Леоні́д Микола́йович Новиче́нко (31 березня 1914, Русанівка — 22 листопада 1996, Київ) — український літературний критик, літературознавець; доктор філологічних наук, професор; член-кореспондент з 1958 року та дійсний член Академії наук Української РСР з 28 березня 1985 року, академік-секретар відділу літератури, мови і мистецтвознавства НАН України з 1993 року. Провідник соцреалізму в УкраїніШістдесятники: між лояльністю до СССР і боротьбою за Україну | Радомир Мокрик.

Життєпис Народився року в селі Русанівці Гадяцького повіту Полтавської губернії Російської імперії (нині Роменський район Сумської області, Україна) в сім'ї сільських вчителів.

1932 року закінчив Гадяцький педагогічний технікум, 1939 року — філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка, одночасно працював завідувачем відділу критики у редакції «Літературної газети», згодом в журналі «Радянська література».

У роки німецько-радянської війни працював у редакції газети «Радянська Україна». У 1943—1946 роках — відповідальний редактор газети «Література і мистецтво», згодом «Літературної газети». Член ВКП(б) з 1944 року.

Від 1945 року — молодший науковий співробітник в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР (з 1950 року — старший науковий співробітник). Одночасно був відповідальним редактором журналу «Сучасне й майбутнє» (до серпня 1946 року).

У серпні 1946 — жовтні 1947 року — завідувач відділу літератури і мистецтва Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У. У 1950—1952 роках — головний редактор журналу «Вітчизна». 1950 року обраний членом Правління та Президії Спілки письменників України. Впродовж 1954—1959 років — заступник голови Правління Спілки письменників України, з 1959 року — секретар Правління Спілки письменників СРСР. Впродовж 1966—1971 років — секретар Правління і заступник голови Спілки письменників України, одночасно секретар Правління Спілки письменників СРСР. У 1979—1987 роках — завідувач відділу української радянської літератури; у 1986—1996 роках — провідний науковий співробітник Інституту літератури НАН України.

Помер на 83-му році життя в Києві 22 листопада 1996 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, ).

Літературна діяльність Друкуватися почав у 1928—1929 роках як сількор роменської окружної газети «Радянське життя». У 1929 році в газетах «На зміну», «Радянське життя» та інших друкувалися його перші вірші. З 1938 року працював у галузі критики і літературознавства. Автор близько 40 праць з теорії соціалістичного реалізму, історії української літератури, вивчення взаємозв'язків літератур народів СРСР і слов'янських літератур, зокрема книг про Тараса Шевченка, Максима Рильського, Павла Тичину, Мирослава Ірчана. Серед них:

«Поет і народ. До характеристики художнього методу в ліриці Шевченка» (1938); «Павло Тичина» (1941); «Повість про поета» (1941; лірика Максима Рильського); «Їх ненавидів Тарас» (1943); «Любов і гнів Тараса» (1944); «Історичний» маскарад українсько-німецького націоналізму. Про реакційну романтику минулого" (1946); «Творчість Павла Тичини» (1949); «Літературно-критичні нариси» (1951); «Поезія і революція» (1956; книга про Павла Тичину); «Поэзия и революция» (1957) ; «Мирослав Ірчан» (1958); «Про багатство літератури» (1959); «Про різноманітність художніх форм і стилів у літературі соціалістичного реалізму» (1959); «О многообразии художественных форм и стилей в литературе социалистического реализма» (1959) ; «Шевченко і вони» (1961); «Шевченко і сучасність» (1964); «Не ілюстрація — відкриття!» («Літературно-критичні нариси і портрети», 1967); «Проблеми стильової диференціації в сучасних східнослов'янських літературах» (1968); «Не иллюстрация — открытие!» (1969) ; «Життя як діяння» (1974); «Український радянський роман» (1976); «Поетичний світ Максима Рильського» (1980); «Вибрані твори» (1974, 1983); «Поетичний світ Максима Рильського», книги 1–2 (1980, 1993); «Вічно живий реалізм» (1982); «Тарас Шевченко — поет, борець, людина» (1982); «Від учора до завтра: Літературно-критичні статті» (1983); «Вибрані праці», томи 1–2 (1984); «Избранные работы», томи 1–2 (1985) ; «Історія української літератури XX століття» у 2-х книгах (1995, 1998). </div> Брав участь у створенні «Нарису історії української радянської літератури», «Історії української літератури»(томи 1–8, 1967—1971) як редактор і автор низки розділів.

Критика На думку дослідника історії шістдесятницького руху Радомира Мокрика, Новиченко був «дуже не дурним чоловіком», що «завідував» соцреалізмом в Україні й був одним з провідних представників радянського офіціозу в українській культурі.

Дисидент та літературознавець Валерій Марченко у своїй статті «За параваном ідейності»Разом із статтею «Київські діалоги» по жовтень 1993 р. знаходилась в архіві КДБ УРСР (СБУ)., що на суді 1973 року інкримінувалася йому як злочин перед радянською владою, так відгукувався про творчість Леоніда Новиченка:

Причетність до репресій 2 березня 1972 взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу:

Вшанування пам'яті На вшанування науковця названо районну бібліотеку Липоводолинського району та вулицю селища Липова Долина.

Відзнаки Нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора (1964), орденом Червоної Зірки (13 вересня 1943)Пам'ять народу.; Премія АН СРСР імені В. Бєлінського (1958; за книгу про творчість Павла Тичини «Поезія і революція»); Шевченківська премія (1968; за книгу літературно-критичних нарисів «Не ілюстрація — відкриття!»); Премія АН УРСР імені Івана Франка (1982; за книгу «Поетичний світ Максима Рильського»); Заслужений діяч науки і техніки України з 1995 року.

Див. також Білодід Іван Костянтинович Задушене відродження Скаба Андрій Данилович Шамота Микола Захарович Каспрук Арсен Арсенович

Примітки

Література Леонид Новиченко // «Писатели Советской Украины», Радянський письменник, Київ, 1960, сторінки 354—355 ; Крыжановский С. А. ; Дончик В. Г. Новиченко Леонід Миколайович // ; История Академии наук Украинської ССР. Київ, «Наукова думка», 1979, сторінка 775 ; Брюховецький В. С. Леонід Новиченко // Письменники Радянської України. Випуск 11. Літературно-критичні нариси. — К., 1984. сторінки 160—176; Жадько В. О. Український некрополь.- Київ, 2005.- сторінка 348; Жадько В. О. У пам'яті Києва.- Київ, 2007.- сторінка 81, 385; Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі.- Киїі, 2008.- сторінки 150,282; Герасимова Г. П. Новиченко Леонід Миколайович //  — сторінки 431—432;