Історія Польщі (1939–1945)

Історія Польщі (1939—1945) — історія Польщі доби Другої світової війни, від німецького і радянського вторгнення в Польщу і до кінця Другої світової війни 8 травня 1945 року та Потсдамської конференції (17 липня — 2 серпня 1945), яка визначила статус і кордони Польщі після Другої світової війни.

Німецьке вторгнення

1 вересня 1939 року вранці вермахтСпільно з протекторатом Третього Райху — Словаччиною (Бернолак). атакував Польщу вздовж польсько-німецько-словацького кордону. Війна почалася бомбардуванням Велюня о 04:35. Потім о 04:45 німецький лінкор «Шлезвіг-Гольштейн» почав обстріл польського військового об'єкту на Вестерплатте. Того самого дня рано вранці німці напали на польську пошту у Вільному місті ГданськуA.Zawilski, Bitwy, s. 22., заарештували перших 250 поляків, які проживали в цьому місті, і вбили польських залізничників у ШиманковіA.Zawilski, Bitwy, s. 54..

Протягом перших трьох днів польські війська програли прикордонні бої та були змушені відступати по всій лінії фронту. 3 вересня Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині та незабаром почали військові дії (наступ у Саарському басейні). Тим часом вермахт, скориставшись перевагою в авіації Люфтваффе та бронетехніці, здобув у Польщі низку перемог, розгромивши польські частини під Пйотркувом-Трибунальським і Томашувом-МазовецькимA.Dybkowska, J. i M.Żaryn, Polskie dzieje, s. 268..

6 вересня польські війська почали відхід на другий берег Вісли. Наступного дня польські підрозділи зазнали поразки в битві під Ілжею. Через три дні на Бзурі сталася найбільша битва цієї кампанії. У битві дві польські армії «Познань» і «Помор'я» зіткнулися з німецькими 8-ю та 10-ю арміями групи армій «Південь». 8 вересня почалася Варшавська битва, яка завершилася капітуляцією столиці 28 вересняA.Dybkowska, J. i M.Żaryn, Polskie dzieje, s. 270..

Словацький напад

Словацька армія напала на Польщу 1 вересня о 5:00 ранку силою трьох дивізій на підгальському, новосандецькому та бещадському напрямках. 1-ша дивізія зайняла Явожину і Недзицю та просунулася за кілька днів на 30 км, дійшовши ввечері 3 вересня до Охотниці, а 4 вересня — в район Забжеж—Жекі, де вступила у вогневий контакт із підрозділами армії «Карпати». 9 вересня ця дивізія повернулася до Словаччини (невеликі сили залишилися у Польському Спиші аж до його включення у межі Словаччини та у вигляді окупаційних військ у Закопаному). 2-га дивізія у складі 18-го гірського армійського корпусу генерала піхоти Ойгена Беєра зайняла позиції по лінії Ясло—Коросно—Сянок, зав'язавши бій із польськими частинами 11-ї Карпатської піхотної дивізії.

За час кампанії словацька піхота розташувалася на позиціях із заходу від лінії Камениця—Зблюдза—Залісся, Явірки—Біла Вода та Криниця-Здруй—Тилич, не зустрічаючи значного опору з польського боку. До 16 вересня піхотні частини зайняли населені пункти Лишня, Яблонки, Балигород, Сянок, Коросно і Дукля, після чого їх відвели у межі Словаччини.

За всю вересневу кампанію втрати словацької армії в Польщі становили 18 убитими, 46 пораненими і 11 зниклими безвісти. У полон потрапило приблизно 1350 польських вояків. У січні 1940 року близько 1200 з них словаки передали німцям і Совітам, а решту ув'язнили в таборі у місцевості Лешть.

Радянська агресія проти Польщі

17 вересня внаслідок виконання пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року та додаткового секретного протоколу про розподіл польських земель за сферами впливу частини Червоної Армії ввійшли на територію Польської Республіки по всій довжині польсько-радянського кордону силами шістьох армій чисельністю 600—650 тис. вояків і понад 5 тисячами танків, розділених на два фронти: Білоруський і Український. Ці сили мали завданням зайняти східні землі тодішньої Польщі до лінії Вісли. Військо Польське чинило опір загарбникам. 28 вересня 1939 року Третій Райх і СРСР уклали Договір про дружбу та кордони, яким розмітили спільний кордон по окупованих територіях тогочасної Польщі. Радянська агресія — у ноті, яку не прийняв польський посол у Москві Вацлав Гжибовський — «виправдовувалася» тезою про «взяття під захист українського й білоруського населення та падіння польської держави».

Німецька окупація

Після агресії Німеччини і Радянського Союзу проти Польщі у вересні 1939 року та подальшої окупації всієї польської державної території вермахтом і Червоною Армією на окупованих землях 28 вересня 1939 Договором про кордони та дружбу з таємними протоколами встановлено німецько-радянський кордон між Третім Райхом та СРСР.

Західні території тодішньої Польщі Адольф Гітлер двома указами відповідно від 8 і 12 жовтня 1939 року включив в односторонньому порядку до складу Третього Райху. Простір між східним рубежем цих приєднаних до Німеччини польських земель (визначеним як новий східний кордон Райху) та згаданим німецько-радянським кордоном від 28 вересня 1939 року позначали на картах як «область державних інтересів Німеччини». Водночас цей обшир Гітлер офіційно перетворив на особливу адміністративну одиницю у підпорядкуванні нацистській Німеччині — Генеральне губернаторство.

Вищезазначені правові акти, що йшли врозріз із ратифікованою з боку Німеччини Гаазькою конвенцією 1907 року, були недійсними з погляду міжнародного права і не визнавалися як польським урядом у вигнанні, так і державами-союзницями Польщі, а також третіми (нейтральними) країнами упродовж усієї Другої світової війни.

Ту частину території Польської Республіки, яка опинилася на схід від лінії новоутвореного німецько-радянського кордону, Радянський Союз анексував у жовтні 1939 р.У Договорі про кордони та дружбу, укладеному 28 вересня 1939 р. у Москві між Третім Райхом і СРСР, у ст. III писалося: Необхідний переустрій державного управління на території на захід від зазначеної в статті лінії проводить Німецький уряд, на території на схід від цієї лінії — Уряд СРСР.

На території, зайнятій Німеччиною, відбувалися арешти та депортації польських громадян. На рубежі 1939/1940 років було переміщено 860 000 польських громадян, а вивільнені землі заселяли німцями, які прибували з балтійських республік і Бессарабії.

На окупованих територіях Третій Райх проводив політику терору та геноциду.

Радянська окупація

22 жовтня на окупованих СРСР територіях відбулися сфальсифіковані вибори до Народних зборів Західної України та Західної Білорусі. Сесії обраних парламентів відбулися у Львові та Білостоці. На засіданні 31 жовтня — 2 листопада Верховна Рада СРСР офіційно включила території Західної України та Західної Білорусі до складу УРСР і БРСР відповідно.

29 листопада 1939 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, згідно з яким громадяни Польщі, які проживали в «західних областях України і Білорусі», автоматично ставали громадянами СРСР. Також було запроваджено обов'язкову наявність внутрішніх паспортів СРСР у громадян Польської Республіки, які опинилися на тих землях унаслідок війни. Спрямована на це реєстраційна дія стала основою для подальших політичних репресій із боку НКВС (зокрема масових депортацій 1940 року).

Вищезазначені правові акти, що суперечили Гаазькій конвенції IV (1907), ратифікованій царською Росією, були недійсними згідно з міжнародним правом і не визнавалися як урядом Польщі у вигнанні, так і союзними з Польщею державами, а також третіми (нейтральними) країнами упродовж усієї Другої світової війни. Попри це, з червня 1941 року Союз Радянських Соціалістичних Республік послідовно покликався перед Великою Британією та Сполученими Штатами на факт проведення «виборів» як на плебісцит, на якому населення, що проживало на територіях, окупованих після агресії СРСР проти Польщі, висловилося за належність цих земель до Радянського Союзу.

Органи НКВС заарештували кілька сотень тисяч людей та ув'язнили їх у радянських концтаборах ГУЛАГу або вислали на Сибір, у Комі АРСР чи Казахську РСР, а частину просто вбили. Серед заарештованих були польські поліціянти та військовики. 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б) постановило розстріляти польських офіцерів у Козельському, Старобільському та Осташковському таборах. У квітні та травні у Мідному й Катині енкаведисти знищили близько 15 000 офіцерів. Радянській окупації цих колишніх польських земель поклав край напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року. Після цього нападу НКВС знищив кільканадцять тисяч політичних в'язнів у тюрмах на зайнятих територіях.

Уряд Польщі у вигнанні

З огляду на агресію Німеччини (1 вересня 1939 р.) і СРСР (17 вересня 1939 р.) проти Польщі влада Польської Республіки була змушена перенести свій осідок за межі країни, щоб уникнути полону і примусової капітуляції. У ніч проти 18 вересня президент Польської Республіки та головнокомандувач перетнули польсько-румунський кордон у Кутах, заручившись обіцянкою проїзду до Франції () згідно з V Гаазькою конвенцією та союзним договором Польщі і Румунії від 1921 року. Паралельно під тиском влади Третього Райху, СРСР і Франції румунська влада всупереч V Гаазькій конвенції зажадала від польської влади відмовитися від своїх суверенних державних прерогатив під загрозою інтернування. Через відмову президента Польської Республіки, прем'єр-міністра та головнокомандувача їх інтернувала румунська влада в центри інтернування, підготовлені ще в першій половині вересня 1939 року. З огляду на становище, що склалося, слід було призначити владу республіки з числа польських політиків, які були поза досяжністю обох агресорів (Третього Райху та СРСР). Беззаперечними кандидатами в ситуації розвалу державних структур були дипломатичні представники Польської Республіки, захищені дипломатичним імунітетом. Відтак 25 вересня президент Польської Республіки Ігнацій Мосцицький згідно зі ст. 24 тодішньої конституції (що дозволяла призначення наступника президента Польської Республіки у стані війни) призначив своїм наступником посла Польщі в Італії Болеслава Веняву-Длугошовського. Однак через опір представників опозиційних щодо санації партій у Парижі та викликаний їхнім натиском спротив уряду ФранціїМЗС Франції заявило, що не підтримуватиме відносини з президентом Польської Республіки. (що було втручанням у суверенність рішень союзницької Польщі) Венява-Длугошовський відмовився від посади, і на пост президента Польської Республіки висунули Владислава Рачкевича, який це призначення прийняв. Після обговорень президент Рачкевич призначив прем'єр-міністром генерал-лейтенанта Владислава Сікорського, який, у свою чергу, сформував коаліційний уряд (до складу якого ввійшли представники Національної партії, Партії праці, Народної партії, Польської соціалістичної партії та санаційні політики).

Таким чином усупереч заявам Німеччини та СРСР, які містилися в Договорі про кордони та дружбу від 28 вересня 1939 р., було збережено міжнародно-правову спадкоємність державних інституцій Польщі, що визнавалася на міжнародному рівні протягом усієї Другої світової війни.

Польські збройні сили

Одним із головних завдань польського еміграційного уряду була розбудова збройних сил уряду Польщі у вигнанні. Відбулося підписання низки угод з британцями та французами, навіть планувалося створити у Франції 100-тисячну польську армію. Нарешті 4 січня 1940 року сторони підписали польсько-французький військовий договір та авіаційну угоду. Хоча ці плани не вдалося повністю втілити, у Франції вже навесні 1940 року виникла 1-ша гренадерська дивізія (під командуванням бригадного генерала Броніслава Духа), 2-га піхотна стрілецька дивізія (під командуванням бригадного генерала Броніслава Пругара-Кетлінга), Окрема бригада підгальських стрільців (під командуванням бригадного генерала Зигмунта Богуша-Шишка), польські повітряні сили (сформовано одну з'єднану ескадрилью «1/145 Варшавська»). Також організовано 3-тю і 4-ту піхотні дивізії та 10-ту бронекавалерійську бригаду (під командуванням бригадного генерала Станіслава Мачека). З ініціативи польського уряду також утворили Бригаду карпатських стрільців генерала Станіслава Копанського в Сирії.

Польська підпільна держава