Арно́льд Гу́ставович Бара́ль (псевдонім «Владислав Савка» (, Львів — , Москва) — філософ-економіст, українсько-польський анархіст, діяч міжнародного комуністичного руху, перекладач, співзасновник Комуністичної партії Західної України. Походив зі Львова й належав до покоління галицьких радикальних діячів початку XX століття, чия політична еволюція пройшла шлях від участі в українському національному русі до комуністичної діяльності в міжнародному середовищі.
Активний учасник революційного руху в Галичині від молодих років, після Першої світової війни став одним зі співзасновників і діячів комуністичного руху на західноукраїнських землях. З 1921 року працював у Австрії, де увійшов до політбюро Центрального Комітету місцевої компартії та брав участь у діяльності її центральних органів, зокрема у політичній і редакторській роботі партійної преси. У середині 1920-х років переїхав до СРСР, вступив до ВКП(б) і продовжив політичну та публіцистичну діяльність. Був головним редактором газети «Die Rote Fahne» («Червоний прапор») (1921—1925).
Попри тривалу діяльність у міжнародному анархічному та комуністичному рухах, Бараль зазнав переслідувань і з боку радянських спецслужб. 8 лютого 1934 року його заарештували в Москві, звинувативши за статтями 58 пунктами 8 і 11 Кримінального кодексу РСФРР. Через тяжкий стан здоров’я він утримувався в спеціалізованій лікарні Бутирської в’язниці, а згодом був етапований до Харкова. 4 червня 1934 року судова трійка при колегії ОДПУ постановила звільнити Бараля та закрити справу. Після звільнення він повернувся до Москви, де через хвороби поступово відійшов від активної політичної та професійної діяльності. Останні десятиліття життя Бараль провів у Москві, стежачи за суспільно-політичними подіями та залишаючись прихильником соціалістичних ідей.
Життєпис Походження Народився 31 травня 1890 року у столиці королівства Галичини і Лодомерії Австро-Угорської імперії Львові у родині середнього класуНауменко К. Є. Бараль Арнольд Густавович // . За інформацією історика Андрія Ярошенка, батько Арнольда Густав Бараль був поляком за походженням та держслужбовцем за професією. Дідусем Арнольда Бараля був єврейський купець у Львові Арон Бараль. Матір'ю А. Бараля була Герміна Бараль (до шлюбу Ейден, 1861—?). Окрім Арнольда, у родині Баралів була також донька Франциска Бараль (1889 — ?), яка, подібно до молодшого брата, у 1919–1920-х роках була членом Комуністичної партії Східної Галичини. З 1930 року вона була членом ВКП(б). На початку 1930-х років Франциска Бараль проживала в Москві за адресою брата на вулиці Таганській, 24, кв. 59. У Москві Ф. Бараль працювала бухгалтером у Союзнафтоекспорті. Наймолодшим у родині був син Генріх Бараль (1893 — ?), який станом на 14 лютого 1934 року працював у Відні журналістом. Хоча офіційно родина Баралів вважала себе поляками, за даними слідчих ОДПУ, Бараль мав єврейське походження.
Початкову освіту Арнольд Бараль здобував у народній школі у 1896—1900 роках. У 1902 році, коли Арнольду було 12 років, він став свідком жорстокого розгону робітничої демонстрації львівською поліцією, що значною мірою вплинуло на його політичні погляди та похитнуло лояльність до австро-угорського уряду. Гімназійну освіту він отримував як у Львові, так і в різних містечках Галичини в 1900—1908 роках. У 1904—1906 роках Бараль брав участь у політичних гуртках під час навчання в гімназії, а у 1906 році приєднався до анархістського руху синдикалістів. Випускник Львівської академічної гімназії.
На тлі резонансних подій початку XX століття в Галичині, в тому числі замаху Мирослава Січинського на намісника Анджея Потоцького та загибелі українського студента Адама Коцка, формувалося політичне середовище, яке істотно впливало на молоде покоління. У цьому контексті малоймовірно, що Арнольд Бараль залишався осторонь суспільно-політичних процесів свого часу. Дослідник Гуменний припускає, що в гімназійні роки він міг бути пов'язаний із середовищем українського національного руху, який у той період виступав проти домінування польських політичних кіл у Галичині та відстоював український характер краю і Львова зокрема. З іншого боку, історик Гуменний констатує, що прямих документальних свідчень про його участь у конкретних організаційних структурах цього руху наразі не виявлено.
У 1908—1912 роках навчався на філософських факультетах університетів Львова та Відня. У 1911 році він на деякий час виїжджав до Швейцарії, а у 1912 році переїхав до Парижа, де активно займався пропагандою своїх політичних ідей серед політичної еміграції. У 1912 році під час одного із зібрань у паризькому готелі «Пшелець», у якому брали участь представники Польської соціалістичної партії на чолі з Юзефом Пілсудським, Арнольд Бараль разом з групою анархістів виступив із критикою позиції Пілсудського. Унаслідок цього засідання, на якому обговорювалося питання залучення нових членів до підпільних організацій, було фактично зірване. У 1912—1914 роках продовжив освіту у Парижі в Вищій школі соціально-політичних наук, а в 1915—1916 роках — на природничому факультеті Львівського університету. Значну увагу приділяв самоосвіті.
На думку С. Макогона, важливою подією в біографії А. Бараля є його прибуття 26 березня 1914 року до Нью-Йорка через острів Елліс як емігранта до США. На думку досліддника, ці дані про прибуття родини Баралів пароплавом із Гамбурга не обов’язково свідчать про його намір постійного переселення до Сполучених Штатів. Ймовірно, поїздка мала тимчасовий характер і була пов’язана з сімейними обставинами — зокрема з весіллям його брата Генріха Бараля (1893—?), яке відбулося в Нью-Йорку 27 квітня 1914 року. Невдовзі після цього Арнольд Бараль разом із родиною повернувся до Львова.
Революційна кар'єра Від 1914 року до початку 1919 року Арнольд Бараль проживав переважно у Відні та Львові, а також у різних містечках Галичини. За його власними свідченнями, засоби до існування він заробляв приватним репетиторством, однак подробиці щодо предметів викладання чи кола учнів не уточнював. У 1914—1916 роках Бараль двічі зазнавав арештів з боку російської окупаційної влади та один раз був затриманий австрійською владою. У липні 1916 року він відмовився скласти військову присягу імператорові Францу Йосифу І, після чого був заарештований у Відні та висланий до Львова. Напередодні арешту Бараля було відправлено на службу в . Під час конвоювання жандармами йому вдалося втекти, після чого він певний час переховувався у Львові та його околицях.
У цей період у Галичині виникали нелегальні інтернаціональні антивоєнні організації під назвою «Інтернаціональна революційна соціал-демократія», діячі яких згодом стали провідниками Комуністичної партії Східної Галичини. Наприкінці 1917 року Бараль повернувся до Відня, де приєднався до ліворадикального середовища, зокрема до на чолі з Францом Корічонером, майбутнім засновником Комуністичної партії Австрії. Власне наприкінці 1917 року, під впливом більшовицького перевороту в Росії та поширення ідеї робітничих і солдатських рад, у Відні активізувалася координація між різними ліворадикальними угрупованнями. Серед них помітну роль відігравала група «анархістів-терористів» довкола Арнольда Бараля, яка налагодила співпрацю з ліворадикалами Франца Корічонера, синдикалістами та радикальною фракцією «Поалей-Ціон» під проводом . У грудні 1917 року він увійшов до нелегальної робітничо-солдатської ради, створеної австрійськими лівими активістами з метою організації масових страйків під пацифістськими гаслами.
У січні 1918 року охопив значну частину Австрії, де Арнольд Бараль відзначився як один із його організаторів. Під час страйку Бараль належав до активного революційного середовища, що діяло поза офіційним контролем соціал-демократичного партійного керівництва. Після того як від 20 січня 1918 року соціал-демократи перебрали контроль над страйковим рухом і закликали до припинення акції, розпочалася хвиля арештів ліворадикальних діячів. Бараля заарештували в кафе «Stefanie» на Штефаніштрассе, 2 у віденській Леопольдштадт — одному з осередків радикальних організацій, де збиралися анархо-синдикалісти, «опозиційні соціал-демократи» та представники єврейських соціалістів.
Щоб уникнути переслідувань австрійської влади після січневого страйку, Арнольд Бараль залишив Відень і повернувся до Львова. Під псевдонімом Горн він разом із друзями займався поширенням революційних матеріалів та пропагандою. Наприкінці січня 1918 року поліція вийшла на слід Бараля та його спільників і заарештувала їх. При обшуку у Бараля було виявлено 15 примірників антивоєнної листівки «До робітників і солдатів». Бараль провів у в'язниці дев'ять місяців, очікуючи вироку. Звільнення стало можливим після розпаду Австро-Угорської імперії, після чого він відновив свою нелегальну політичну діяльність.
Взимку 1919 року Арнольд Бараль встановив контакти з колишніми військовополоненими австро-угорської армії, зокрема з колишніми вояками Легіону Українських січових стрільців, яких було скеровано з Києва на підпільну роботу в Галичину. Зв'язок із цією групою було налагоджено через львівського представника єврейської партії Бунд на прізвище Пордес. Існує припущення, що серед учасників підпільної мережі могли бути Іван та Василь Сірки, які згодом разом з Карлом Савричем у лютому 1919 року в Станиславові (нині — Івано-Франківськ) заснували Комуністичну партію Східної Галичини. До формування цієї нелегальної більшовицької організації на території Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) долучився і Бараль. З огляду на конспіративні міркування та попередню відомість для поліції Австро-Угорщини він узяв партійний псевдонім Владислав Савка. Надалі займався залученням нових членів до партії, насамперед серед польського та єврейського населення Галичини, що перебувала під контролем ЗУНР.
Із осені 1919 року, діючи під псевдонімом Владислав Савка, Арнольд Бараль увійшов до складу Центрального комітету Комуністичної партії Східної Галичини. На думку Р. Сольчаника, у 1920 році керівництво КП(б)У у своїй «галицькій роботі» фактично ігнорувало місцеве керівництво Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ), яке навесні того ж року організувало підпільний центральний комітет у Львові. За аналогією з попереднім складом, обраним у Станиславові, КП(б)У домоглася включення до львівського керівного осередку своїх представників — Левицького та Арнольда Бараля (псевд. Савка). Одночасно в Києві було створено Галицький організаційний комітет КП(б)У (Галоргком) на чолі з Феліксом Коном. Бараль, як і Левицький, обіймав у цьому комітеті одну з провідних посад. Хоча обидва були галичанами за походженням, вони тривалий час перебували поза межами краю та діяли переважно в структурах КП(б)У. Як зазначає Сольчаник, через брак джерел неможливо достеменно встановити реакцію місцевих комуністів на таку політику КП(б)У. Водночас зафіксовано, що Левицький наполягав на залученні до Галоргкому представників місцевих робітничих і селянських організацій, а також діячів із революційним минулим, відомих серед пролетаріату Східної Галичини та Буковини.
Як секретар ЦК партії, з червня 1920 року Арнольд Бараль став її офіційним представником за кордоном. Разом із Михайлом Левицьким брав участь у II конгресі Комінтерну, що відбувався в липні–серпні 1920 року спочатку в Петрограді (нині — Санкт-Петербург), а згодом у Москві. За власними спогадами, до Москви Бараль прибув у червні 1920 року, і ця поїздка стала його першим відвіданням Росії. Тоді він мав і особисту зустріч з Леніним. Попри право вирішального голосу та активну участь у роботі конгресу, за дорученням Володимира Леніна він разом із Михайлом Левицьким та групою галичан отримав інше завдання. Спочатку їх скерували до Харкова, а згодом — до Вінниці або Проскурова (нині — Хмельницький). В 1934 році точне місто призначення після Харкова Бараль на слідстві вже не міг пригадати.