Ford Transit () — серія фургонів, мікроавтобусів і пікапів, які виробляє Ford Motor Company в Туреччині для Європи, переважно як вантажний фургон, але також доступний в інших конфігураціях, включаючи великий пасажирський фургон (продається як Ford Tourneo на деяких ринках з 1995 року), шасі фургона з розрізами та пікап. Автомобіль також відомий як Ford T-Series (T-150, T-250, T-350), номенклатура, яка ділиться з іншими легкими комерційними автомобілями Ford, вантажівками Ford F-Series і шасі Ford E-Series. Станом на 2015 рік було продано 8 мільйонів фургонів Transit, що робить його третім найбільш продаваним фургоном усіх часів; його випускали на чотирьох базових поколіннях платформ (дебютували в 1965, 1986, 2000 та 2013 роках відповідно), з різними "підтяжками обличчя" версії кожного.
Transit став найбільш продаваним легким комерційним автомобілем у Європі протягом 40 років, а в деяких країнах слово «Transit» увійшло у вжиток, як назва будь-якого легкового комерційного фургону з розміром того ж класу.
Перше покоління (1953—1965)
Відомий в Німеччині як Transit «першого покоління»
На відміну від «сімейства» Transit англійської збірки, першим виробом Форд, якому призначалося носити емблему «Transit» був фургон, зібраний на фордівському заводі в місті Кельн (Cologne) в Німеччині. Фургон був представлений в 1953 році як FK 1000 (Ford Köln перевозить 1000 кг).
На початку 1958 року в асортимент була додана нова модель FK 1250 вантажопідйомністю 1250 кг.
З 1961 року автомобіль називався Ford Taunus Transit. Випуск цієї моделі був припинений в 1965 році. Всього виготовлено 255 824 автомобілів.
Система іменування Німецький автомобіль широко не експортувався, тому мітка «Mark 1» зазвичай застосовується, ретроспективно, до англійської моделі 1965-1978 рр. (див. нижче). Поки було 3 основних платформи Транзита з 1965 року, різні удосконалення та зовнішні зміни впродовж років спонукали до використання суперечливої послідовності «Mark»-номерів, за одними джерелами, нумерують зовнішні реконструкції, за іншими - ні. Власний історичний погляд Форд на випуск Транзиту, опублікований для запуску моделі 1994 року, уникає цього питання, посилаючись на покоління Транзиту, вироблених з роками.«Van World» marketing periodical; in article «1965-1995: 30 years and 3,000,000 Transits later »; pub. Ford Motor Company Ltd., Brentwood, UK; Autumn 1994 Тому ця стаття робить спробу згадати про всі системи іменування. Двигуни 1,2 л І4 38 к.с. 1,5 л І4 55 к.с.
Друге покоління (1965—1978) Сполучене Королівство «Mark 1»; Німеччина «Друге покоління»
Перший справжній Ford Transit був представлений в жовтні 1965 року, і безперервно випускався дотепер. Фургон випускався спочатку на заводі Ford Ленглі в Беркширі, Англія (колишній літакобудівний завод Другої світової війни, який виготовляв винищувачі Хоукер Харрікейн), але оскільки попит випереджав можливості заводу, виробництво було переміщено в Саутгемптон, де з тих пір і залишається. Транзити також випускалися в Туреччині та на Генкському заводі Ford в Бельгії. Transit виготовляється і в Китаї для китайського ринку.
Transit був запропонований як заміна Ford Thames 400E — маленький средньомоторний передньоприводний фургон, відомий своєю вузькою колією, який конкурував із схожими зовні, але більшими за розміром автомобілями BMC J4, Morris Commercial J2 та Rootes Commer PB. В англійському сегменті ринку тоді домінував Bedford CA, конкурент фордівському Thames, який через його обмежену вантажну площу, не дозволяв завоювати достатню кількість клієнтів: так Форд повернувся до креслярської дошки і переключився на конфігурацію з двигуном розташованим спереду, за курсом, прокладеним в 1950-х Bedford'ом з їх популярними фургонами серії CA. Революційним кроком Генрі Форда II було об'єднання разом інженерної роботи Ford of Britain і Ford of Germany, щоб створити прототип для сьогоднішнього Ford of Europe - раніше дві цих філії уникали конкуренції на внутрішніх ринках один одного, але були в прямій конкуренції на інших європейських ринках.
Транзит був відхиленням від європейських комерційних автомобілів з його американським дизайном - широка колія давала величезну перевагу в вантажопідйомності в порівнянні з подібними автомобілями тих днів. Більшість механічних компонентів Транзита було пристосовано від автомобілів Ford того часу. Інший ключ до успіху Транзита - великий набір різних кузовних варіантів: фургони з довгою і короткою колісною базою, пікапи, мікроавтобуси, crew-cab'и, - та інші.
Двигуни, що використовуються в Англії були бензинові з об'ємами 1.7 л і 2.0 л вибираючи відносно короткі чотирициліндрові двигуни Форд був у стані звести до мінімуму додаткову довжину, продиктовану рішенням помістити двигун перед водієм journal Autocar № 128 (nbr 3766) Maurice A Smith (Ed), The [Ford] Light Commercials стор. 105 18 April 1968. Іншим популярним поліпшенням під капотом було обладнання фургона генератором змінного струму, у той час коли конкуренти на англійському ринку очікували, що покупці будуть задоволені генератором постійного струму . Також було представлено дизельний двигун 1.8 D Perkins 4.108 IDI потужністю 43 к.с. (32 кВт). Так як цей двигун був надто довгий, щоб вміститися в носову секцію Транзита, дизельна версія мала перероблений подовжений капот. Малопотужні Perkins виявилися непопулярними, і були замінені власними двигунами 2.4 D Ford York у 1974 році. Для материкової Європи Транзит мав німецький двигун Ford Taunus V4 з версіями Cologne 1.7 або Essex 2.0. Довга носова частина дизельної версії також використовувалася, щоб пристосувати Ford 3.0 л V6 в фургонах, що поставлялися поліції і швидкій допомозі. В Австралії, довгоноса дизельна лицьова сторона використовувалася, щоб пристосувати 6-циліндровий двигун, вироблений для Ford Falcon.
Згідно з шоу Top Gear; англійська поліція повідомила, що в 1970-х 95% всіх пограбувань, в яких злочинці використовували автомобіль, відбувалися за участю цього типу Ford Transit.cite episode Series 06, Episode 07 Top Gear (series 6) Top Gear (2002 TV series) 10 July 2005
Вибір залежними осями передню і задню замість системи, що включає незалежну передню підвіску, як у попередника, міг бути кимось розцінений як крок у минуле, але на дорозі водії відчували, що ширша колія Транзита і довша колісна база більше ніж компенсували очевидний крок назад, представлений фордівськім вибором підвіски. Водії також високо цінували усунення надмірної спеки в кабіні, яка була наслідком розміщення водія вище або прямо поруч з відсіком двигуна в Thames 400E та інших передньоприводних легких фургонах 1950-х і початку 1960-х .
Двигуни Тип Об'єм (см³) Ступінь стиску к.с. при об/хв Нм при об/хв Роки виробництваV4-Köln 1288 8,2 : 1 50/5000 93/2500 1967–1971V4-Köln 1498 8,0 : 1 60/4500 112/2400 1965–1967V4-Köln 1488 8,0 : 1 60/4800 112/2400 1967–1978V4-Köln 1699 8,0 : 1 65/4500 125/2400 1965–1967V4-Köln 1688 8,0 : 1 65/4800 125/2400 1967–1978V4-Essex 1996 8,0 : 1 75/4500 137/2750 1971–1976V4-Essex 1996 9,0 : 1 80/4750 151/2750 1974V4-Essex 1996 8,0 : 1 70/4500 139/2500 1976–1978Р4-Diesel 1760 - 43/- -/- 1971–1974Р4-Diesel 2358 21,5 : 1 62/3600 130/2750 1974–1978
Третє покоління (1978—1985) Сполучене Королівство «Mark 2»; Німеччина «Третє покоління»
У березні 1978 року, дебютувала версія після рестайлінгу - зазвичай відома на деяких ринках як модель «Mark 2» - з переробленою носовою секцією, новим інтер'єром, і внесенням замість Essex V4 двигуна Pinto від моделі Ford Cortina. Однак багато власників автомобільних парків мали випадки з передчасним зносом розподільного валу в ранніх одиницях Pinto в Ford Cortina і протягом двох років Transit 1975 був доступний з двигуном Ford Kent «Xflo» 1.6 L. Високоефективні версії, призначені для поліції або швидкої допомоги використовували версію двигуна 3.0 L V6 Essex.
У 1984 році дизельний двигун York був переконструйований в 2.5 L «DI» (з прямим впорскуванням). У цей час це покоління отримало рестайлігн, включаючи сіру пластикову передню решітку з вбудованими кріпленнями ліхтаря, також оболонку навколо показників поворотів, довші торцеві кришки бампера і задні ліхтарі різного призначення: туман, поворот, задній хід, і бічні ліхтарі для фургонів без вікон у вантажному відсіку. Цей незначний рестайлінг зазвичай не закінчувався застосуванням нового «Mark»-номера.
Двигуни Тип Об'єм (см³) к.с. при об/хв Нм при об/хвР4-Kent 1584 65/4750 114/2800Р4-Pinto 1954 78/4500 147/2800V6-Essex 2994 100 Р4-Diesel 2358 62/3600 130/2750Р4-Diesel 2496 68/4000 143/2750
Четверте покоління (VE6 / VE64 / VE83; 1986—2003)
Ford Transit 1986-1991 та незначний рестайлінг 1991-1994 (VE6 і VE64 після рестайлінгу) Сполучене Королівство «Mark 3» і «Mark 4» після рестайлінгу; Німеччина «Четверте покоління»
Платформа Transit другого покоління з'явилася в січні 1986 року і відрізнялася повністю новою «однокоробочною» конструкцією кузова (тобто лобове скло і капот під одним кутом), що дозволило знизити коефіцієнт аеродинамічного опору до Сx=0,37Ford Transit . За таку клиноподібну форму кабіни цю модель (і подальші до 2000 року) в народі прозвали «акулою». Усього сімейство включало понад 30 базових моделей від FT80 до FT190 вантажопідйомністю від 0,8 до 1,9 т та місткістю фургонів від 6,0 до 10 м3.
При переході на третє покоління вибір двигунів практично не змінився. У той час дизельні двигуни вже домінували на ринку фургонів, але, звичайно, були доступні і бензинові двигуни. Для Transit були доступні 1,6- і 2,0-літрові двигуни Pinto типу OHC, тобто розподільний вал розташований у з’єднанні з головкою блоку циліндрів, тому штовхачі не потрібні. Англійські 3,0-літрові двигуни Essex-V6 також встановлювалися в деяких Transit, але вони вироблялися лише в Південній Африці, звідки їх транспортували на складальні заводи в Європі.
До 1988 року автомобілі комплектувалися триходовою 4-ст. МКПП типу G (з дільником і підвищувальною передачею з планетарним редуктором) і 5-ст. МКПП типу N з одноходовим механізмом перемикання (аналогічно застосовуваних на Sierra і Scorpio). З 1988 року на всі моделі встановлювалися 5-ст. МКПП типу MT75. На моделях з довгою базою (LCY) до 1992 року було збережено ресорну підвіску на обох осях, а як тягові мости застосовувалися одно- і двохшинні посилені мости Sailsbury (тип 51А і 53), раніше встановлювані на моделях до 1986 року - з відстанню між осями ресорних майданчиків 985 мм, величина осьового проміжку становила 3020 мм; на короткобазових моделях (LCX) встановлювалися мости Timken (тип 34) з відстанню між осями ресорних майданчиків 1235 мм, колісна база 2815 мм, передня підвіска була змінена на повністю незалежну конфігурацію - важільну типу Макферсон - вона ж була застосована і на довгих базах, що випускаються після 1992 року, при цьому колісна база в довгих модифікаціях була збільшена з 3020 до 3570 мм.
У 1988 році Форд представив абсолютно новий дизель з безпосереднім уприскуванням, який становив 2,5 л DI. Особливу увагу при розробці двигуна було приділено зниженню викидів вихлопних газів.
В 1989 році потужний бензиновий 3.0 Essex V6 був замінений на 2.9 EFI Cologne V6.