Бібліографія композитора Бена Джонстона містить понад сорока статей за його авторством, які виходили в наукових журналах, енциклопедіях, книгах та інших джерелах.

Бен Джонстон — американський композитор другої половини XX століття. Він народився 1926 року в Мейконі, штат Джорджія, та протягом понад тридцяти років викладав в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн. Окрім здобуття академічної освіти, у 1950—1951 роках він був композитора та музичного теоретика Гаррі Парча, який самостійно створював інструменти, настроєні у чистому строї, що вплинуло на подальшу творчість Джонстона. Він став автором багатьох творів для опери та театру, для симфонічних та камерних оркестрів, фортепіано та інших інструментів, вокальних та хорових робіт, а також експериментальних композицій, але був найбільш відомим завдяки написанню мікротонової музики та використанню інтервалів, суттєво менших за пів тону.

Окрім написання музичних композицій, протягом всього свого життя Бен Джонстон розповідав про свою музику та творчість інших виконавців, таких як Гаррі Парч або Джон Кейдж, писав музичні тексти, серед яких наукові статті, технічні статті, доповіді та позиційні статті. Його роботи публікувалися у збірках доповідей з конференцій, журналах, науково-популярних книжках, словниках та енциклопедіях. Джонстон був постійним автором журналу , час від часу публікувався в виданнях The Composer, , Arts in Society, та інших.

Бібліографія Бена Джонстона була вперше опублікована 1986 року в монографії Хайді фон Гунден «Музика Бена Джонстона». Найповніша збірка робіт Джонстона була видана 2006 року під редакцією Боба Гілмора, отримавши назву «„Максимальна чіткість“ та інші музичні твори». Окрім біографії, бібліографії та дискографії композитора, вона містила більшість раніше відомих статей Джонстона та неопубліковані тексти, що зберігалися в музичній бібліотеці Північно-Західного університету в Еванстоні, штат Іллінойс, розділені на три категорії: «Про музичну теорію», «Про музичну естетику та культуру» та «Про інших композиторів». Збірка також містила програмні описи Джонстоном власних композицій, зазвичай підготовлені для їхніх прем'єрних виконань чи записів.

Список статей

1960-ті роки

1959—1960 — «Aesthetic Theory; Philosophical Background for Mathematical Theory; Musical Background for Application of Mathematical Theory» / Стаття написана в 1959-1960-х роках, до 2006 року не публікувалася. В ранній роботі Джонстона закладено передумови для його подальших праць. На думку автора, «починаючи з чотирьох фізичних характеристик музичного тону (висота, тембр, тривалість, гучність), можна побудувати естетично обгрунтовану теорію музики, як комплексного ритмічного феномена, який сприймається на різних рівнях швидкості».

1962—1963 — «Scalar Order as a Compositional Resource» / Перша велика теоретична стаття Джонстона написана 1962—1963 року та опублікована в журналі Perpectives of New Music. Автор вперше описує причини, через які він повернувся до античної практики описання інтервалів як відношення частот звуків (октава — 2/1, чиста квінта — 3/2, чиста кварта — 4/3 тощо), та вводить 53-тоновий музичний стрій, в якому звуки позначаються за допомогою нот (від до до сі), звичних знаків альтерації (дієз та бемоль) та нових символів (плюс та мінус, що змінюють звучання на висоту синтонічної коми). Цей стрій Джонстон використав в Струнному квартеті № 2.

1963 — «Letter from Urbana» / Огляд Фестивалю сучасних мистецтв, що пройшов 1963 року в Університеті Іллінойсу. Захід складався з дванадцяти виступів, двох лекцій («Невідповідність тональності» та «Поезія — центр та відсутність — музика» П'єра Булеза), та круглого столу «Підходи до імпровізації» за участі композиторів та виконавців. Відгук опублікований у виданні Perspectives of New Music.

1963 — «A Talk on Contemporary Music» / Раніше не опублікована стаття, запис лекції Бена Джонстона 1963 року, прочитаної на Фестивалі сучасних мистецтв в Університеті Іллінойсу.

1963 — «Musical Intelligibility: Where Are We?» / Стаття написана 1963 року, до 2006 року не публікувалася. Бен Джонстон написав її за рік до створення своїх перших творів у розширеному чистому строї, пояснивши своє прагнення створювати складну та насичену музику напруженістю сучасного життя: «Мистецтво може допомогти нам визнати, проаналізувати та розібратися в складних патернах цієї напруги… Розширити музичний порядок в напряму джунглів випадковості та складності… є, мабуть, фундаментальною метою сучасної серйозної музики».

1964 чи пізніше — «On String Quartet no. 2» / Композитор описує власну мотивацію, що призвела до написання творів в чистому строї, одним з перших з яких став Струнний квартет № 2, створений 1964 року. Текст Бена Джонстона увійшов до збірки його робіт, опублікованої Бобом Гілмором 2006 року.

1965 — «Proportionality and Expanded Musical Pitch Relations» / Основою статті є лекція Джонстона, вперше прочитана 1964 року в . Джонстон згадував концепцію «», яка належала Арнольду Шенбергу, і наголошував на тому, що консонанс і дисонанс можна перевизначити за допомогою дробів, які визначають співвідношення висот нот. 1966 року її було опубліковано в журналі Perspectives of New Music. Боб Гілмор вважав її однією з трьох основних статей Джонстона з теорії музики, разом з «Скалярний порядок як композиційний ресурс» (1962—1983) та «Раціональна структура в музиці» (1976 року).

1965 — «Festivals and New Music» / Ще одна стаття, що раніше не публікувалася. Її текст було надруковано в буклеті програми Фестивалю сучасних мистецтв в Університеті Іллінойсу 1965 року.

1965 чи пізніше — «On Sonata for Microtonal Piano» / Бен Джонстон описує спосіб настроювання мікротонового фортепіано, що дозволяє отримати 81 різний звук в межах однієї октави. Композитор звертає увагу на різні ступені консонансу та дисонансу, принципово різні способи обирання порядку звуків, та два різні порядки частин твору, залежно від яких той отримує назву Sonata або Grindlemusic. Текст увійшов до збірки робіт Джонстона 2006 року.

1967 — «Three Attacks on a Problem» / Стаття 1967 року, в якій Бен Джонстон вперше використовує термін «розширений чистий стрій». В ній композитор звертає увагу на те, що використання рівномірно-темперованого строю з 12 ступенів призвело до вичерпання музичних ресурсів та кризи тональної музики, та пропонує шляхи розв'язання проблеми за допомогою філософії, теорії та практики.

1968 — «On Context» / Запис лекції Бена Джонстона 1968 року, який того ж року був опублікований в журналах Source та ASUC Proceedings. Перша з серії статей Джонстона, присвячених не теорії музики, а стану тогочасного композиторського мистецтва. Джонстон критикував музичну спільноту, яка визнавала лише академічних музикантів, що писали музику у відповідності до європейських традицій, ігноруючи важливість таких авангардних американських композиторів, як Джон Кейдж.

1968 — «Contribution to IMC Panel» / Ще одна лекція 1968 року, опублікована за два роки після цього в журналі The Composer. Джонстон обрав для доповіді три теми: «Звуки майбутнього; ставлення молоді; композитор, виконавець і мінлива аудиторія». Композитор, якому на той момент було 42 роки, визнавав, що все ще вважався «молодим», а музика таких як він ігнорувалася «істеблішментом». Він підкреслив, що композитори, які викладали в університетах в невеликих містах, створювали куди менш «академічну» музику, відмінну від того, що виконують на концертах у великих містах, але яка мала своїх виконавців та своїх слухачів.

1969 — «Microtonal Resources» / Статтю було опубліковано в «Словнику сучасної музики» Джона Вінтона. Вона присвячена використанню мікроінтервалів, тобто інтервалів менших за пів тону, які в шістдесяті роки вважалися незвичайними. Джонстон, який почав вживати їх у власних композиціях та описувати в теоретичних працях на початку 1960-х, був одним з провідних експертів з цієї теми.

1969 — «To Perspectives of New Music Re. John Cage» / Лист Бена Джонстона в редакцію журналу Perspectives of New Music, надісланий 27 травня 1969 року. Він був обурений ставленням редакції до композитора Джона Кейджа, якого, на його думку, пропонували вважати «шарлатаном, некомпетентним композитором та минущим явищем моди»; натомість Джонстон наголошував на провідних позиціях Кейджа в тогочасному авангардному мистецтві. 1972 року журнал опублікував цей відгук на своїх сторінках в розділі Communications ().

1970-ті роки

1970 — «Phase 1a» / Стаття написана разом зі спеціалістом з комп'ютерної музики Едом Кобріном, опублікована 1970 року в журналі Source. Одна з перших спроб Джонстона систематизувати підходи до мікроінтервальної музики, використовуючи комп'ютерну програму на Фортрані. Композитор посилатиметься на свою співпрацю із Кобріном у статті «Tonality Regained» (1971), і анонсуватиме вихід другої частини «Phase 1b», в якій комп'ютерна програма «генеруватиме композиційні рішення», але ця стаття так і не вийде, а підготовлений до неї матеріал буде використаний при написанні статті «Rational Structure in Music» (1976).

1970 — «How to Cook an Albatross» / Стаття про традиції європейської концертної музики, яку Джонстон порівнює з «альбатросом на нашій шиї» (), тобто нестерпним тягарем (крилатий вираз запозичено з «Поеми про старого моряка» Семюела Колріджа).

1970 — «A Small Demur» / 1970 року в журналі Perspectives of New Music було опубліковано відповідь Джонстона на публічну критику його статті «Scalar Order as a Compositional Resource» американським музичним теоретиком .

1970 чи пізніше — «On Carmilla» / Опис рок-опери «Кармілла», написаної Беном Джонстоном на тексти Вілфорда Ліча за мотивами однойменної готичної повісті Шерідана Ле Фаню. Опера була вперше поставлена в Нью-Йорку 1970 року експериментальним театром , а її запис вийшов на лейблі Vanguard Records. 2003 року La MaMa відновили постановку опери в Нью-Йорку. Текст Бена Джонстона був частиною театральної програмки для прем'єри опери, та увійшов до збірки його статей, опублікованої Бобом Гілмором 2006 року.

1971 — «Art and Survival» / Стаття вийшла в журналі The Composer наприкінці 1971 року. Вона була заснована на лекції Джонстона, прочитаній на конференції Renaissance '69?? в Музеї сучасного мистецтва, Чикаго. Композитор давав відповідь на запитання щодо ролі митця та мистецтва, та пояснював зв'язок між мистецтвом та емоціями.

1971 — «Tonality Regained» / Стаття містить опис звукоряду, який є похідним від чистого строю, заснованого на тризвуках. Джонстон описав двовимірну систему звуків, співвідношення частот яких визначалося за допомогою простих чисел 3 та 5. Мікроінтервальний ультрахроматичний звукоряд, заснований на цій системі, використовувався композитором при написанні Струнного квартету № 2 та Квінтету для груп. Заснована на лекції, прочитаній того ж року на конференції Американського товариства університетських композиторів. Стаття відображає зміни в композиційному підході Джонстона, що сталися на початку 1970-х років, коли він відмовився від серіалізму та повернувся до написання тональної музики: демонстрацією цього переходу є відмінність Третього та Четвертого струнних квартетів Джонстона.

1973 — «Music Theory» / Стаття Бена Джонстона увійшла до 15-го видання енциклопедії «Британіка», що вийшло 1974 року. Вона містить розділи «Походження західноєвропейської музики в музичній теорії», «Рамо та інші», «Сучасні теоретики», «Використання математики в музиці», «Настроювання за допомогою тризвуків», «Сучасна практика».

1974 — «Harry Partch» / Стаття про Гаррі Парча, що увійшла до «Словника сучасної музики» Джона Вінтона.

1974 — «Microtonality» / Стаття про мікроінтерваліку, що увійшла до «Словника сучасної музики» Джона Вінтона.

1975 — «The Corporealism of Harry Partch» /