Етці, Еці (, вимова ) — крижана мумія людини епохи пізнього неоліту.
Загальний опис Мумію знайшли в 1991 році туристи з Німеччини в Тірольських Альпах, на льодовику Сімілаун в долині Ецталь на висоті 3200 м над рівнем моря в результаті сильного танення криги. Аналіз ДНК в Оксфордському і Цюрихському університетах показав, що вік мумії становить приблизно 5000 років.
В Австрії мумію називають Етці, а в Італії мумія відома як Сімілуанська людина або Тірольська льодова людинаМаксим Волченков Загадка Етці . .
За сучасним кордоном мумія була знайдена у 92 метрах південніше кордону на італійському боці, тому мумію затребувала Італія. Вона знаходиться у Південнотірольському археологічному музеї у Больцано.
Етці є найстарішою мумією людини, знайденою в Європі. Відкриття призвело до перегляду доісторичних періодів, оскільки виявилося, що цивілізація кам'яної доби була розвиненіша, ніж вважалося до цього.
Відтворення образу За новітньою методикою, удосконаленою голландськими науковцями, створена модель обличчя Етці, яка з 1 березня 2011 року демонструється в Південнотірольському археологічному музеї в місті Больцано (Італія).
Історія знахідки Етці був знайдений двома німецькими туристами з Нюрнберга Гельмутом та Ерікою Сімонами 19 вересня 1991 року. Спочатку мумію було прийнято за сучасне тіло, як й інші, знайдені в цьому регіоні раніше. Мумія добре збереглася завдяки тому, що була вморожена в лід. Під час вирубування тіла з льоду без археологічних інструментів, лише з допомогою відбійного молотка та льодорубів, було пошкоджено стегно, крім того, присутні брали шматки одягу на сувеніри.
Згодом мумію було передано до моргу міста Інсбрук (Австрія), де був визначений справжній вік мумії. Попри важливість знахідки, присутнім під час пресконференції дозволялося фотографувати та торкатися мумії, в результаті чого на шкірі Еці з'явився грибок.
З 1997 року Еці виставлений в Південнотірольському музеї археології в Больцано, Італія.
На місці знахідки Еці встановлений пам'ятник з каменю висотою чотири метри у формі піраміди.
Обстеження мумії
На момент смерті зріст Етці становив приблизно 165 см (5 ft 5 in), вага — 50 кг, а вік — 45—46 років. Фактично тулуб важив 13,750 кг, оскільки лід, який покрив тулуб одразу після смерті, призупинив процес тління. Аналіз пилку, часточок пилу та зубної емалі показав, що дитинство Етці провів недалеко від сучасного села Фельдтурнс, північніше Больцано, а потім жив у долинах, які знаходяться північніше на 50 км. У прямій кишці знайдені залишки висівок, корінців, фруктів і м'язової тканини двох типів, що свідчить про харчування м'ясом оленя та сарни. Науковці вважають, що Етці міг належати до невеликого племені, яке переважно займалося сільським господарством. Останній прийом їжі був приблизно за вісім годин до смерті. При обстеженні кишечника були знайдені ознаки паразитування кишкового гельмінта власоглава. Високий рівень міді та свинцю у волоссі дозволили зробити припущення, що Етці мав відношення до виробництва міді. Комп'ютерна томографія показала, що три чи чотири правих ребра були роздавлені після смерті. Також на тілі не було епідермісу, що було наслідком природної муміфікації в льоду. Деякі науковці дотримуються думки, що Етці міг бути жерцем. На користь цієї версії говорить знайдений при ньому амулет, а також відкриття австрійським етнографом Гансом Хайдом в цьому районі доісторичного святилища. Після обстеження пропорцій гомілки, стегна та кісток таза Крістофер Рафф дійшов висновку, що, відповідно до способу життя, Етці мав часті тривалі подорожі по горбистій місцевості. К. Рафф вважає, що Етці був пастухом у високогірних районах, оскільки такий рухомий спосіб життя не був характерним для інших європейців мідної доби. З допомогою рентгенівського дослідження було встановлено, що Етці, можливо, страждав від артриту.
Одяг та взуття Одягнений Етці був доволі вишукано. Він носив плетений солом'яний плащ, а також шкіряний жилет, пояс, ногавиці, настегнову пов'язку та взуття. Крім цього була знайдена шапка з ведмежої шкіри із шкіряним ремінцем через підборіддя. Водонепроникне взуття, виходячи з його ширини, призначалось для ходіння по снігу. У ньому використовувалась ведмежа шкіра для підошви, оленяча для верху й луб'яні волокна як шнурівки. М'яка трава обв'язувалась навколо ноги та використовувалась як теплі шкарпетки. Жилет, пояс, обмотки й настегнова пов'язка зроблені зі смужок шкіри, зшитих разом сухожиллями. До поясу був пришитий мішечок з корисними речами: скребком, свердлом, кременем, кістяною стрілою та сухим грибом, який використовувався як трут. Британський археолог Жакі Вуд висунув гіпотезу, що «взуття» Етці було верхньою частиною снігоступів. Відповідно до цієї теорії, річ, що ідентифікується як частина рюкзака, насправді є дерев'яною рамою та сіткою снігоступів, а також накидкою зі шкіри тварини для захисту обличчя.
Татуювання На тілі Еці було знайдено близько 57 (за іншими даними 61) татуювань у вигляді крапок, ліній та хрестів. Чотири лінії знаходяться зліва та одна справа від хребта, три на лівій литці, на правій стопі й на внутрішній та зовнішній стороні правої литки відповідно. На внутрішній стороні правого коліна та біля лівого ахіллового сухожилля є татуювання у вигляді хреста. На відміну від сучасних, татуювання Етці були зроблені не з допомогою голки, а способом нанесення невеликих надрізів, які потім засипались деревним вугіллям. Татуювання на тілі Етці були в тих місцях і частинах тіла, які були особливо важливими для нього й, можливо, доставляли йому біль. Вважається, що Етці багаторазово лікувався знеболювальними засобами. Є гіпотези, що татуювання на тілі Еці — це не символи, а терапія болю. Деякі науковці вважають, що візерунки на тілі означали перехід юнака в доросле життя, визнання його чоловіком.
Спорядження Мідна сокира з тисовою ручкою, камінний ніж з ручкою з ясена, сагайдак з 14 стрілами з кістяними наконечниками та калиновими й кизиловими древками, а також 182-сантиметровий тисовий лук, ягоди й два кошики з березової кори. Крім того, серед речей Етці були найдені зв'язки з двох видів трутовиків. Один з них — березовий трутовик, який має антибактеріальні властивості та, ймовірно, використовувався в лікарських цілях. Другий вид — трутовик справжній, який входив до складу кресала. Для трута використовувалось близько десятка різноманітних рослин у доповнення до кресала й піриту. Знайдені в Етці камінні знаряддя (кременевий скребок із «примітивною» односторонньою обробкою, мустьєрські наконечники для стріл, кременевий ніж з обробкою в стилі «призматичного нуклеуса» з дерев'яною ручкою) належать до різних періодів палеоліту. Крім того, в нього була з собою мідна сокира, схожа на знахідки з поховання Ремеделло Сотто в Північній Італії (датовані останньою третиною 3 — початком 2 тис. до н. е.). Якби кожна з речей була знайдена окремо, то Етці одночасно міг бути віднесений до палеоліту, мезоліту, неоліту та енеоліту. Але, що парадоксально, все спорядження було в однієї доісторичної людини.
Мідна сокира
Мідна сокира Етці є єдиною прекрасно збереженою мідною сокирою доісторичного періоду. Лезо сокири у формі трапеції завдовжки 9,5 см на 99,7 % складається з міді. Ретельно відшліфована ручка завдовжки 60 см зроблена з тису, для закріплення на ній леза була обмотана вузькими смугами шкіри. Також на лезі сокири зафіксовані сліди заточки. За словами науковця Джильберто Артіолі з Міланського університету, робоча група університетів Мілану й Трієнту досліджувала мідну сокиру Етці та інші сокири того часу. За допомогою швидких нейтронів та рентгенівського випромінювання з високою енергією виконане дослідження структури мідних кристалів всередині сокири без пошкодження самої речі, що дозволяє в деталях реконструювати процес її створення. Розбіжності в структурі кристалів міді дозволяють зробити висновок, що товщина леза сокири змінилась в процесі заточки. Можна припустити, що сокири з міді в 3000 до н. е. могли належати людям з вищих верств суспільства, також вони використовувались як зброя. Це дає підстави вважати, що Етці був або керівником групи, або воїном.
Лук Найбільша річ, знайдена разом з тілом Етці, — лук завдовжки 1,82 м з тиса. Сліди обробки чітко вказують, що мова йде про незакінчену річ. Та все ж заготовка лука дає зрозуміти, який тип лука хотів зробити собі Етці. Шляхом вишкрібання та полірування хвощем поверхня лука повинна була стати гладкою. Також відсутня тятива, яка в доісторичних луків, як правило, на одному кінці закріплювалась петлею, а на другому — обкручуванням сухожилля навколо лука. Лук досліджував австралійський мікробіолог Том Лой, який при огляді встановив неприємний прогірклий запах. Його дослідження встановили, що лук Етці був у крові. Цьому було дано два пояснення: кров у висушеному стані здатна захищати дерев'яний лук від намокання або це була кров Етці від поранення руки. Археолог Харм Паульсен зробив по зразку лука Етці дев'ять луків та випробувавши їх, зробив висновок, що лук Етці по своїх технічних характеристиках схожий на сучасні спортивні луки та може застрелити дику тварину на відстані 30—50 м. З такого лука можна стріляти й на відстань 180 м. При натягуванні тятиви на 72 см пальці відчувають силу в 28 кгс.
Сагайдак Сагайдак зроблено у вигляді прямокутного довгастого шкіряного мішка. Всередині було виявлено 12 заготовок та всього 2 готові до використання стріли. Заготовки були зроблені з гілок калини та були 84—87 см завдовжки. Вони були зі знятою корою, але ще не повністю гладкі. На кінцях є зарубки. Ще в сагайдаку були чотири кінчики оленячих рогів, зв'язані разом смугами луб'яних волокон. Зігнутий оленячий ріг, імовірно, був універсальною річчю та використовувався також для знімання шкур з упольованих тварин. Також був знайдений 2-метровий шнурок з луб'яних волокон, який був нерівномірно оброблений, а тому як тятива не міг використовуватись, оскільки він би розірвався.
Факти з життя Етці Численні дослідження мумії, які були проведені до сьогодні, багато чого розповідають про життя льодяної людини.
Де народився та виріс Ізотопний склад зубної емалі показав, що Етці не міг провести своє дитинство на землі із вмістом вапна, що своєю чергою робить можливим припущення, що місцем, де народився та виріс Етці, був Фіншгау (інша назва — Валь Веноста) чи нижня долина Ейсакталь. Найближчими родичами Етці є жителі сучасної Південної Європи, які живуть на островах Сардинія та Корсика в Тірренському морі, а не мешканці альпійських регіонів. На думку спеціалістів, цей факт відповідає уявленням про міграційні тенденції того періоду: пращури Етці пришли в Альпи з Близького Сходу з поширенням землеробства, а звідти пізніше мігрували в напрямку Середземномор'я.
Де жив Етці Кремінь з місцевості навколо озера Гарда (Італія), типологія леза сокири, набір дерев, які Етці вибирав собі для виготовлення речей та спорядження, а також квітковий пилок, знайдений в його шлунково-кишковому тракті, — все вказує на те, що Етці жив на південь від головного хребта Альп.
В інституті ботаніки при Університеті Інсбрука було проаналізовано вміст кишечника та виявлено більш ніж 30 різних видів пилку з дерев. Види дерев вказують на їхню приналежність до змішаного типу лісів, який переважає в Фіншгау, а саме в долині Шнальсталь. Те, що Етці жив на південь від Альп, в першу чергу доводить наявність пилку хмелеграба, який поширений тільки на півдні Альп, а саме у Фіншгау.
Мова спілкування Етці, можливо, розмовляв однією з індоєвропейських мов, але більш імовірно, що він був носієм однієї з палеоєвропейських мов, наприклад, мови, близької до північнопіценської.
Як виглядав Чіткий вік, в якому помирає доросла людина, визначити важко, оскільки всі процеси дорослішання та росту вже завершені. Для визначення віку Етці була вивчена структура його кісток, яка показала, що йому на момент смерті було близько 45 років (з максимальним відхиленням ±5 років). Відповідно, Етці досяг досить похилого, як для людини неоліту, віку.
Волосся