Ардуїн Глабер (, Glabrione, або il Glabro, що означає «Лисий»; помер біля 977 р.) — граф Ауріатський з бл. 935 року, граф Туринський з бл. 941/942 р., і маркграф Туринський з бл. 950/964 року. Ардуїн заснував Туринську марку завдяки завоюванням і королівським призначенням і започаткував впливову династію Ардуїничів. Основним джерелом його життя є Chronicon Novaliciense, хроніка Новалезького абатства.

Біографія Ардуїн був старшим сином Роджера, графа Ауріатського (906–бл. 935), франкського дворянина, який переселився до Італії на початку Х століття. Середньовічне Ауріатське графство охоплювало регіон, обмежений Альпами, річкою По та Стурою, сьогодні це регіони Салуццезе та Кунезе. Ардуїн змінив свого батька на посаді графа Ауріатського десь приблизно в 935 році, але вперше він фігурує в документах як граф Ардуїн (Ardoino comes) 13 квітня 945 року, коли він засідав у суді (placitum) графа Ланфранка в Павії в присутності короля Італії Лотаря II.

Маркграф Туринський Близько 940 року Ардуїн воював у долині Сузи проти сарацинів, які зайняли альпійські проходи. Він отримав контроль над долиною і повернув Новалезьке абатство під контроль християн, а також побудував для оборони долини замок в Авільяні. Десь між 941 і 950 роками Ардуїн був призначений графом Турина. Оскільки новий король Гуго Арльський вигнав маркграфа Іврейського Беренгара та у 941 році скасував Іврейську марку, до складу якої входив Турин, ймовірно, що Гуго передав Туринське графство Ардуїну в цей час. З цього моменту Турин став головною резиденцією Ардуїна та його династії.

Відносини з Беренгаром Іврейським Після вигнання Беренгар Іврейський втік до двору короля Німеччини Оттона I, де він перебував із січня 942 року. Невдовзі він повернувся до Італії та зміцнив своє становище. У документі, виданому під час правління Гуго (березень/квітень 945 р.), Беренгар згадується як summus consiliarius (найвищий радник) Гуго. Беренгар набув особливого впливу під час короткого правління сина та наступника Гуго, Лотаря II, який був одружений з Адельгейдою Бургунською. У червні 948 року Беренгар був вказаний як consors regni Лотаря (партнер у королівстві). Після смерті Лотаря (ймовірно, від отрути), Беренгар став королем Італії (15 грудня 950 р.). Ардуїн Глабер був у добрих стосунках з Беренгаром у період його політичного піднесення. 13 листопада 950 року він отримав управління Новалезьким абатством, формально від Лотаря, але, ймовірно, завдяки протекції Беренгара.

Відносини з імператором Оттоном I Ардуїн також зумів налагодити хороші стосунки з Оттоном I, який насильно змінив Беренгара на посаді короля Італії. Коли Оттон I вторгся в Італію, Ардуїн під час облоги Каносси змінив сторону і почав підтримувати Оттона. Багато тогочасних джерел обговорюють роль Ардуїна в облозі Каносси, включно з Життям Матильди (Vita Mathildis) Донізо . Пізніше Ардуїн уклав шлюбний союз з Адальбертом Атто з Каносси, дочка якого Прангарда стала дружиною його сина і наступника, Манфреда I. В нагороду за підтримку, Оттон I пізніше призначив Ардуїна графом Асті.

Маркграф Туринський Туринська марка складався з графств Ауріате, Турин, Асті, Альбенга та, ймовірно, Бредуло, Альба та Вентімілья. Ардуїн не згадується з титулом marchio (маркграф) до 964 року, тому можливо, що саме Оттон I призначив його маркграфом Туринським. Крім того, Ардуїн міг бути призначений маркграфом до цього, можливо, під час реорганізації, яка відбулася під керівництвом Беренгара за часів правління Лотаря.

Походи проти сарацинів З самого початку Ардуїн, безсумнівно, був зайнятий сарацинами, які зайняли долину Сузи і заснували свою постійну базу у Фраксінеті в сусідньому Провансі по інший бік Альп. Можливо, він вигнав їх із долини в 940–41 роках. До цього він, ймовірно, захопив Альбенгу, Альбу та Вентімілью. Ардуїн підтверджено брав участь у боротьбі графів Прованських Вільгельма I і Ротбальда I проти сарацинів Фраксінета. Згідно з «Antapodosis» Ліутпранда Кремонського, у 972 або 973 роках Ардуїн і Ротбальд очолили успішний напад на сам Фраксінет. Вільгельм тим часом напав на викрадачів абата Клюні Майеля. Згідно з пізнішим комітальним документом 1041 року, він відібрав у них міста Танд, Брига та Саорж та надав їм концесії. Востаннє живий Ардуїн був зафіксований 4 квітня 976 року. Незважаючи на те, що він повернув їхню землю від сарацинів, Новалезькі монахи, які втекли від сарацинських набігів у 906 році і все ще перебували в Турині аж до 929 року, звинуватили його в неповазі до їхніх прав: (Ардуїн, могутній чоловік... він узяв [долину Сузи] тільки для нас... він був сповнений пороків... опухлий від гордості... палаюче горло від жадібності в присвоєнні речей інших людей)M. G. Bertolini, "Arduino", Dizionario biografico degli Italiani, VI (Rome: Società Grafica Romana, 1964), 49–52..

Родина Ардуїн одружився з жінкою, названою в Necrologio Sanctæ Andreæ Taurinensis іменем Vmille, ймовірно Емілія або Іммула.

У них було щонайменше п'ятеро дітей:

Альсінда, дружина Гізельберта II Бергамського Ріхильда, дружина Конрада Іврейського Манфред — другий маркіз Туринський з династії Ардуїнічів з 977 року до своєї смерті. Ардуїн Отто

Список літератури

C. Manaresi, ed., I placiti del ‘regnum Italiae’, 3 vols. (Rome, 1955—1960). M. G. Bertolini, «Arduino», Dizionario biografico degli Italiani, VI (Rome: Società Grafica Romana, 1964), 49–52

Примітки

Посилання