Блукаючі вогні або мандрівні вогні, бли́мавки — блідо-синє світіння, утворюване згорянням метану, що виділяється внаслідок гниття. Зустрічаються за теплої вогкої погоди вночі на болотах, кладовищах тощо.

Маленькі вогники рухаються за вітром і повітряними потоками навколо людини, що рухається; це може справляти враження начебто вогники намагаються втекти від спостерігача, чи переслідують його.

У повір'ях

У віруваннях багатьох народів блукаючі вогні описуються як дух, який з'являється у вигляді світла і збиває мандрівників зі шляху, заводить їх у трясовину й болота. В Британії такий дух знаний під назвою «мандрівний віхоть» (), «Біллі з віхотем» (), «Джек з ліхтарем» () тощо. В Німеччині його називають «божевільне світло» (). Латинською це явище називали «дурне світло» ().

Японці вірять, що людська душа (зокрема після смерті) може постати в подобі сяйливої літаючої кульки чи хмари — хітодами. На річці Меконг в Індокитаї регулярно спостерігаються вогні, відомі в фольклорі як «вогненні кулі наґ» і пов'язуються зі змієподібним наґою, що нібито живе в річці.

В українських віруваннях блукаючі вогні асоціювалися з русалками та потерчатами. Також заклятим скарбам приписувалася здатність світитися різними кольорами вночі. Проте добути їх нібито можна було, тільки пожертвувавши щось взамін. Світіння приписувалася і цвіту папороті.

Наукові пояснення

Явище блукаючих вогнів може спричинятися окисленням фосфіну (PH3), дифосфіну P2H4) і метану (CH4). Оскільки суміші фосфіну та дифосфіну спонтанно спалахують при контакті з киснем у повітрі, лише невеликої їх кількості достатньо, щоб запалити набагато поширеніший метан.

У 1776 році італійський фізик і фізіолог Алессандро Вольта вперше припустив, що природні електричні явища (наприклад, блискавка), які взаємодіють з болотним метаном, можуть бути причиною блукаючих вогнів. Цей погляд підтримав британський ерудит Джозефом Прістлі в його серії робіт «Досліди та спостереження над різними видами повітря» (1772—1790); і французький фізик П'єр Бертолон де Сен-Лазар у «Електриці від метеорів» (1787). Ранні критики гіпотези болотяного газу часто відкидали її як пояснення блукаючих вогнів, стверджуючи про малоймовірність самозаймання, відсутність тепла в деяких спостережуваних вогнях, непередбачувані рухи. Кульова блискавка в той же час класифікувалася як різновид блукаючого вогню. Однак у звітах, опублікованих в 1832 році майором Луїсом Блессоном після серії експериментів у різних місцевостях, було встановлено, що рухи вогнів легко пояснюються переміщенням повітряних потоків. Блессон також спостерігав відмінності в кольорі та теплі полум'я на різних болотах. Так, вогонь у Малапане, Верхня Сілезія (нині Озімек, Польща) не міг спалити шматки паперу чи дерев'яну стружку. Подібним чином блукаючий вогонь у іншому лісі в Польщі замість того, щоб спалювати, покривав шматки паперу та дерев'яної стружки маслянистою в'язкою рідиною. Блессон також випадково створив букаючі вогні в болотах Порта-Вестфаліка, Німеччина, під час запуску феєрверків.

Спроба відтворити блукаючі вогні в лабораторних умовах здійснювалася в 1980 році британським геологом Аланом А. Міллсом з Лестерського університету. Хоча йому вдалося створити прохолодну сяйливу хмару, змішавши неочищений фосфін і природний газ, колір світла був зеленим і створював велику кількість їдкого диму. Це суперечило більшості свідчень очевидців про блукаючі вогні . Як альтернативне пояснення Міллс запропонував у 1999 та 2000 роках, що на болотах спостерігається холодне полум'я, котре супроводжує окислення широкого спектра сполук, включаючи вуглеводні (зокрема метан), спирти, альдегіди, оливи, кислоти і навіть віск, Web version at NASA .

Пов'язана гіпотеза стосується природної хемілюмінесценції фосфіну. У 2008 році італійські хіміки Луїджі Гарлашеллі та Паоло Боскетті спробували відтворити досліди Міллса. Вони успішно створили слабке холодне світло, змішавши фосфін з повітрям і азотом. Хоча сяйво все ще було зеленуватого кольору, Гарлашеллі та Боскетті помітили, що в умовах слабкого освітлення людське око погано розрізняє кольори. Крім того, регулюючи концентрацію газів і умови довкілля (температуру, вологість тощо), можна було усунути дим і запах або принаймні зробити їх менш помітними. Гарлашеллі та Боскетті погодилися з Міллсом, що холодне полум'я також може бути правдоподібним поясненням інших випадків блукаючих вогнів.

Крім того, явище блукаючих вогнів може пояснюватися біолюмінесценцією різноманітних лісових мікроорганізмів і комах. Світіння випромінюють певні види грибів, наприклад, опеньки, та жуки світляки. Світло, що відбивається від більших істот, які мешкають у лісі, може пояснити явище, коли вогник переміщується та реагує на інше світло. Так, біле оперення сипух може відбивати достатньо світла від Місяця, щоб виглядати як самостійний вогник.

Див. також Кульова блискавка Блудички

Примітки