Антинімецькі настрої (також відомі як антигерманізм, германофобія або тевтофобія) — це протидія та/або страх, ненависть, неприязнь, переслідування, упередження та дискримінація щодо Німеччини, її жителів, культури та/або мови. Протилежністю цьому є германофільство.

Історія

До 1914 року

США

Епоха до здобуття незалежності У колонії Пенсільванія під час Британської Америки англо-американці мали багато антинімецьких настроїв. Настрої проти палатинських поселенців, яких зазвичай називають пенсільванськими голландцями (або пенсільванськими німцями), були глибоко вкорінені в культурних упередженнях та економічній конкуренції. Англо-американці в Пенсильванській колонії ставилися до пфальців з підозрою та часто висміювали їхню мову, звичаї та релігійні практики. Палатинці, переважно німецькомовні протестанти з Пфальцького регіону сучасної Німеччини, прибули до Пенсільванії в пошуках релігійної свободи та економічних можливостей на початку 18 століття. Скарги Бенджаміна Франкліна на пфальцьких біженців у його праці «Спостереження щодо збільшення людства» (1751) :

Епоха після здобуття незалежності Пенсільванія була великим штатом і колишньою колонією, яка спостерігала привабливість і вплив німецьких іммігрантів з колоніальної епохи. Ключова подія, коли американці німецького походження зіткнулися з труднощами, відбулася під час повстання Фріса. Учасниками повстання Фріса були переважно німецькомовні фермери, багато з яких були недавніми іммігрантами або нащадками німецьких іммігрантів. Їхні культурні та мовні відмінності могли сприяти тому, що частина американського суспільства сприймала їх як аутсайдерів або «інших». Повстання було насамперед відповіддю на запровадження федеральним урядом нового прямого податку, широко відомого як «Прямий податок 1798 року» або «Податок на житло». Президент Джон Адамс помилував Фріса та кількох інших, які були засуджені за державну зраду. Адамса мотивувало більш конкретне конституційне тлумачення зради. Пізніше він зауважив, що повстанці були «незрозумілими, жалюгідними німцями, так само незнайомими з нашою мовою, як і з нашими законами», і припустив, що ними маніпулювали видатні діячі протилежної політичної партії.

У 19 столітті масовий приплив німецьких іммігрантів зробив їх однією з найбільших європейських груп американців за походженням. Ця хвиля міграції спричинила формування нативістських і реакційних рухів, подібних до тих рухів, які існують у сучасному західному світі. Зрештою вони завершилися у 1844 році створенням Американської партії, яка мала відверту ксенофобну позицію. Один із багатьох інцидентів, описаних у 19-му столітті, включав блокування похоронної процесії в Нью-Йорку групою осіб, які продовжували вигукувати образи на адресу носіїв труни. Подібні інциденти призвели до збільшення кількості зустрічей німців, які згодом сформували братські групи, такі як " Сини Германа " у 1840 році, засновані з метою «покращення та розвитку німецьких звичаїв та поширення доброзичливості серед німців у Сполучених Штатах».

Росія У середині 1850-х і 1860-х років у Росії спалахнула германофобія після того, як Австрія відмовилася підтримати її під час Кримської війни. Це явище було обмежене переважно невеликою групою письменників у Санкт-Петербурзі, які об'єдналися навколо лівого видання. У 1864 році воно почалося з публікації статті автора під псевдонімом «Шедоферотті», який запропонував надати Польщі автономію та зберегти привілеї німецького дворянства у балтійських губерніях і Фінляндії. Михайло Катков опублікував різку критику цієї статті в «Московських новинах», що, у свою чергу, викликало потік обурених статей, у яких російські автори висловлювали своє невдоволення європейцями, а в деяких з них були прямі напади на німців.

Наступного року 100-річчя смерті Михайла Ломоносова відзначалося по всій Російській імперії публікацією статей, у яких згадувалося про труднощі, з якими Ломоносов зіткнувся з боку іноземних членів Російської академії наук, більшість з яких були німецького походження. Автори тоді розкритикували сучасних німецьких науковців за нехтування російською мовою та публікацію статей іноземними мовами, при тому що вони отримували фінансування від російського народу. Автори також розкритикували сучасних німецьких науковців за нехтування російською мовою та публікацію статей іноземними мовами, при тому що вони отримували фінансування від російського народу. Деякі письменники навіть запропонували вважати російських громадян німецького походження, які не говорять російською та не сповідують православну віру, іноземцями. Також було запропоновано заборонити людям німецького походження займати дипломатичні посади, оскільки вони можуть не мати «солідарності щодо Росії».

Попри кампанію в пресі проти німців, германофобські настрої не набули значного поширення в Росії і згодом згасли через німецьке коріння імператорської родини та наявність багатьох німецьких імен серед російської політичної еліти.

Велика Британія Негативні висловлювання про Німеччину вперше з'явилися у Британії в 1870-х роках після перемоги Пруссії у франко-прусській війні 1870–71 років. Британські військові стратеги вважали за необхідне запобігти потенційному вторгненню Німеччини до Британії.

Художня література Британія, острівна нація, боялася вторгнення, що призвело до зростання популярності романів про вторгнення..

За словами Альфреда Вагтса " Битва при Доркінгу ":Вперше це з'явилося в журналі Blackwood's Magazine влітку 1871 року, коли німецький кронпринц та його англійська дружина [дочка королеви Вікторії] відвідували Англію. Вражений недавніми німецькими перемогами, автор, полковник Чесні, який деякий час залишався анонімним, розповів історію про те, як Англія у 1875 році, через повстання місцевих жителів в Індії, заворушення в Ірландії та конфлікт зі Сполученими Штатами, що загрожував безпеці Канади, буде змушена розгорнути свій флот і регулярну армію далеко від своїх берегів. Незважаючи на цю небезпечну ситуацію, Англія, через суперечку з Німеччиною щодо Данії, оголосить Німеччині війну. Остання висадить армію в Англії, яка здолає решту британської армії та добровольців, які приєднаються до неї в Доркінгу, та змусить Англію підписати катастрофічний мир. У 1894 році видавець газети лорд Альфред Гармсворт, 1-й віконт Норткліфф доручив автору Вільяму Ле Кеу написати багатосерійний роман «Велика війна в Англії в 1897 році», в якому розповідається про те, як Франція та Росія об'єднують свої сили в спробі розгромити Британію. На щастя, втручання Німеччини на боці Британії змусило Францію та Росію відступити. Однак дванадцять років потому Хармсворт попросив його змінити ворогів, зробивши Німеччину антагоністом.. Результатом став бестселер «Вторгнення 1910 року», який спочатку з'явився в серіалі в Daily Mail у 1906 році. Тепер Гармсворт використовував свої газети «Дейлі мейл» і «Таймс», щоб засудити Берлін, викликавши атмосферу параної, масової істерії та германофобії, яка досягне свого апогею під час військово-морського страху 1908—1909 років.

«Зроблено в Німеччині» як попереджувальний ярлик Німецька їжа, така як ковбаса, піддавалася осуду германофобами. Наприкінці 19-го століття у Великій Британії було введено маркування «Made in Germany». Цей ярлик був запроваджений законом «Про товарні знаки» 1887 року (50 & 51 Vict. c. 28) для чіткого позначення іноземної продукції, оскільки іноземні виробники почали неправомірно маркувати низькоякісні товари знаками відомих британських виробничих компаній і ввозити їх до Великої Британії. Більшість із цих товарів надходила з Німеччини, уряд якої запровадив протекціоністську політику, яка юридично забороняла імпорт товарів для розвитку власної промисловості (Merchandise Marks Act — Oxford University Press)

Німецькі іммігранти У 1890-х роках німецькі іммігранти у Великій Британії зазнавали «певної ворожості». Джозеф Банністер вважав, що німецькі мешканці Британії були переважно «власниками гральних закладів, швейцарами готелів, перукарями, „хуліганами“, дезертирами, відвідувачами лазень, вуличними музикантами, злочинцями, пекарями, соціалістами, дешевими клерками тощо». Опитані Королівською комісією з питань імміграції іноземців вважали, що німці займалися проституцією та крадіжками зі зломом, і багато хто також був переконаний, що німці, які працювали у Британії, становлять загрозу для засобів існування британців, оскільки готові працювати довше.

1896—1914 рр Антинімецька ворожнеча почала посилюватися на початку 1896 року, коли кайзер Вільгельм II надіслав телеграму президенту Трансваалю Паулю Крюгеру, привітавши його з відбиттям британського рейду Джеймсона. У той час німецька преса повідомляла про напади на німців у Лондоні, але, всупереч повідомленням, таких нападів не було. *Saturday Review* запропонував: «будьте готові до війни з Німеччиною, як Germania delenda est» («Німеччина має бути знищена»), відсилаючи до кодексу Катона Старшого проти карфагенян у Римській республіці. Репутація кайзера ще більше погіршилася через його гнівні тиради та скандал зі справою *Daily Telegraph* 1908 року.

Після підписання у 1904 році угоди про Сердечну Антанту між Великою Британією та Францією офіційні стосунки між Британією та Німеччиною охолонули, як і ставлення британського населення до Німеччини та німців. Страх перед німецьким мілітаризмом замінив колишнє захоплення німецькою культурою та літературою. Одночасно журналісти почали публікувати численні статті про загрозу з боку Німеччини. У «Справі Daily Telegraph» 1908–09 років кайзер, намагаючись продемонструвати дружнє ставлення Німеччини до Британії, заявив, що він належав до меншості німців, які симпатизують Британії. Він також зазначив, що надіслав військовий план королеві Вікторії під час Бурської війни, який британська армія успішно використала, і що нарощування флоту Німеччини було спрямоване не проти Британії, а проти «жовтої небезпеки» Сходу.

У статтях газети *Harmsworth's Daily Mail* регулярно пропагували антинімецькі настрої протягом ХХ століття, закликаючи своїх читачів відмовлятися від обслуговування австрійськими чи німецькими офіціантами в ресторанах, стверджуючи, що ті можуть бути шпигунами. Читачам радили, що якщо офіціант із німецьким акцентом скаже, що він швейцарець, слід вимагати пред'явити його паспорт. У 1903 році Ерскін Чайлдерс опублікував роман «Загадка пісків: запис секретної служби», де двоє англійців викривають змову Німеччини з метою вторгнення до Англії; згодом, у 1979 році, за романом зняли фільм «Загадка пісків».

Водночас виникли теорії змови, що поєднували германофобію з антисемітизмом і зосереджувалися на нібито іноземному контролі над Британією. Деякі з цих теорій звинувачували міжнародних фінансистів, «переважно німецького походження та єврейської національності», у втягненні Британії у Другу англо-бурську війну. Більшість ідей про німецько-єврейські змови походила від правих діячів, таких як Арнольд Вайт, Ілер Беллок та Лео Макс, який використовував своє видання *National Review* для їх поширення.

Перша світова війна

У 1914 році, коли Німеччина вторглася в нейтральну Бельгію та північну Францію, Німецька імперська армія регулярно віддавала бельгійських і французьких цивільних під військовий суд згідно з німецьким військовим законодавством за злочини, такі як шпигунство, віроломство або участь у francs-tireurs (незаконних цивільних комбатантах), і стратила 6500 з них. Ці акти використовувалися та перебільшувалися урядами союзних держав, які проводили пропаганду жорстокості, дегуманізуючи німців як горилоподібних гунів, які були расово схильні до садизму та насильства.

Велика Британія