Засади (принципи) правової держави — це основоположні доктринальні ідеї, які в силу свого змісту і цінності є фундаментом правничої стратегії державотворення та розвитку доктрини правової держави.
Правова держава – держава, де діють та домінують справедливі закони, усі люди рівні перед законом і судом, втілюється верховенство права, забезпечуються права і свободи людини, гарантується принцип недопустимості звуження існуючих прав і свобод людини та відповідальності влади перед людиною, а реалізація принципу розподілу влади забезпечує незалежність та справедливість судочинства, гармонізацію державного управління, злагоду в суспільстві та створює таку систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості свавілля чиновників та повернення до тоталітаризму.Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. 486 с. ISBN 978-617-566-844-3. С. 11.
Засади правої держави є фундаментом правової держави, її принциповими ідеями, від яких не можливо відхилятись в практиці розбудови демократичної правової держави, що потребіує їх інтегративного аналізу. Система засад правової держави Принципи права — інтегративні основоположні морально-правові фундаментальні ідеї, які в силу свого змісту і цінності є фундаментом правничої стратегії, визначають доктринальну цінність правової системи, гармонізують всю систему правових норм, виступають першоджерелом окремих інститутів і норм права (є генетичною підвалиною, хромосомним набором системи права), надають глибокої єдності і системності регулятивним механізмам права, дають юридичну базу для тлумачення права в умовах конкуренції законодавчих норм, сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права, вносять упорядкованість у розв'язанні питань, відносно яких є прогалини в праві, служать основою й вихідним положенням для подальшого розвитку правничої доктрини, юридичної визначеності окремих інститутів права.Українська правнича енциклопедія / За заг. ред. В. М. Тертишника, Л. Р. Наливайко, А. Є. Фоменко, В. В. Ченцова. Київ : Алерта, 2023. 768 с. ISBN 978-617-566-754-5. С. 616.
До засад (принципів) правової держави, закріплених у Конституції України, на думку В. Кампо, необхідно віднести:
1) принцип верховенства Конституції (частина друга статті 8, статті 147, 150, 151, 152 Конституції);
2) принцип здійснення державної влади на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову (стаття 6, розділи IV, V, VI, VIII Конституції України);
3) принцип демократичної держави (статті 1, 5, розділ III Конституції);
4) принцип соціальної держави (статті 1, 13, 24, 43, 44, 45, 46, 48 Конституції);
5) принцип пріоритету прав людини і громадянина над іншими цінностями в державі (статті 3, 21, 22, 64 Конституції);
6) принцип реальної гарантованості прав і свобод громадян (статті 1, 3, 5, 6, 7, 8, 15, 19, 21, 22, 24, 55, 56, 57, 60 тощо Конституції);
7) принцип законності (статті 56, 75, пункт 3 частини першої статті 85, статті 92, 93, 94, 95, 129 Конституції);
8) принцип взаємної відповідальності держави та особи (статті 3, 56, 68, 152 Конституції України).Кампо В. Конституційні принципи правової держави та проблеми їх реалізації у практиці Конституційного Суду України. Віче. 2010. № 16. С. 4–7.
Становлення й розвиток принципів конституційного права, як і самого конституційного права, нерозривно пов’язані зі становленням та розвитком конституційно-правової думки. У них втілені найважливіші надбання конституціоналізму, сформульовані видатними мислителями минулого, як-от: повага людської гідності, невідчужуваних прав людини, демократичного правління, розподіл влади, верховенство права тощо.Конституційне право: підручник / за загальною редакцією М.І. Козюбри. / Ю.Г. Барабаш, О.М. Бориславська, В.М. Венгер, М.І. Козюбра, А.А. Мелешевич. К.: Ваіте, 2021. C. 34-35.
На думку О. М. Костенко слід створити Конституцію України, в якій були б реалізовані такі правила законотворення: свобода людини і протидія свавіллю визнаються основою прогресивного правопорядку в Україні; кожен громадянин може протидіяти поведінці держави, що виходить за межі зазначених повноважень; в Україні діє принцип рівності держави і людини перед законом і судом.Костенко О. Яка Конституція нам потрібна, або Свобода людини проти правової сваволі. Віче. №13. липень 2015. http://www.viche.info/journal/4805/
До основних засад правової держави належать: законодавче закріплення і реальне забезпечення державою природних прав і свобод людини; верховенство права; рівність перед законом і судом; взаємна відповідальність особи і держави; втілення у взаєминах між державою і людиною принципу добропорядності людини; формування законодавства за правилом «що народ не може вирішувати щодо самого себе, те і законодавець не може вирішувати щодо народу»; недопустимість звуження існуючих прав і свобод людини; розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову та забезпечення їх самостійності; створення дієвої системи механізмів стримувань і противаг проти можливостей маніпуляцій та узурпації влади; функціонування незалежної і ефективної судової влади; високий рівень правової свідомості і правової культури громадян і суспільства. Непорушним принципом правової держави є принцип недопустимості звуження існуючих прав і свобод людини під час прийняття нових законів.Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. 486 с. ISBN 978-617-566-844-3. С. 12
Характеристика засад правової держави Розподіл влади.
Доктрина розподілу влади була здавна присутня в творчості українських мислителів, зокрема Станіслава Оріховського (1513–1566 рр.).Кравців О. Р. Концепція поділу влади та її обмеження в працях Станіслава Оріховського (1513–1566 рр.). Наше право. 2005. № 4. С. 36–42. Концепція поділу влади в державотворенні була започаткована в Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 року.Перша конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. Київ: Веселка, 1994.
Проте свого класичного вигляду вона набула лише в середині XVIII століття завдяки працям згадуваних уже англійського філософа Джона Локка та французького правознавця і філософа Шарля Монтеск’є. Саме з їхніми іменами пов’язане широке проникнення ідей доктрини розподілу влади в конституційну теорію й політичну та правову практику Нового часу. Уперше офіційно ці ідеї визнали в статті 16 Французької декларації прав людини і громадянина (1789), про що йшлося у розділі першому. Нині принцип розподілу влади став догмою конституційного права; його взяли на озброєння всі конституції, які ґрунтуються на засадах конституціоналізму.Конституційне право: підручник / за загальною редакцією М.І. Козюбри. / Ю.Г. Барабаш, О.М. Бориславська, В.М. Венгер, М.І. Козюбра, А.А. Мелешевич. К.: Ваіте, 2021. С. 109.
В сучасній Україні ідея поділу влади як принцип побудови державного механізму була проголошена в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
Розподіл влади – не самоціль, а засіб проти надмірної концентрації влади будь-яким органом (навіть колегіальним, сформованим у демократичний спосіб), ба більше - однією посадовою особою (навіть обраною народом). Попри відмінності й специфічні риси функціювання принципу розподілу влади в різних країнах (вони залежать від форм державного правління, національних традицій тощо), спільними для всіх сучасних демократичних держав є такі взаємозв’язані елементи цього принципу: органи законодавчої, виконавчої та судової влади самостійні в межах повноважень, визначених конституцією; законодавчу владу здійснює орган народного представництва – парламент; виконавча влада підпорядкована закону й підзвітна парламенту (принаймні в певних сферах); судова влада незалежна від законодавчої та виконавчої влади, а правосуддя здійснює тільки суд; узгодженість і збалансованість дій названих гілок влади забезпечують через систему взаємних стримувань і противаг.Конституційне право: підручник / за загальною редакцією М.І. Козюбри. / Ю.Г. Барабаш, О.М. Бориславська, В.М. Венгер, М.І. Козюбра, А.А. Мелешевич. К.: Ваіте, 2021. С. 111.
Наразі, формування парламенту за списками від партій і блоків приводить як до можливостей монополізації влади, так і до прояву рис маніпулятивної демократії, до гіпертрофованої форми політизації законодавчої влади. Перехід на вибори до Верховної ради за партійними було запроваджено на основі неконституційного закону, яким було звужене право громадян «обирати і бути обраними». Зокрема, пропонувалось обирати серед уже обраних партіями, тоді як раніше була можливість висунення кандидатів від трудових колективів, Вузів, військових частин чи використання інституту самовисунення. Але ст. 22 Конституції стверджує: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Закони, звужуючі права и свободи людини не підлягають застосуванню. Указаним аспекти проблеми приділялась увага в наукових працях.Тертишник В. Законодавча влада України: концептуальні проблеми удосконалення. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. №11. С. 48-53. URL: file:///C:/Users/User/Downloads/bmju_2011_11_10%20(3).pdf. Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. 486 с. ISBN 978-617-566-844-3 ; Тертышник В. Конституцію на референдум. Юридична практика. 2007. №8. 20 лютого; Тертишник В Законодавча влада: українські реалії та доктринальні проблеми. Віче. 2010. №23. С. 33-35.
Конституційний Суд України, у рішенні в справі № 2-249/2019(5581/19 від 16 грудня 2019 року № 7-в/2019, зазначив, що поділ влади є основним засобом та неодмінною умовою запобігання концентрації влади, а отже, є інструментом проти зловживань нею задля адекватної реалізації прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, поділ влади є гарантією прав і свобод людини і громадянина. Тому будь-яке порушення принципу поділу влади, що призводить до її концентрації, у тому числі суміщення не належних певним органам державної влади функцій, порушує гарантії прав і свобод людини і громадянина.
До ознак правової держави відноситься поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами, їх незалежність і єдність, недопустимість підміни функцій один одного, дієвість механізму «стримувань і противаг».Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підручник. 4-те видання. Київ: Алерта, 2021. 528 с.
Законодавча влада має забезпечувати перш за все якість законів. Для цього має бути задіяна оптимальна модель формування та діяльності законодавчої влади. У її реформуванні не слід відмовлятися від ідеї двопалатного парламенту, досвід роботи якого в США та багатьох інших країнах свідчить про його певні переваги. Так, наприклад, у Франції законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національної асамблеї (нижня палата) і Сенату (верхня палата), в Італії з Сенату та Палати депутатів, в Іспанії Парламент (Генеральні кортеси) складається з Конгресу депутатів і Сенату, у Німеччині законодавчу владу виконують Бундестаг і Бундесрат, у Швейцарії Федеральні зібрання, як законодавчий орган, включають Національну раду і Раду кантонів, у Польщі законодавчу владу здійснюють Сейм (460 депутатів) та Сенат (100 сенаторів). Звичайно, двопалатний парламент консервативніший, і це виправдано. В законотворчій роботі насамперед має діяти принцип – «сім разів відміряй, один – відрізай». Для постійного оновлення законодавчої влади як запоруки прогресу слід запровадити таке правило: «Депутатами Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування не можна обирати громадян України більше двох каденцій підряд». Якщо цього не воліє зробити чинний парламент, відповідне положення чи вся Конституція повинні прийматися на референдумі.Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. 486 с. ISBN 978-617-566-844-3. С. 29-30.