Андійська музика — традиційна народна музика великого району у Андах та навколишніх рівнинних ділянках Південної Америки, більша частина якого одного часу входила до складу держави Тауантісую (Імперії Інків), а зараз є частиною Чилі, Перу, Аргентини, Еквадору, Болівії, Колумбія і Венесуели.
Відомо, що духові та ударні інструменти існували в андійському регіоні задовго до прибуття інків, проте активна еволюція музики відбулася за часів Тауантісую. Із прибуттям іспанців в 16 столітті до них були додані струнні інструменти та виникли нові, такі як чаранго, інструмент, що нагадує лютню.
Флейта Пана (, варіантами є сіку, та антара, ) є найстарішим музичним інструментом, що виготовляється у безлічі варіантів. Деякі сучасні флейти Пана здатні відтворювати повний спектр звуків та часто використовуються як сольні інструменти, тоді як традиційніші використовуються у парах; найчастіше саме таке використання застосовується для відтворення мелодії. Найпопулярнішою залишається кена (флейта з вирізами на кінці) та за традиційною методикою виробляється з бамбука, хоча існують і полівінілхлоридні кени. Зазвичай на кенах грають протягом сухого сезону, а вертикальні флейти, тарки, використовуються протягом вологого сезону. Інші андійські флейти включають тарку (tharqa), пінкільйо (pinquillo) і мосеньйо (moseño). Бродячі музиканти найчастіше використовують барабани і флейти Пана, та грають на весіллях та інших святах.
Протягом 20 століття андійська музика та кільтура помітно змінилися. Наприклад, націоналістична революція в Болівії 1952 року привела до збільшення прав та соціальної свідомості корінного населення. Новий уряд заснував департамент фольклору в межах міністерства освіти, а радіостанції почали мовлення кечуа і аймара. В 1965 році відома група Лос-Хайрас, заснована в місті Ла-Пас, створила музичну комбінацію традиційних музичних стилів, розраховану на середній клас країни. Один з членів групи, Гільберт Фавре (швейцарсько-французький флейтист) до того грав разом з Ангелем і Ісабель Парра та їх матер'ю Віолетою в Парижі, та разом з ними почав пропагандувати традиційну андійську музику в Сантьяго, Чилі. В 1960-ті роки вийшли записи таких індійнських груп як Рупай, Ґрупо-Аймара та співака мовою кечуа Лусміла Карпіо. Незабаром інші чилійські групи, такі як Інті-Іїмані та Лос Куракас використовували роботи Лос-Хайрас і Парра для створення музичного стилю нуева-кансьйон, що повернувся до Болівії в 1980-х роках у творах музикантів стилю канто-нуево, таких як Емма Хунаро і Матильде Касасола.
Відомі андійські групи Andean Fusion Illapu Quilapayún Inti-Illimani Bolivia Manta Inkuyo Itumiray Los Incas Huancara Savia Andina Los Kjarkas Sukay Tupay Kalamarca Llajtaymanta Chimizapagua Génesis de Colombia Neyza sipan Wayanay Inka
Посилання Música Punena Andean Music Radio Music from the Andes and Nearby Regions Música Andina на сайті LlajtaNet.Com Instrumentos Los Andinos — зображення популярних латиноамериканських інструментів Música Andina — опис інструментів