ассирійців і вірмен у країні продуктом французького колоніалізму, а прибуття нових ассирійських біженців на Хабур ще більше розлютило їх, і вони мобілізували підтримку багатьох арабських племен і деяких курдських груп, щоб протистояти автономістам. Французи силою розправилися з обома сторонами, оскільки вони ставали все більш жорстокими, і рух за автономію незабаром зазнав поразки. Пізніше, 1957 року, лівоцентристські інтелектуали заснували в Сирії Ассирійську демократичну організацію.

Хоча уряд сирійських арабських націоналістів баасистів офіційно і неправильно назвав арабів, ассирійці є окремою доарабською етнічною групою, історія якої в регіоні сягає, можливо, аж у XXV століття до нашої ери. Це сирійськомовна громада, яка традиційно належить до Стародавньої Церкви Сходу, Ассирійської Церкви Сходу, Сирійської Православної Церкви та Халдейської Католицької Церкви. Сучасні ассирійці походять з «північного Іраку, південно-східної Туреччини, північно-західного Ірану та північно-східної Сирії».

На річці Хабур у Сирії розташовано понад 30 ассирійських сіл, спочатку заселених ассирійцями, які тікали від ассирійського геноциду, а потім від різанини в Сімеле. За звітом 1994 року, це: Телль-Тавіл, Тель-Ум-Рафа, Тель-Ум-Кефф, Тель-Кефджі, Тель-Джемаа, Тель-Тамер, Тель-Насрі, Верхній Телль-Чамран, Нижній Телль-Чамран, Тель-Чамран, Тель-Хафіан, Тель-Талаа, Тель-Магас, Тель-Массас, Абу-Тіне, Тель-Горан, Фуедат, Дімчій, Кабар-Чамі, Тель-Балует (Дезн), Тель-Баз, Верхній Телль-Руман, Нижній Телль-Руман, Ель-Харіта, Тель-Чаме, Тель-Вардіат, Ель-Махада, Таал, Скажи Сакра, Ель-Брейдж, Арбуш і Тель Хорміз. Після різанини в Сімеле 1933 року близько 9000 етнічних ассирійців переїхали з північного Іраку, щоб приєднатися до вже існуючого ассирійського населення на північному сході Сирії. Вони оселилися в Джазірі поблизу Талл Тамір у верхів'ях річки Хабур. Французи заснували це ассирійське поселення за сприяння Ліги Націй, і в 1942 році воно стало невід'ємною частиною Сирії. Ассирійське поселення в долині Хабур складається з близько 20 сіл, переважно сільськогосподарських. Протягом багатьох років вони стикалися з серйозним економічним тиском, незважаючи на власні зрошувані землі, і деякі з них іммігрували до США, де існує велика громада.

В інтерв'ю Aid to the Church in Need єпископ Жюль Бутрос із Сирійської Католицької Церкви сказав, що більшість молодих сирійців намагаються втекти з Сирії. «Більшість наших молодих людей намагаються виїхати з Іраку та Сирії. (…) У Сирії справи гірші, тому що війна все ще триває. Військова служба є найбільшою проблемою для наших молодих людей, тому що ти маєш служити 9 або 10 років. Після цього часу, якщо ти повертаєшся живим, тобі потрібно починати з нуля. Це по всій Сирії. На території, яку контролюють курди, ситуація ще гірша. Наші юнаки змушені служити спочатку в курдських військах, а потім у сирійських. Тому в Сирії так рідко можна зустріти молодих людей, вони всі виїжджають. Після п'яти років за кордоном, якщо вони заплатять 8000 доларів, вони можуть повернутися без військової служби. Ми втрачаємо ціле покоління».

Культура Ассирійці відзначають такі релігійні свята, як Великдень і Різдво, а також свята святих, яких шанують у відповідних церквах.

Усі ассирійці святкують ассирійський Новий рік, відомий як Га б'Нісон або Га б'Нісан, 1 квітня кожного року, щоб відзначити початок нового року за стародавнім ассирійським календарем. Ассирійські новорічні свята раніше були заборонені в Сирії.

Релігія Більшість ассирійців у Сирії дотримуються як східно-, так і західно-сирійського обряду. До них відносяться такі церкви:

Ассирійці-католики

Халдейська католицька церква Присутність халдейської католицької церкви сягає XVI століття, коли ассирійці з Діярбакира мігрували до Алеппо.

Халдейська католицька єпархія Алеппо під керівництвом єпископа Алеппо Мар Антоні Аудо була заснована в 1957 році і розділена на 14 парафій.

Сирійська католицька церква У Сирії є чотири єпархії Сирійської Католицької Церкви, включаючи:

Митрополича Сирійсько-Католицька Архиєпархія Дамаска Митрополича Сирійсько-Католицька Архиєпархія Хомса (вакантна з 2013 р.) Сирійсько-католицька архиєпархія Алеппо Сирійсько-католицька архієпархія Хасаке-Нісібі

Православні ассирійці

Сирійська православна церква

Патріарша резиденція Сирійської Православної Церкви розташована в Дамаску після перенесення в 1959 році. Сирійську Православну Церкву в Сирії представляє Патріарх Ігнатій Афрем II, з трьома архієпископствами, розташованими по всій Сирії:

Директор Патріаршої канцелярії в Дамаску архієпископ Тімотей Матта Аль-Хурі. Архієпископство Джазіри та Євфрату під духовним проводом і керівництвом в.о. архієпископа Моріса Амсіха. Архиєпископство Алеппо під духовним проводом і керівництвом архієпископа Йоанна Ібрагіма. Архієпископство Хомса і Хами під духовним керівництвом і керівництвом архієпископа Сельваноса Петроса АЛЬ-Неме. Патріарший вікаріат для Архиєпархії Дамаску під духовним керівництвом і керівництвом архієпископа Тімотія Матта Аль-Хурі.

У середині 1970-х років, за оцінками, в Сирії проживало 82 000 сирійських православних.

Демографія У 2018 році професор Джон Шоуп заявив, що ассирійське населення в Сирії становить 4 % від загальної кількості населення країни, що робить їх четвертою за чисельністю етнічною групою в країні.

Політика

Ассирійська демократична організація