Трекери (), або Трекі (, похідне від «trek» і «junkie») — шанувальник франшизи «Зоряний шлях» або певних телесеріалів чи фільмів у цій франшизі. Вже за короткий час після прем'єри серіалу з'явилися його віддані і захоплені прихильники, а прем'єра першого фензину на основі «Зоряного шляху» відбулася в 1967 році. Перший фан-з'їзд трекерів відбувся в рік закінчення оригінального серіалу.
Ступінь відданості трекерів викликав суперечливі почуття серед акторів і знімальної групи серіалу. Творець франшизи Джин Родденберрі спочатку заохочував шанувальників до участі, але з роками став занепокоєний тим, що деякі шанувальники ставилися до шоу з квазірелігійним завзяттям, наче це було «святе писання». Хоча деякі зірки відкрито критикували найвідданіших шанувальників франшизи, інші, включаючи сера Патріка Стюарта, виступили на захист трекерів.
У фандомі виникли певні розбіжності щодо різниці між термінами «трекер» і «трекі». Дехто характеризують трекерів як «серйозніших» порівняно з «вітряними» трекі, тоді як інші обрали термін «трекер», щоб передати, що вони «раціональні шанувальники». Леонард Німой виступав за використання терміна «трекер» замість «трекі». Загалом частіше використовується термін «трекі».
Історія Багато ранніх трекерів також були шанувальниками серіалу «Агенти U.N.C.L.E.», який виходив на екрані в 1964—1968 роках, ще одного серіалу з елементами наукової фантастики та дуже відданою аудиторією. Перший фензин «Зоряного шляху», «Spockanalia», з'явився у вересні 1967 року, включаючи перший опублікований фанфік, заснований на серіалі. Творець «Зоряного шляху» Джин Родденберрі знав про таку творчість, і заохочував її, а через рік підрахували, що 10 тисяч осіб написали або прочитали фензини. Відомий науково-фантастичний журнал «If» опублікував вірш про героя «Зоряного шляху» Спока, разом із його портретом авторства Вьорджила Фінлі.
Вважається, що перше велике зібрання шанувальників серіалу відбулося в квітні 1967 року. Коли актор Леонард Німой з'явився в образі Спока як головний маршал параду в Медфорді у штаті Орегон у квітні 1967 року, тисячі людей зібралися, щоб отримати автографи: «Вони рвалися вперед так швидко, що я злякався, що когось розчавлять до смерті; а потім вони почали тиснути на трибуні так сильно, що почало хитатися під моїми ногами!» Після того, як мене врятувала поліція, «я вирішив, що ніколи більше не буду з'являвся публічно в образі вулканця», — написав актор. Інше зібрання було в січні 1968 року, коли понад 200 студентів Каліфорнійського технологічного інституту пройшли маршем до студії NBC у Бербанку в Каліфорнії, щоб підтримати відновлення «Зоряного шляху».
Перший фан-конгрес, присвячений серіалу, відбувся 1 березня 1969 року в Ньюаркській публічній бібліотеці, який організував бібліотекар, який був одним із творців «Spockanalia», на конгресі «Star Trek Con» не було гостей зі знаменитостями, але були «слайд-шоу інопланетян із серіалу, сценки та панель фанів для обговорення „Феномену Зоряного шляху“. Деякі шанувальники були настільки відданими, що скаржилися на канадську телестанцію, коли вона вилучила з програми епізод серіалу в липні 1969 року для висвітлення польоту „Аполлона-11“.
Проте феномен трекерів не привернув увагу широкої публіки до того часу, коли показ серіалу не було скасовано в 1969 році, а продовження почали синдикувати. Перший добре висвітлений фанатський з'їзд відбувся в січні 1972 року в готелі „Statler Hilton“ у Нью-Йорку, на якому були присутні Родденберрі, Айзек Азімов, і 2 тонни пам'ятних речей НАСА. Організатори очікували 500 учасників „Першої міжнародної конвенції Зоряного шляху“, але їх прийшло більше 3 тисяч ; відвідувачі пізніше описали його як „забитий“ і схожий на „поїзд метро в годину пік“. На той час існувало понад 100 фензинів про серіал, його повтори були синдиковані на 125 американських телевізійних станціях і в 60 інших країнах , а новинні повідомлення про з'їзд змусили інших шанувальників, які вважали себе самотніми, організовуватися.
Деякі актори, зокрема Нішель Ніколс, не знали про кількість фанатів шоу до конгресів , але головні та другорядні актори серіалу почали відвідувати конгреси у США. Конвенти трекерів стали настільки популярними, що засоби масової інформації наводили як приклади для опису нового „культурного феномену“ бітломанію та трюдоманію. 6 тисяч осіб відвідали конгрес трекерів у Нью-Йорку 1973 року та 15 тисяч осіб відвідали конгрес у 1974 році, що було набагато більше, ніж на раніше заснованих подіях, зокрема лише 4500 відвідувачів було на 32-й Ворлдконі в 1974 році. На той час попит на трекерів був досить великим, і навіть конкуруючі організатори конгресу почали судитися один з одним. Перший конгрес у Великій Британії відбувся в 1974 році, і на ньому були присутні спеціальні гості Джордж Такеї і Джеймс Дуган. Після цього щорічно відбувався офіційний британський конгрес трекерів.
Оскільки дія „Зоряного шляху“ розгорталася в майбутньому, серіал не застарів, а завдяки контрпрограмуванню пізно вдень або рано ввечері, коли інші канали показували телевізійні новини, він привернуло молоду аудиторію. Велика популярність повторів — більша, ніж коли „Зоряний шлях“ спочатку транслювався в прайм-тайм — змусила „Paramount“ щотижня читати тисячі листів з вимогою повернути серіал, та обіцяти, що він буде прибутковим. Шанувальники мали рацію; до середини 1990-х „Зоряний шлях“, який у „Paramount“ розпочали називати „франшизою“, та визнали своєю „перлиною корони“ , став дійсно єдиною найважливішою власністю студії , і „Paramount“ спонсорувала конвент трекерів у 1996 році.
Весь акторський склад серіалу вперше возз'єднався на конгресі в Чикаго в серпні 1975 року, на якому були присутні 16 тисяч осіб. Книга „Зоряний шлях“ живе!», де описувалась рання історія та дослідження культури трекерів, що опублікована того року, стала першою книгою для масового ринку, яка представила широкій аудиторії фанфіки та інші аспекти фандому. До 1976 року існувало понад 250 клубів «Зоряного шляху», і щонайменше 3 конкуруючі групи організували 25 конгресів, кожен з яких збирав тисячі учасників. Радник Джеральда Форда з внутрішньої політики Джеймс М. Кеннон, обговорюючи того року, чи назвати перший космічний шаттл «Ентерпрайз», назвав трекерів «однією з найбільш відданих груп у країні». Безпрецедентні натовпи людей відвідали виставку «Зоряного шляху» 1992 року в Національному музеї авіації та космосу Смітсонівського інституту , а в 1994 році, коли повтори «Зоряного шляху» все ще транслювали 94 % телеканалів США, більше 400 тисяч осіб відвідали 130 конвенти трекерів. До кінця 1990-х років 2 мільйони осіб у США, або близько 5 % від 35 мільйонів щотижневих глядачів «Зоряного шляху», були, за словами одного журналіста, «запеклими фанатами».
Фанати «Зоряного шляху» надзвичайно швидко використовували Інтернет. Демієн Волтер з «The Guardian» пожартував, що "50 % раннього Інтернету, що не було порнографією, складалося з фан-сайтів серіалу «Зоряний шлях: Наступне покоління».
Характеристики
Стереотипи «Є деякі фанати, які перестаралися. Це може стати жахливим. Вони вистрибують із кущів, заглядають у вікна, притуляються до дверей і слухають.» Вільям Шетнер, 1986 рік "Оскільки під час типового драфту обирається лише близько дюжини захисників, драфтова комісія з 64 захисників виходить за рамки «ретельного» і досягає «фетишизму». Це те, що стосується конвенцій «Зоряного шляху». Через кілька років футбольний еквівалент «Містер Шетнер, чому „Ентерпрайз“ не використав антиматерію, щоб дестабілізувати інопланетний зонд у Толіанській павутині?» буде «Тренер Кофлін, що ви думаєте про Скотта Буїссона?»" The New York Times, 2011рік
У 1975 році журналіст описав трекерів як «скупчення конвеєрної нездорової їжі, яку споживають у величезних кількостях; це вигляд людей, які споживають її постійно та довго; перегодовані та недоїдаючі, з шкірою у висипі та зі зморшками, від просто розповнілих до гротескно ожирілих». Він відзначив їхню зосередженість на одній темі: «Вираз обличчя майже схожий на спекотну сонливість, за винятком випадків, коли обговорюються текстові дрібниці „Зоряного шляху“; тоді він такий же яскравий і проникливий, як у єзуїтського інквізитора, бо ці люди знають більше про деталі виробництва „Зоряного шляху“, ніж Родденберрі, який їх створив, і є більш авторитетними в таємницях сутності капітана Кірка, ніж [Вільям] Шетнер, який його зіграв.»
У грудні 1986 року Шетнер вів епізод шоу «Суботнього вечора в прямому ефірі». В одному зі скетчів він зіграв себе як гостя на конвенті «Зоряного шляху», де глядачі зосереджуються на тривіальній інформації про шоу та особисте життя Шетнера. Роздратований актор радить їм «отримати життя». «Будь-бо, — продовжує Шетнер, — це просто телешоу!» Він запитує одного трекера, чи він «коли-небудь цілував дівчину». Збентежені шанувальники запитують, чи варто їм замість телешоу зосередитися на фільмах «Зоряного шляху». Розлючений Шетнер йде, але через його контракт повинен повернутися, і розповідає трекерам, що вони бачили "відтворення злого капітана Кірка з епізоду № 27 «Внутрішній ворог». Хоча багато шанувальників «Зоряного шляху» вважали цей епізод образливим, він точно відображав почуття Шетнера до трекерів, про які актор раніше говорив в інтерв'ю. Шетнера зустрів захоплених шанувальників ще в березні 1968 року, коли група спробувала зірвати з актора одяг, коли він виходив з Рокфеллер-плаза, 30. Він рідше, ніж інші актори, почав відвідувати конгреси , і припинив їх відвідувати більш ніж на 10 років у 1970-х і 1980-х роках. Серед випадків, які Шетнер описав як один із «багатьох випадків надмірності шанувальників за ці роки», було те, що поліція затримала чоловіка зі зброєю на німецькому заході, перш ніж він зміг знайти актора.
У сегменті «Суботнього вечора в прямому ефірі» згадувалося багато таких поширених стереотипів про трекерів, зокрема їхня готовність купувати будь-який товар, пов'язаний із «Зоряним шляхом», нав'язливе вивчення тривіальних деталей франшизи, та нездатність мати звичайні соціальні взаємодії з іншими або розрізняти фантазію та реальність. Брент Спінер виявив, що дехто не може погодитися з тим, що актор, який зіграв Дейту, був людиною , а Німой попередив журналіста, щоб він правильно виконав вулканський салют, тому що «фанати „Зоряного шляху“ можуть бути страшними. Якщо ви незробите це правильно, ви точно почуєте про це» , а Родденберрі заявив: «Мені доводиться обмежуватися одним [з'їздом] на Сході та одним на Заході щороку. Я не виконавець, і, чесно кажучи, ці умовності мене до біса лякають. Страшно перебувати в оточенні тисячі людей, які задають питання, ніби події в серіалі відбувалися насправді.»
Стаття на обкладинці «Newsweek» у грудні 1986 року також цитувала багато подібних стереотипів, зображуючи шанувальників «Зоряного шляху» з надмірною вагою та соціально дезадаптованими «диваками» та «божевільними». Цей скетч і подібні статті представляють характерний для багатьох засобів масової інформації спосіб зображень трекерів, загальною метафорою марної, «фетишистської» одержимості темою; ці фанати часто приховують свою відданість, щоб уникнути соціальної стигматизації. Таке зображення допомогло узагальнити погляд на відданих шанувальників, не лише «Зоряного шляху», як на потенційних фанатиків. Підкріплений добре відомими актами насильства Джона Гінклі та Марка Чепмена, зловісний і одержимий фанат став основним персонажем у таких творах, як фільми «Фанат» (1981 року) та «Мізері» (1990 року) , і телесеріал «Чорне дзеркало».
Захисники
Патрік Стюарт заперечив, коли інтерв'юер назвав трекерів «дивним», назвавши це «дурним словом». Він додав: «Скількох ви знаєте особисто? Ви можете помилятися». Однак, за словами Стюарта, актори не люблять, коли їх називають трекерами, і ретельно відокремлюють себе від трекерської аудиторії.
Айзек Азімов сказав про них: «Трекери — це розумні, зацікавлені, заангажовані люди, з якими приємно бути в будь-якій кількості. Чому б інакше вони брали участь у „Зоряному шляху“, розумному, зацікавленому та залученому шоу?».