Атлантичний ураган — це тип тропічного циклону, який формується в Атлантичному океані переважно в період з червня по листопад. Терміни «ураган», «тайфун» і «циклон» можна використовувати як синоніми для опису цього погодного явища. Ці шторми безперервно обертаються навколо центру низького тиску, що спричиняє штормову погоду на великій території, яка не обмежується лише оком шторму. Це організовані системи хмар і гроз, які виникають над тропічними або субтропічними водами та мають замкнуту низьку циркуляцію, і їх не слід плутати з торнадо, які є ще одним типом циклону. Вони утворюються над системами низького тиску. У Північній Атлантиці та східній частині Тихого океану використовується термін «ураган», тоді як «тайфун» використовується в західній частині Тихого океану поблизу Азії. Більш загальний термін «циклон» використовується в решті океанських басейнів, а саме в південній частині Тихого та Індійського океанів.

Тропічні циклони можна класифікувати за інтенсивністю. Тропічні шторми мають максимальну однохвилинну стійкість вітру принаймні 39 миль/год (34 вузли, 17 м/с, 63 км/год), у той час як урагани повинні досягати мети однохвилинного максимального тривалого вітру, який становить 75 миль на годину або більше (64 вузли, 33 м/с, 119 км/год).National Hurricane Center. Glossary of NHC/TPC Terms. Retrieved on 2006-10-28. Більшість північноатлантичних тропічних циклонів формується між 1 серпня та 30 листопада, коли відбувається більшість тропічних збурень. Національний центр спостереження за ураганами (NHC) Сполучених Штатів стежить за системами тропічної погоди в Північноатлантичному басейні та випускає звіти, спостерігає та попереджає. Він вважається одним із регіональних спеціалізованих метеорологічних центрів для тропічних циклонів, як це визначено Всесвітньою метеорологічною організацією.

До середини 1900-х років бурі називали довільно. З цього періоду їм давали виключно жіночі імена, аж до 1979 року, коли бурі почали давати як чоловічі, так і жіночі імена. Практика називання штормів із заздалегідь визначеного списку почалася в 1953 році. Оскільки назви штормів можуть використовуватися неодноразово, назви ураганів, які призводять до значних руйнувань або жертв, можуть бути вилучені зі списку на прохання постраждалих країн, щоб уникнути плутанини.NOAA The Retirement of Hurricane Names Retrieved on 2008-06-10. У середньому 14 названих штормів відбуваються кожного сезону в північноатлантичному басейні, з них 7 стають ураганами, а 3 стають великими ураганами (категорія 3 або вище). Кліматологічний пік активності зазвичай припадає на середину вересня.

У квітні 2004 року «Катаріна» стала першим штормом ураганної сили, зафіксованим у південній частині Атлантичного океану. З 2011 року Гідрографічний центр ВМС Бразилії почав використовувати той самий масштаб, що й для Північноатлантичного океану, для тропічних циклонів у Південній Атлантиці та присвоювати назви тим, які досягають .

Фактори керування

Тропічні циклони керуються потоками, що оточують їх по всій глибині тропосфери (шар атмосфери від землі до приблизно високий). Ніл Френк, колишній директор Національного центру спостереження за ураганами Сполучених Штатів, використовував такі аналогії, як «лист, що несеться потоком» або «цегла, що рухається крізь ріку повітря», щоб описати те, як атмосферний потік впливає на шлях урагану через нього. океан. Зокрема, повітряний потік навколо систем високого тиску та в бік областей низького тиску впливає на шляхи ураганів.

У тропічних широтах тропічні шторми та урагани зазвичай рухаються на захід з невеликою тенденцією на північ через те, що вони знаходяться під впливом субтропічного хребта, системи високого тиску, яка зазвичай простягається на схід-захід через субтропіки. На південь від субтропічного хребта переважають приземні східні вітри (дуть зі сходу на захід). Якщо субтропічний хребет послаблюється верхньою западиною, тропічний циклон може повернути до полюса (на північ), а потім знову вигнутиU. S. Navy. Section 2: Tropical Cyclone Motion Terminology. Retrieved on 2007-04-10. (вигнути назад на північний схід у головний пояс західних вітрів). До полюса субтропічного хребта переважають західні вітри, які зазвичай переміщують тропічні циклони, які досягають північних широт, на схід. Західні вітри також переміщують позатропічні циклони та їхні холодні та теплі фронти із заходу на схід.Hurricane Research Division. Frequently Asked Questions: Subject G6 — What determines the movement of tropical cyclones? Retrieved on 2006-10-28. Інтенсивність тропічного циклону зазвичай визначається або максимальним стійким вітром шторму, або його найнижчим барометричним тиском. У наведеній нижче таблиці перераховано найсильніші атлантичні урагани з точки зору їх найнижчого барометричного тиску. З точки зору швидкості вітру, ураган «Аллен» (у 1980 році) був найсильнішим атлантичним тропічним циклоном за всю історію спостережень, з максимальним постійним вітром . Однак ці вимірювання викликають підозру, оскільки прилади, які використовувалися для документування швидкості вітру в той час, ймовірно, піддадуться вітрам такої інтенсивності. Тим не менш, їхній центральний тиск досить низький, щоб віднести їх до числа найсильніших зареєстрованих атлантичних ураганів.

Завдяки своїй інтенсивності всі найсильніші атлантичні урагани досягли категорії 5 класифікація. Ураган Опал, найсильніша категорія Зафіксовано 4 урагани, які посилилися до мінімального тиску , тиск, типовий для категорії 5 ураганів. Ураган «Вілма» став найсильнішим зареєстрованим ураганом в Атлантиці після досягнення інтенсивності у жовтні 2005 рік; це також зробило Wilma найсильнішим тропічним циклоном у світі за межами Тихого океану , , де було зареєстровано сім тропічних циклонів, які посилилися для зниження тиску; одним із цих ураганів був ураган Патрісія в 2015 році у східній частині Тихого океану; він мав показник тиску 872 мбар. Попередником Вілми є ураган Гілберт, який утримував рекорд як найпотужніший ураган в Атлантиці протягом 17 років. років. Ураган у День праці 1935 року з тиском 892 мбар (гПа; ), є третім за потужністю атлантичним ураганом і найсильнішим задокументованим тропічним циклоном до 1950 року. Оскільки вимірювання, проведені під час дослідження Wilma and Gilbert, були задокументовані за допомогою зонда, цей тиск залишається найнижчим, виміряним над сушею.

Ураган «Ріта» є четвертим найпотужнішим атлантичним ураганом за барометричним тиском і одним із трьох тропічних циклонів 2005 року в списку, інші — «Вілма» та «Катріна» на першому та сьомому відповідно. Однак при барометричному тиску , Ріта є найсильнішим тропічним циклоном, коли-небудь зареєстрованим у Мексиканській затоці . Урагани Мітч і Дін поділяють інтенсивність восьмого найпотужнішого атлантичного урагану на . Десяте місце за найпотужнішим атлантичним тропічним циклоном займає ураган Марія, тиск якого, як зазначається, посилився до .

Багато з найсильніших зареєстрованих тропічних циклонів послабшали перед тим, як остаточно вийти на сушу або зникнути. Однак три шторми залишалися достатньо інтенсивними на виході на сушу, щоб вважатися одними з найсильніших, найпотужніших наземних ураганів – три з десяти ураганів у списку є трьома найсильнішими ураганами в Атлантиці в історії. 1935 рік Ураган у День праці досяг максимальної потужності, що зробило його найсильнішим у Атлантиці. Хоча він дещо ослаб перед його можливим виходом на півострів Юкатан . Ураган Гілберт підтримував тиск у 900 гПа на виході на сушу, як і Камілла, роблячи їх виходи на сушу другим за потужністю. Ураган Дін також обрушився на півострів, але він зробив це на піку інтенсивності та з вищим барометричним тиском; його падіння на сушу стало четвертим найсильнішим ураганом в історії Атлантики. Загальна та середня кількість</br> Тропічні шторми за місяцями (1851—2017) місяць Всього В середньому за рік січня — квітень 7 <0,05 травня 22 0,1 червень 92 0,5 липень 120 0,7 Серпень 389 2.3 вересень 584 3.5 жовтень 341 2.0 Листопад 91 0,5 грудень 17 0,1 Джерело: NOAA FAQ Кліматологія служить для характеристики загальних властивостей середнього сезону і може бути використана для складання прогнозів. Більшість штормів утворюються від тропічних хвиль у теплих водах за кілька сотень миль на північ від екватора поблизу Міжтропічної зони конвергенції від тропічних хвиль. Сила Коріоліса зазвичай занадто слабка, щоб ініціювати достатнє обертання поблизу екватора. Шторми часто утворюються у водах Мексиканської затоки, Карибського басейну, тропічної частини Атлантичного океану та в районах аж на схід від островів Зеленого Мису, створюючи урагани типу Кабо-Верде. Системи також можуть зміцнюватися над Гольфстрімом біля узбережжя східної частини Сполучених Штатів скрізь, де температура води перевищує .

Незважаючи на те, що більшість штормів зустрічаються в тропічних широтах, іноді шторми утворюються далі на північ і схід через хвилі, відмінні від тропічних хвиль, наприклад холодні фронти та низькі температури . Вони відомі як бароклінічні тропічні циклони. Існує сильний зв'язок між активністю атлантичних ураганів у тропіках і наявністю Ель-Ніньйо або Ла-Нінья в Тихому океані. Явища Ель-Ніньо посилюють зсув вітру над Атлантикою, створюючи менш сприятливе середовище для формування та зменшення тропічної активності в Атлантичному басейні. І навпаки, Ла-Нінья викликає збільшення активності через зменшення зсуву вітру.Marc C. Cove, James J. O'Brien, et al. Effect of El Niño on U.S. Landfalling Hurricanes, Revisited. Retrieved on 2006-10-28.

Відповідно до гіпотези Азорських островів Кам-біу Лю, очікується, що між узбережжям Мексиканської затоки та узбережжям Атлантичного океану Північної Америки існуватиме протифазна схема. Протягом періодів спокою (3000–1400 рр. до н. е. і 1000 р. н. е. до теперішнього часу) більш північно-східне розташування Азорської височини призвело б до того, що більше ураганів спрямовуватиметься до узбережжя Атлантичного океану. Під час гіперактивного періоду (1400 р. до н. е. — 1000 р. н. е.) більше ураганів було спрямовано до узбережжя Мексиканської затоки, оскільки Азорська височина була зміщена на південний захід поблизу Карибського моря. Таке зміщення Азорської височини узгоджується з палеокліматичними даними, які свідчать про раптовий початок більш сухого клімату на Гаїті близько 3200 14 C років до нашої ери та зміну до більш вологих умов на Великих рівнинах під час пізнього голоцену, як більше вологи було накачано в долину Міссісіпі через узбережжя Мексиканської затоки. Попередні дані з північного узбережжя Атлантичного океану підтверджують гіпотезу Азорських островів. 3000-річний проксі-запис із прибережного озера в Кейп-Коді свідчить про те, що активність ураганів значно зросла протягом останніх 500—1000 років, так само як узбережжя Перської затоки було в період спокою останнього тисячоліття.

Сезонні коливання