Фрі́дріх II Гогенштауфен (; (26 грудня 1194 — 13 грудня 1250) — король Німеччини (1212—1250), імператор Священної Римської імперії (1220—1250), король Сицилії (1198—1250). Завдяки мирним переговорам з єгипетським султаном, в результаті якого той передав християнам Єрусалим, отримав прізвисько «Чудо Світу» (). Ще за життя свого батька Генріха VI, у дволітньому віці був обраний королем Німеччини. Мати його була принцесою Сицилійською, тому він був також коронований на короля у Палермо 1198 року. Після смерті матері Фрідріхом опікувався папа Інокентій III. За підтримки Французького королівства був коронований імператором у Римі 1220 року. Спочатку займався адміністративними реформами у Сицилійському королівстві, потім керував Шостим хрестовим походом. Єгипетський султан без боротьби передав йому Святі місця, після чого він коронував себе королем Єрусалиму. Решта його життя пройшла у боротьбі за владу із власним сином Генріхом та іншими суперниками в Німеччині. Напружені стосунки були в нього також з папською курією та ломбардськими містами. Однак, він залишив своє ім'я в легендах як видатний полководець, державний діяч і меценат.
Володів шістьма мовами, заснував Неапольський університет та медичну школу в Салерно. Дивував сучасників своїми здібностями, зокрема знанням багатьох мов, вправністю у поезії, математиці та філософії. Вважають, що завдяки йому арабські цифри проширились в ЄвропіНеру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. — С.284.
Народження та імена
Фрідріх народився 26 грудня 1194 року в Єзі, поблизу Анкони, Італія, і був сином Генріха VI, імператора Священної Римської імперії. Він був відомий як puer Apuliae (син Апулії). Його матір'ю була Констанція Сицилійська. Фрідріх був хрещений в Ассізі в церкві Сан-РуфіноStuder, Marie-Josèphe (2007), p. 66.
При народженні мати назвала його Костянтином. Це ім'я, чоловіча форма імені його матері, служило для того, щоб ототожнювати його як з його норманською спадщиною через ім'я матері, так і з його імперською спадщиною (через Костянтина Великого, перший християнський імператор). Він все ще називався Костянтином на момент його обрання Римським королем. Він став Фрідріхом Рожером (або Рожером Фрідріхом), лише під час хрещення, коли йому було два роки. Це подвійне ім'я йому було надано на честь двох дідів-королів і підкреслювало його спадкоємство від них обох.
Народження Фрідріха супроводжувалося плітками та чутками через похилий вік його матері. Згідно з Альбертом Штаде і Салімбене, він не був сином Генріха і Констанції, але був виданий Генріху як його власний син після фальшивої вагітності. Його справжнього батька по-різному описували як м'ясника з Єзі, лікаря, мірошника чи сокольника. Народження Фрідріха також було пов'язане з пророцтвом Мерліна. За словами Андреа Дандоло, який писав через певний час, але, ймовірно, записував плітки того часу, Генріх сумнівався у повідомленнях про вагітність його дружини і був переконаний лише після консультації з Йоахимом Флорським, який підтвердив, що Фрідріх був його сином завдяки тлумаченню пророцтва Мерліна та еритрейської Сивіли. Пізніша легенда стверджує, що Констанція прилюдно народила дитину на площі Єзі, щоб змусити замовкнути тих, хто сумнівався в її вагітності. Жодна з цих історій не має жодної достовірності, хоча зрозуміло, що Констанс вжила незвичних заходів, щоб довести свою вагітність і її законність. Роджер Хауденський повідомляє, що вона присягнула на Євангелії перед папським легатом, що Фрідріх був її сином і сином Генріха. Цілком імовірно, що ці публічні акти ствердження через її вік породили якісь неправдиві чутки.
Після того, як навесні 1195 року, незабаром після народження сина, Генріх VI був коронований як король, імператриця Констанція відправилась до Палермо. Після несподіваної смерті Танкреда Лечче (позашлюбного сина Роджера, старшого сина Рожера II Сицилійського), Генріх на правах своєї дружини поспішив закріпити владу в Сицилійському королівстві за собою і коронуватися його королем. Фрідріх був доручений опіці герцогині Сполето, дружині швабського дворянина Конрада I Урслінгенського, якому Фрідріх Барбаросса надав титул герцога Сполетського. Маленький Фрідріх II залишався у Фоліньо, місці, розташованому на папській території і тому під папською юрисдикцією, до смерті свого батька, 28 вересня 1197 року.
Юність
У 1196 році у Франкфурті-на-Майні однорічного Фрідріха було обрано королем римлян і, таким чином, спадкоємцем імператорської корони свого батька. Його права в Німеччині оспорювали брат його батька Філіпп Швабський і Отто Брауншвейзький. Під час смерті свого батька Генріха VI у 1197 році Фрідріх був в Італії, прибувши туди з Німеччини, коли погані новини дійшли до його опікуна, Конрада Сполетського. Фрідріха поспішно повернули до його матері Констанції в Палермо, Сицилія, де 17 травня 1198 року він був коронований королем Сицилії у віці лише трьохи років. Спочатку його титул був Romanorum et Sicilie rex (король римлян і Сицилії), але в 1198 році, після того як Констанція (яка продовжувала використовувати титул імператриці) дізналася, що Філіпп Швабський був визнаний своїми прихильниками у Німеччині, вона змусила свого сина відмовитися від титулу короля римлян. Ймовірно, вона погоджувалася з Філіпом, що перспектива Фрідріха в Німеччині була безнадійною. Це рішення зміцнило позиції Фрідріха на Сицилії, оскільки це задовольнило як Філіпа Швабського, так і Папу Римського, якому не подобалася ідея правителя, який мав би владу як у Південній (як король Сицилії), так і в Північній (як імператор Священної римської імперії) Італії.
Констанція Сицилійська сама була королевою Сицилії, і вона стала регентом при своєму синові. Констанція стала на бік Папи, який вважав за краще, щоб Сицилія та німці перебували під окремим урядом. Вона відмовилася від влади над сицилійською державною церквою на бік папи, але лише як сицилійська королева, а не як імператриця, мабуть, з наміром зберегти вибір для Фрідріха. Після смерті Констанції в 1198 році папа Інокентій III став опікуном Фрідріха. Вихователем Фрідріха в цей період був Ченціо, який став папою Гонорієм III . Марквард Анвейлерський за підтримки брата Генріха, Філіппа Швабського, повернув собі регентство і незабаром після цього вторгся в Королівство Сицилія. У 1200 році за допомогою генуезьких кораблів він висадився на Сицилії і через рік схопив молодого Фрідріха. Таким чином він правив Сицилією до 1202 року, коли його змінив інший німецький капітан, Вільгельм Каппаронський, який тримав Фрідріха під своїм контролем у королівському палаці Палермо до 1206 року. Згодом Фрідріх перебував під наставником Вальтера Палеарського, поки в 1208 році він був оголошений повнолітнім. У той час він говорив п'ятьма мовами: грецькою, арабською, латинською, провансальською та сицилійською. Його першим завданням було відновити свою владу над Сицилією та південною Італією, де місцеві барони та авантюристи узурпували більшу частину влади. Папа Інокентій шукав дипломатичного партнера для свого протеже Фрідріха, щоб забезпечити йому успішні майбутні союзи. Зрештою була знайдена Констанція Арагонська, вдова покійного короля Угорщини, вдвічі старша за Фрідріха.
Правління до конфлікту з папою
Боротьба за корону Священної Римської імперії Фрідріх претендував на корону Німеччини та Священної Римської імперії. У 1196 році німецькі князі вже давали згоду на обрання Фрідріха королем, але тоді він так і не прибув для уявлення та коронації через смерть батька. прихильниками Гогенштауфенів було обрано королем Філіппа Швабського, проте одночасно з цим їх супротивники обрали Оттона Брауншвейзького. У Німеччині виявилося два королі: Оттон Вельф, син Генріха Лева і Матильди Плантагенет, якого підтримував брат Матильди, англійський король Річард I Левине Серце, і Філіп Швабський, якого підтримував король Франції Філіпп II Август. Зі змінним успіхом Філіп конкурував з Оттоном, а папа Інокентій у цій боротьбі по черзі переходив на бік кожного з них. Так, у 1201 році папа відлучив від церкви Філіппа, але у 1207 році зняв відлучення. Ватикан не хотів посилення будь-кого із суперників. У 1208 Філіп був убитий на весіллі своєї дочки, і німецьким королем став Оттон, що підкріпив своє становище заручинами з малолітньою молодшою дочкою Філіпа. Заради отримання підтримки Папи Римського, Оттон погодився задовольнити всі вимоги Ватикану. Він відмовився від прав Сполето, Анкони, Равенни та обіцяв захищати інтереси папи у Сицилійському королівстві. Крім того, Оттон відмовився від права імператора впливати на німецьку церкву. Після цього в жовтні 1209 року Оттон Брауншвейзький був коронований папою Інокентієм III як імператор Священної Римської імперії Оттон IV. Однак, отримавши підтримку папи, Оттон вирішив не виконувати своі обіцянкиKantorowicz E. Frederick the Second, 1194—1250. — N. Y.: F. Ungar Pub. Co., 1957. — 724 p.. Німецькі барони, що служили батькові Фрідріха і були призначені останнім управляти континентальними провінціями Сицилійського королівства, вмовили Оттона приєднати королівство до своїх володіньAbulafia D. Frederick II. A Medieval Emperor (англ.). — N. Y.: Oxford University Press, 1988. — 466 p. — ISBN 0195080408.. Оттон виступив в Сицилійському королівстві захисником тих дворян і баронів, які боялися дедалі рішучіших заходів Фрідріха, спрямованих на обмеження їхньої влади. Папа зрозумів, що зробив помилку, і вирішив прийняти сторону Фрідріха. Він повідомив Вальтера фон Пальяра, канцлера Фрідріха, про зраду сановників на материку.
Восени 1211 року Оттон на чолі свого війська перейшов кордон Сицилійського королівства. Папа негайно відлучив його від церкви, але це не вплинуло на рішучість імператора і Оттон успішно дійшов до півдня Калабрії не зустрівши особливого опоруKamp, N (1995). «Federico II di Svevia, imperatore, re di Sicilia e di Gerusalemme, re dei Romani». Dizionario Biografico degli Italiani (in Italian). Vol. 45. Treccani. Retrieved 26 May 2019.. У вересні 1211 року на Нюрнберзькому сеймі німецькі князі, що підтримували папу, заочно проголосили імператором Фрідріха, проте звістка про це прийшла на південь Італії лише через місяць, Оттон і Фрідріх отримали її одночасно. Замість завершення захоплення Сицилійського королівства, Оттон розгорнув своє військо і поспішив до Німеччини. Фрідріх дочекався прибуття папського легата і в лютому 1211 року коронував свого сина Генріха, який не досяг і року, сицилійською короною, призначивши регентом Констанцію. Після цього, Фрідріх відплив з Сицилії до Гаети з невеликою кількістю послідовників. Перебуваючи в Римі під час Пасху 1212 року Фрідріх домовився з папою про майбутнє розділення сицилійського та імперського титулів і залишенням Сицилійського королівства під владою його сина Генріха у випадку обрання самого Фрідріха імператором. Пройшовши через Ломбардію та Енгадін, він перетнув Альпи і у вересні 1212 року досяг Констанца, який відкрив свої ворота Фрідріху, а не Оттону, який прибув до міста буквально через кілька годин.
26 вересня 1212 року Фрідріх підписав перші три документи на німецькій землі, винагородивши за відданість короля Богемії Пржемисла Оттокара та маркграфа Моравського Владислава. Документи відомі під назвою «Золота сицилійська булла», тому що були завірені золотою особистою печаткою сицилійського короля Фрідріха.