Етнопоетика — це метод запису текстових версій усної поезії чи оповідних виступів (тобто словесних знань), у якому використовуються поетичні рядки, вірші та строфи (замість прозових абзаців), щоб зафіксувати формальні, поетичні елементи виконання, які інакше були б втрачені в письмовій формі тексту. Мета будь-якого етнопоетичного тексту — показати, як техніки унікальних усних виконавців підвищують естетичну цінність їхніх виступів у їхніх специфічних культурних контекстах. Основні внески до етнопоетичної теорії включають Джерома Ротенберга, Денніса Тедлока та Делла Хаймса. Етнопоетика вважається підрозділом етнології, антропології, фольклористики, стилістики, лінгвістики, літературознавства та перекладознавства.

Потреба в етнопоетиці: Ротенберг Джером Ротенберг ввів термін етнопоетика в 1960-х роках. За словами Кетрін С. Квік, Ротенберг визнав, що «більшість перекладів індіанських усних традицій . . . не вдалося передати силу й красу усних виступів на письмовій сторінці», особливо коли «західні поетичні стилі» були нав’язані цим письмовим текстам (1999, 96). Вплив Ротенберга підвищив обізнаність громадськості про багаті наративні та поетичні традиції культур у всьому світі.

Етнопоетична теорія: Тедлок і Хаймс Етнопоетика як окремий напрям дослідження почала активно розвиватися з середини 20 століття завдяки зусиллям антропологів і лінгвістів, зокрема Денніса Тедлока та Делла Хаймса. Їхній етнопоетичний аналіз спрямований на те, щоб розкрити та належно оцінити художнє багатство усної творчості корінних народів Америки. Незважаючи на деякі розбіжності в аналітичних підходах, вони поділяють основні принципи та цілі етнопоетики як засобу глибшого розуміння словесного мистецтва різних культур.

Денніс Тедлок З одного боку, Денніс Тедлок стверджує не тільки, що паузи в усних виступах вказують на те, де мають відбуватися поетичні розриви рядків у письмових текстах, які він порівнює з музичними партитурами, але й те, що слова на сторінці мають бути відформатовані, щоб відображати більш тонкі якості мови, які використовуються в усних виступах. Тедлок пояснює свою точку зору таким чином,Етнопоетична партитура [або текст] враховує не лише слова, але й тишу, зміни гучності та тону голосу, створення звукових ефектів, використання жестів і реквізиту. . . Етнопоетика залишається відкритою для творчої сторони перформансу, цінуючи риси, які можуть бути рідкісними або навіть унікальними для конкретного виконавця чи випадку.Іншими словами, Тедлок стверджує, що, візуально представляючи особливості усного виконання в письмових текстах, етнопоетичні методи точніше передають естетичні якості виконання, ніж будь-коли міг би однорідно відформатований текст у прозових абзацах. Сам Тедлок визначає етнопоетику як «децентровану поетику, спробу почути й прочитати поезію далеких інших, поза західною [поетичною] традицією, якою ми її знаємо зараз."

Dell Hymes З іншого боку, Делл Гаймс вважає, що навіть раніше продиктовані тексти зберігають значні структурні моделі поетичного повторення, які «є «причиною», чому» оповідачі використовують паузи в своїх усних виступах (1999, 97–98). Етнопоетичні теорії Гаймса зосереджені на повтореннях у граматиці та синтаксисі транскрибованих і перекладених текстів, які, як він припускає, все ще можуть бути проаналізовані та повторно перекладені. Наприклад, згідно з фольклористом Барре Тоелкеном, поетичну красу та силу індіанських текстів, як-от «Міф про сонце», було відновлено «оскільки відданий антропологічний фольклорист і лінгвіст Делл Хаймс присвятив значну частину свого життя відновленню сухого, письмовий текст зібраний . . . давно померлим антропологом [тобто Францем Боасом] і зберігається в запилених томах» (2003, 122). Коли Гаймс переклав «Міф Сонця», він відновив поетичні та стилістичні прийоми, які використовувалися в оригінальному записаному виконанні, але які були втрачені в попередньому перекладі міфу Францем Боасом.Етнопоетика Хаймса обертається навколо концепції наративів як в основному організованих у термінах формальних та естетичних — «поетичних» — моделей, а не в термінах змісту чи тематичних моделей. . . Отже, наратив слід розглядати як форму дії, виконання, а значення, які він породжує, є ефектами виконання. З цієї точки зору наративи організовані рядками та групами рядків (віршів, строф), а організація рядків у наративах є різновидом імпліцитного шаблону, який створює ефект оповіді. . . Іншими словами, зміст є наслідком формальної організації оповіді: те, що має бути розказано, випливає з того, як це розповідається. (Blommaert 2007, 216)Також розуміння рідної мови усних виконавців є необхідним для точного, етнопоетичного перекладу їхніх слів у письмові тексти. Наприклад, фольклорист Барре Тоелкен пояснює, що «знання Гаймса існуючих чінуканських мов» допомогло йому «помітити стилістичні прийоми, які підкреслювали певні дії та теми, і навіть стилі виконання, які акцентували сцени» (2003, 122). Іншими словами, без знання рідної мови усних виконавців Гаймс не міг би помістити свій етнопоетичний переклад «Міфу Сонця» в його специфічний індіанський культурний контекст.

Етнопоетика: естетичний рух чи наукова дисципліна? Можна сказати, що багато інших письменників і поетів зробили внесок у сферу етнопоетики як естетичного руху. Наприклад, Трістан Тцара створив каліграми, а Вільям Брайт працював із племенем карук, щоб зберегти їхню рідну мову. Однак у галузях лінгвістики, фольклористики та антропології етнопоетика відноситься до певного методу аналізу мовних особливостей і синтаксичних структур усної словесності (такої як поезія, міфи, оповідання, народні казки, урочисті промови тощо) способами, які звертають увагу на поетичні моделі в мовленні. Таким чином, загалом етнопоетичні методи та теорії прагнуть зафіксувати на письмовій сторінці унікальні естетичні елементи усної поезії окремих культур і традицій виконання оповідей, або те, що фольклористи назвали б їхніми словесними знаннями. Класицист Стів Ріс намагався уявити, як фольклористи, такі як Денніс Тедлок чи Елізабет Файн, якщо їх перевезти на святковий вечір у восьмому столітті до нашої ери в Іонії, де Гомер виконував версію «Одіссеї», транскрибували б це усне виконання в текстову форму. Ця вправа не зовсім гіпотетична: «Одіссея» Гомера, зрештою, була записана в якийсь момент історії; інакше б не вижило.

Бібліографія Blommaert, січень 2007 р. «Прикладна етнопоетика». Розповідь – сучасний стан . Під редакцією Майкла ГВ Бамберга. Амстердам: Видавнича компанія Джона Бенджамінса. Серія Benjamins Current Topics (номер: 595215). 215–224. Швидко, Кетрін. 1999 рік. «Етнопоетика». Фольклорний форум 30(1/2): 95–105. Сантос, Марсель де Ліма. Етнопоетика шаманізму . Нью-Йорк: Palgrave MacMillan, 2014. Тедлок, Денніс. навчальний план. «Англійська 699: Етнопоетика». Коледжі мистецтв і наук. Університет у Буффало. Переглянуто 22 листопада 2011 р. Тоелкен, Барре. 2003 рік. Мука равликів. том. 2, Народне життя Заходу, під редакцією Барре Тоелкена та Вільяма А. Вілсона. Logan: Utah State University Press.

Додаткові ресурси

Хаймс, Делл Х. 1981. «Даремно я намагався вам сказати»: есе з індіанської етнопоетики . Дослідження індіанської літератури 1. Публікації Університету Пенсільванії з поведінки та спілкування. Філадельфія: University of Pennsylvania Press. Хаймс, Делл Х. 2003. Тепер знаю лише поки: Нариси з етнопоетики . Lincoln: University of Nebraska Press.ISBN 0-8032-2407-9 (hbk); (пбк). Тедлок, Денніс. 1972 рік. Пошук центру: оповідна поезія індіанців зуні. Нью-Йорк: Dial Press. Тедлок, Денніс. 1983 рік. Усне слово та робота перекладу. Філадельфія: University of Pennsylvania Press.ISBN 0-8122-7880-1 . Тедлок, Денніс. 1999 рік. Пошук центру: Мистецтво казкаря зуні (друге видання). Lincoln: University of Nebraska Press.ISBN 0-8032-4439-8 .

Зовнішні посилання

Етнопоетика, проф. Денніс Тедлок Етнопоетика в міленіумі, Джером Ротенберг, 5 травня 1999 р. Вибране з Alcheringa, формат pdf Ubuweb, вичерпна, досить корисна онлайн-антологія поетів, віршів, маніфестів, творів, матеріалів і всього, що стосується етнопоетики. Клас Джерома Ротенберга з етнопоетики та перформансу, mp3u етнопоетика нова і стар