Губер-Франсуа Бургіньйон (), широко відомий як Гравело (, 26 березня 1699 — 20 квітня 1773) — французький гравер, відомий книжковий ілюстратор«He belongs to the group of vignettistes who are better known for their contribution to book illustration than for their paintings or independent drawings» Ruth S. Kraemer observed; (Kramer, «Drawings by Gravelot in the Morgan Library. A Checklist» Master Drawings 20.1 [Spring 1982: 3-21, 51-73] p. 3)., дизайнер і майстер малювання. Народився в Парижі, але емігрував до Лондона в 1732 році, де швидко став центральною фігурою в запровадженні стилю рококо в британському дизайні, який поширювався з Лондона в цей період через книжкові ілюстрації та гравійовані малюнки, а також зразками предметів розкоші у «французькому смаку», привезених з Лондона до провінційних містечок і сільських будинків.

Освіта

Гравело був посереднім студентом, який не отримав вигоду від передчасного перебування в Римі, фінансованого його батьком,He was not a winner of the Римська премія nor a pensioner of the Французька академія в Римі. звідки він повернувся, його кошти виснажені, не залишившись у Ліоні, мистецькому центрі, який часто надавав зупинку. для студентів мистецтв між Парижем і Римом. Не досягнувши успіху в комерційній діяльності в Сен-Домінгу за рахунок свого батька, він повернувся до Парижа і став учнем спочатку Жана II Ресту, а потім Франсуа Буше.

Рання кар'єра Його роки в Лондоні, 1732–45, були плідними. Вони припали на період, коли Англія і Франція не перебували у стані війни.The period of peace lasted from 1713 to 1744. Хоча в Лондоні вже працювали ремісники, гравери та деякі художникиАнтуан Ватто's visit to London was a personal one, to consult Dr. Mead, but several lesser painters were already making careers in Britain, notably Philip Mercier, an early practitioner of the «conversation piece», and Andien de Clermont., які навчалися у Франції, але стиль рококо в розкішних витворах мистецтва був відносно новим: шовкова промисловість Шпіталфілдс, де завжди домінували паризькі інновації, створені гугенотськими дизайнерами та ткачами., виготовив свої перші асиметричні та натуралістичні квіткові візерунки на початку 1730-х роківPeter K. Thornton, Baroque and Rococo Silks (London: Faber and Faber) 1965. а найперший ідентифікований повномасштабний виріб з лондонського срібла в стилі рококо, зроблений гугенотом другого покоління Полем де Ламері, можна датувати приблизно 1731 роком.Philip A.S. Phillips, Paul de Lamerie: A study of His Life and Works (London) 1935: pls. lxx, lxxiii and lxxix; noted by Michael Snodin, «English Rococo and its Continental origins», in Rococo: Art and design in Hogarth's England (Victoria and Albert Museum, 1984:27-33) p. 29. Подорож Гравело не була спекуляцією; його запросив Клод дю Боск гравірувати проекти для англійського перекладу « Церемоній і релігійних звичаїв» Бернара Пікарта … відомий світ.Snodin 1984:29. Літописець англійського мистецтва та художників Джордж Верту, сам гравер, невдовзі звернув увагу на Гравело: «Його манера охайного й правильного дизайну, подібна до Пікарта», — зазначив він у 1733 році. «Дуже цікаве перо й акуратно пише. Останнім часом він був у Глостерширі, де його найняли малювати стародавні пам'ятники в церквах та інші предмети старовини… Він спробував намалювати невеликий твір або два».The Note-Books of George Vertue vol. III, Walpole Society,22 (1934).

У 1741 році Джордж Верту відзначив, що «гравюри Гравело та інші роботи із золота й срібла демонструють його надзвичайний талант і багату уяву для створення історичних сюжетів і орнаментів».Vertue, vol. III:105

На той час Гравелот став ключовою фігурою мистецького колективу, що збирався в кав'ярні «Слотерс» на Сент-Мартінс-Лейн і був частиною Академії Сент-Мартінс-Лейн, яку заснував Вільям Хогарт у будинку свого тестя, сера Джеймса Торнхілла. Ця академія була неофіційним попередником Королівської академії в період, коли в Лондоні не існувало публічних художніх виставок, щорічних салонів, музеїв чи місць, де можна було б побачити та копіювати видатні твори мистецтва, що зберігалися в приватних колекціях багатих і знатних осіб. Гравелот також був майстром малювання, серед його учнів був Томас Гейнсборо.

Сам Гравелот був захопленим читачем, навіть до певної міри одержимим. У своєму Éloge брат зазначає, що він завжди тримав під рукою невеликий томик біля ліжка на випадок безсоння. Його витончені й елегантні книжкові ілюстрації були створені за допомогою спеціально виготовлених у Лондоні манекенів, повністю з'єднаних до пальців.

Книжкові ілюстрації Гравелота в стилі рококо досягли вершини в Лондоні під час роботи над проєктами для видання 1740 року повного зібрання творів Вільяма Шекспіра під редакцією Теобальда, для якого він створив 35 фронтисписів.

Втік назад до Франції Антифранцузькі настрої в Лондоні після битви при Фонтенуа в 1745 році змусили Гравелота повернутися до Парижа в жовтні того ж року, разом зі своїм учнем Томасом Мейджором, який пізніше став першим гравером, обраним до Королівської академії. Гравелот прибув із капіталом у 10 000 фунтів стерлінгів і швидко утвердився як книжковий ілюстратор. Серед його робіт були ілюстрації до «Тома Джонса» (Париж і Лондон, 1750), «Манон Леско» (1753), «Декамерона» (1757), «Нова Елоїза» (1761), «Моральні казки» Мармонтеля (1765), французького перекладу «Метаморфоз» Овідія (1767–71) і «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо (1771). Помер у Парижі.

Його робота Його ілюстрації сучасних манер і костюмів мали значний вплив на англійських художників. Гравелот відродив мистецтво ілюстративної гравюри в Англії, а після його повернення до Парижа група майстерних граверів продовжила працювати в його стилі. Точність деталей, елегантність ліній та винахідливість у його роботах помітні в ілюстраціях до другого тому «Байок Гея», другого видання «Творів Шекспіра» у восьми томах під редакцією Л. Теобальда, а також до першого французького перекладу «Декамерона» Боккаччо (1757). Гордон Рей назвав ці книги одними з найвизначніших ілюстрованих видань усіх часів.

Проєкти Гравелота для декоративно-прикладного мистецтва обмежувалися набором гравюр для кованого заліза, але його рокайльні мотиви, картуші для карт і бордюри в стилі рококо стали джерелом натхнення для майстрів із золота й срібла, столярів, таких як Томас Чіппендейл, а також для створення гобеленів на мануфактурах Сохо та художників на фарфоровій мануфактурі Челсі.

Старшим братом Гравелота був географ Жан-Батист Бургіньйон д'Анвіль, який опублікував його «Елогію» в «La Nécrologie des hommes célèbres de France» (Париж, 1774).

Див. малюнки до ілюстрацій «Декамерона» Боккаччо та оригінальні малюнки з колекцій у Бібліотеці Конгресу

Примітки

Джерела

Посилання