Вів'єн-Мері Гартлі (), відома під псевдонімом Вів'єн Лі (); 5 листопада 1913 — 7 липня 1967) — англійська акторка театру та кіно. Лауреатка двох премій «Оскар» — за ролі Скарлет О'Гари («Віднесені вітром» (1939) і Бланш Дюбуа (у кінопостановці «Трамвай „Бажання“» (1951), цю роль вона також грала в лондонському театрі «Вест Енд»). Талановита театральна акторка, вона часто співпрацювала зі своїм чоловіком, актором і режисером Лоуренсом Олів'є, як у театрі, так і в кіно. Протягом своєї 30-річної кар'єри грала різноманітні ролі: від героїнь комедій Ноела Коварда й Бернарда Шоу до класичних шекспірівських персонажок: Офелію, Клеопатру, Джульєтту й леді Макбет.
Лі вважалася однією з найвродливіших акторок свого часу, але, на її думку, через красу її не сприймали серйозно як акторку. Однак головною перешкодою на шляху до нових ролей для неї було слабке здоров'я — фізичне й психічне. Страждаючи від біполярного афективного розладу протягом більшої частини життя, Вів'єн Лі здобула репутацію акторки, з якою важко працювати, тому в її кар'єрі часто спостерігалися періоди занепаду. Вона переживала викидні, а в середині 1940-х була діагностована з туберкульозом легень. Лі розлучилася в 1960 році і надалі лише зрідка знімалася в кіно й грала в театрі до своєї смерті від туберкульозу в 1967 році.
Життєпис
Дитинство Вівіан-Мері Гартлі народилася в індійському місті Дарджилінг. Єдина дитина Ернеста Гартлі, англійця за походженням, офіцера індійської кавалерії, і Гертруди-Мері Френсіс (до шлюбу Які, також використовувала дошлюбне прізвище своєї матері Робінсон)Bean 2013, pp. 20–21.. Її батько народився 1882 року в Шотландії, тоді як мати, набожна римська католичка, народилася в 1888 році в Дарджилінгу і мала ірландське походження. Батьками Гертруди, які жили в Індії, були Майкл Джон Якджі (нар. 1840) і Мері Тереза Робінсон (нар. 1856), яка народилася в сім'ї, вбитій під час Повстання сипаїв 1857 року, і виросла в сирітському притулку, де й зустріла Якджі. Вони одружилася 1872 року і мали п'ятеро дітей, із яких Гертруда була наймолодшоюVickers 1988, p. 6.. Ернест і Гертруда Гартлі одружилися в Кенсінгтоні (Лондон) 1912 рокуGeneral Register Office of England and Wales, Marriages, June quarter 1912, Kensington vol. 1a, p. 426..
У 1917 році Ернеста Гартлі перевели в Бенгалуру, тоді як Гертруда і Вівіан залишилися в Утакамунді. Вівіан Гартлі вперше виступила на сцені в три роки, прочитавши вірш «Маленька Бо Піп» у складі аматорської театральної групи своєї матері. Гертруда намагалася прищепити дочці любов до літератури і знайомила її з творами Ганса Крістіана Андерсена, Льюїса Керрола і Редьярда Кіплінга, а також з розповідями з давньогрецької міфології. Єдину дитину в сім'ї, Вівіан Гартлі, 1920 року відправили в Монастир Святого Серця в Англії. Її найкращою подругою в монастирі була майбутня ірландська акторка Морін О'Салліван, з якою Вівіан ділилася своїм бажанням стати «великою акторкою»Maureen O'Sullivan — No average Jane, by David Fury, Artist's Press, Minnesota, USA, 2006, ISBN 0-924556-06-4Edwards, Anne. Vivien Leigh, A Biography, Coronet Books, 1978 edition. ISBN 0-340-23024-X pp 12-19.
Вівіан Гартлі продовжила освіту в Європі, повернувшись 1931 року до батьків в Англію. Її мрію стати акторкою підтримували батьки. Батько допоміг їй вступити в Королівську Академію Драматичних мистецтв в ЛондоніEdwards, pp 25-30.
Наприкінці 1931 року Гартлі зустріла старшого на 13 років адвокати Герберта Лі Голмана. Попри те, що він не схвалював «людей, пов'язаних з театром», вони одружилися 20 грудня 1932 року. Потім Вівіан закінчувала навчання. 12 жовтня 1933 року вона народила доньку Сюзанну.
Рання кар'єра Друзі порадили її на невелику роль у стрічці «Справи йдуть на лад», і ця роль стала її дебютом на кіноекрані. Вона найняла агента Джона Ґіддона, який запевнив її, що ім'я «Вівіан Голман» не підходить для акторки, і, відмовившись від запропонованого псевдоніма «Айпріл Морн», вона бере ім'я «Вів'єн Лі». Гіддон порекомендував її Александру Корді як можливу кіноакторку, але той вважав, що в ній немає потенціалуEdwards, pp 30-43.
Зігравши у виставі «Маска чесноти» в 1935 році, Вів'єн Лі отримала відмінні відгуки, за якими пішли інтерв'ю і статті в газетах. Серед цих статей була одна з «Дейлі експрес», у якій журналіст помітив, як «блискавична зміна відбулася на її обличчі». Це було вперше, коли публіка помітила швидкі зміни настрою Лі, які виділяли її серед інших акторокColeman, Terry, Olivier, The Authorised Biography, Bloomsbury Publishing, 2005, ISBN 0-7475-8306-4 p 74. Джон Бенджаман описав її як «дух англійського дівоцтва»Coleman, p 75. Коли прийшов час прем'єрного показу, Корда зрозумів свою помилку і підписав з нею контракт, у якому вона назвалася своїм псевдонімом «Вів'єн Лі». Вона продовжувала грати, але коли Корда переніс постановку в більшу театральну залу, Лі звинуватили в невмінні тримати в напрузі таку велику аудиторію і змусили коригувати свій голос, щоб його було чути у всіх кінцях залу. Через це спектакль закрилиActors Talk About Acting — Vivien Leigh interview (1961) Edited by John E. Boothe and Lewis Funke. Retrieved 7 January 2006.
Зустріч з Лоуренсом Олів'є Лоуренс Олів'є побачив Вів'єн Лі у «Масці чесноти». Він привітав її з виступом, і між ними зав'язалися дружні стосунки. Граючи коханців у фільмі «Полум'я над Англією», вони зрозуміли, що дружба переросла в сильний потяг, а після зйомок — у роман.
У цей час Лі прочитала книгу Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром» і наполягла, щоб її агент у США порадив її Девіду Селзніку, продюсерові фільму, на роль Скарлетт. Вона казала журналістам: «Я бачила себе в ролі Скарлетт О'Гари», а кінокритик Лежон згадав розмову того часу, в якій Лі «вразила нас усіх» своїм твердженням, що Олів'є «не буде грати Ретта Батлера, але я буду грати Скарлетт О'Гару. Почекайте і побачите!»Coleman, pp 76-77, 90, 94-95.
Лі грала Офелію в «Гамлеті» в постановці Олів'є в театрі Олд-Вік. Олів'є пізніше згадував своє перше зіткнення з її біполярністю. Готуючись одного разу до свого виходу, вона раптово почала кричати на нього, потім затихла й стала дивитися в одну точку. Вона виступила на сцені без інцидентів, а наступного дня повернулася в нормальний стан, геть забувши про цю подіюColeman, pp 97-98.
Вони стали жити разом, тому що ні Голман, ні дружина Олів'є, акторка Джилл Есмонд, не погоджувалися дати розлучення.
Лі знялася з Робертом Тейлором, Лайонелом Берримором і Морін О'Салліван у фільмі «Янкі в Оксфорді». Це був перший фільм з участю Лі, який змусив звернути на себе увагу в США. Під час зйомок вона заробила репутацію складної та безрозсудної в роботі, й Корда порадив агентові Лі попередити акторку, що у неї буде невеликий вибір ролей, якщо вона не змінить поведінкуColeman, p 97. Її наступна роль була у фільмі «Шлях Святого Мартіна» з Чарльзом Лотоном.
Міжнародний успіх Чоловік розвивав кар'єру в кіно, але попри успіх у Британії, його погано знали в США, а ранні спроби представити себе на американському ринку провалилися. Погодившись на роль Гіткліффа у фільмі «Буремний перевал», він поїхав до Голлівуда і залишив Лі у Лондоні. Продюсер стрічки Семюел Голдвін і режисер Вільям Вайлер запропонували їй роль другого плану, Ізабеллу. Вона відмовилася, заявивши, що виконуватиме тільки головну роль, Кеті, але її вже віддали Мерль ОберонBerg, A. Scott. Goldwyn, Sphere Books, 1989. ISBN 0-7474-0593-X, p 323.
Тоді в Голлівуді активно шукали акторку на роль Скарлетт у «Звіяних вітром» (1939). Американський агент Вів'єн Лі запропонував її кандидатуру в лютому 1938 року. Того самого місяця Девід Селзнік подивився її роботи «Полум'я над Англією» і «Янкі в Оксфорді», і Лі стала серйозною претенденткою на роль. У період між лютим і серпнем Селзнік переглянув всі її англійські стрічки, а до серпня він вів переговори з продюсером Александром Кордою, з яким у Лі був підписаний контракт. 18 жовтня Селзнік написав таємну записку режисерові фільму Джорджеві К'юкору: «Я все ще сподіваюся на цю нову дівчину». Лі переїхала до Лос-Анджелеса, щоб бути поруч з чоловіком. Коли Майрон Селзнік (брат Девіда), який також представляв і Олів'є, зустрів Вів'єн Лі, він зрозумів, що вона володіє всіма тими якостями, які його брат так довго шукав. Майрон відвів Вів'єн і Олів'є на майданчик до Девіда, де знімали сцену пожежі в Атланті. Наступного дня Лі прочитала уривок зі сценарію для Селзніка, який влаштував кінопроби. Селзнік написав тоді своїй дружині: «Вона Скарлетт — темна конячка і виглядає дуже привабливо. Кажу тобі в найсуворішому секреті: коло претенденток звузилося до Полетт Годдар, Джин Артур, Джоан Беннетт і Вів'єн Лі». Режисер Джордж К'юкор погодився з загальною думкою і вихваляв «неймовірну несамовитість» Лі, яка отримала роль незабаром після цьогоHaver, Ronald. David O. Selznick's Hollywood, Bonanza Books, New York, 1980. ISBN 0-517-47665-7; p 259.
Кінозйомки виявилися складними для Лі. К'юкора звільнили і замінили на Віктора Флемінга, з яким Лі часто сварилася. Вона і Олівія де Гевіленд (Мелані Гамільтон) таємно зустрічалися з К'юкором вночі та на вихідних, щоб запитати у нього поради, як виконувати свої ролі. Вів'єн Лі подружилася з Кларком Гейблом (Ретт Батлер) і його дружиною Керол Ломбард, а також і з де Гевілленд, але часто сварилася з Леслі Говардом (Ешлі Вілкс), з яким мала зіграти кілька емоційних епізодів. Також вона мусила іноді працювати 7 днів на тиждень, часто до пізньої ночі, сумувала за чоловіком, який працював тоді в Нью-Йорку. Вона писала Лі Голману: «Я не виношу Голлівуд… Я ніколи до цього не звикну — як я ненавиджу зніматися в кіно»Taylor, John Russell. Vivien Leigh, Elm Tree Books, 1984. ISBN 0-241-11333-4, pp 22-23.
2006 року де Гевілленд спростувала заяви про маніакальну поведінку Вів'єн Лі під час зйомок «Звіяних вітром», опубліковані в життєписі чоловіка Лі. Вона встала на захист Лі, кажучи: «Вів'єн була бездоганно професійною, бездоганно дисциплінованою на зйомках. У неї були два величезні завдання: робити все, що в її силах, у роботі над надзвичайно складною роллю і перебувати в розлуці з Ларрі (Олів'є), який був у Нью-Йорку». Bob Thomas, The Associated Press, published 3 January 2006. Retrieved 7 January 2006, quoting Olivia de Havilland
З десяти премій «Оскар», які виграв фільм «Віднесені вітром», була і премія за найкращу жіночу роль, яку отримала Вів'єн Лі. Вона також виграла нагороду як найкраща акторка від «New York Film Critics Circle»Taylor, pp 22-23.
Шлюб і спільні проєкти У лютому 1940 року Джилл Есмонд погодилася дати Олів'є розлучення, а Голман дав згоду на розлучення з Лі. Вони зберігали дружні стосунки протягом всього життя. Син Есмонд і Олів'є залишився з матір'ю, а дочка Вів'єн, Сюзанна, залишилася з батьком. 30 серпня Олів'є і Лі одружилися в Санта-Барбарі (штат Каліфорнія). Єдиними свідками на церемонії були Кетрін Гепберн і Гарсон Канін.
Лі сподівалася працювати разом з Олів'є і пробувалася на роль у фільмі «Ребекка», режисером якого був Альфред ГічкокMcGilligan, Patrick. Alfred Hitchcock, A Life in Darkness and Light, Wiley Press, 2003. ISBN 0-470-86973-9, p 238.. Після її кінопроб Селзнік написав: «Вона грає недостатньо щиро і доросло». Режисер помітив, що вона не виявляла жодного ентузіазму, поки головну роль не віддали Олів'є. У підсумку на роль затвердили Джоан Фонтейн. Лі також не отримала роль у фільмі «Гордість і упередження», де грав Олів'є.