Еліс Еллен Террі (; Birth certificate is dated 1847 , Ковентрі ) — провідна англійська акторка кінця XIX — початку XX століть.
Народилася в акторській сім'ї, почала виступати ще дитиною, граючи у постановках п'єс Шекспіра в Лондоні, а в підлітковому віці гастролювала британськими провінціями. У 16 років стала дружиною 46-річного художника Джорджа Фредеріка Воттса, але через рік пара розлучилася. Вона повернулася на сцену, але через стосунки з архітектором Едвардом Вільямом Годвіном залишила кар'єру акторки на шість років. 1874 року повернулася до роботи й одразу отримала визнання за виконання ролей у постановках Шекспіра й інших класиків.
1878 року приєдналася до компанії Генрі Ірвінґа як співачка, і протягом наступних двох десятиліть вважалася провідною шекспірівською та комічною акторкою Великої Британії. Серед її найвідоміших ролей були Порція у «Венеційському купці» та Беатріс у «Багато галасу з нічого». У той період з великим успіхом гастролювала Америкою та Великою Британією.
1903 року очолила лондонський Королівський театр, зосередившись на постановках п'єс Джорджа Бернарда Шоу та Генріка Ібсена. Але зазнавши фінансового провалу повернулася до гастролей та читання лекцій. Продовжувала виступати на сцені до 1920 року, а також знімалася у фільмах у 1916—1922 роках. Її кар'єра тривала майже сім десятиліть.
Ранні роки та кар'єра
Народилася в Ковентрі, Англія, стала третьою дитиною в сім'ї акторів театруHowland, David. «Ellen Terry» , The Camelot Project, University of Rochester (2001). Її батьки, Бенджамін (1818—1896), ірландського походження, і Сара (до шлюбу Баллард; 1819—1892), шотландського походження, були комічними акторами гастрольної компанії в ПортсмутіGielgud, p. 222, (де батько Сари був весліанським священником) і мав 11 дітей. Принаймні п'ятеро з них стали акторами: Кейт, Еллен, Меріон, Флоренс і ФредBooth, Michael R. «Terry, Dame Ellen Alice (1847—1928)», Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, September 2004; online edn, January 2008, accessed 4 January 2010. Двоє інших дітей, Джордж і Чарльз, були пов'язані з керівництвом театруHartnoll, pp. 815–17.. Кейт (бабуся Вела та Джона Гілгудів) і Меріон досягли особливих успіхів на сценіObituary, Time, 1 September 1930.
1856 року вперше зіграла на сцені у дев'ять років Мамілію, разом з Чарльзом Кіном у ролі Леонта, у шекспірівській «Зимовій казці» в лондонському «Princess Theatre»The photograph of Terry as Mamillius and Kean as Leontes was taken by Martin Laroche.. Вона також зіграла Пака в «Сні літньої ночі» (1856), принца Артура в «Королі Джоні» (1858) і Флінс в «Макбеті» (1859), продовжуючи працювати в цьому театрі до виходу Кінів на пенсію 1859 рокуHartnoll, p. 816.. Під час літнього закриття театру батько Террі розважав глядачів у вітальні Королівського Колізею, Ріджентс-парк в Лондоні, або гастролював. 1859 року з'явилася в комедії Тома Тейлора «Дев'ять пунктів закону» в Олімпійському театрі. Протягом наступних двох років Террі з сестрою Кейт гастролювала британськими провінціями зі скетчами та виставами в супроводі батьків та музиканта.
У 1861—1862 роках виступала у лондонському «Роялті-Театрі», яким керувала мадам Альбіна де Рона, у якому одній сцені грала з молодими талановитими акторами Вільямом Гантером Кендалом, Чарльзом Віндемом й іншими. 1862 року приєдналася до своєї сестри Кейт в акціонерній компанії Джеймса Генрі Шута в Королівському театрі, Бристоль, де вона грала різноманітні ролі, зокрема бурлескні зі співом і танцями, а також ролі в постановках «Багато галасу з нічого», «Отелло» та «Венеційський купець». 1863 року Шут відкрив Королівський театр у Баті, де 15-річна Террі з'явився на відкритті в ролі Титанії у постановці «Сон літньої ночі», а потім повернувся до Лондона, щоб приєднатися до компанії Джона Болдвіна Бакстоуна в театрі «Геймаркет» у шекспірівській ролі Шерідан і сучасних комедіях.
Воттс, Годвін і повернення до акторської кар'єри
Була тричі одружена і мала багато стосунків. У Лондоні, під час її заручин у театрі «Геймаркет», Джордж Фредерік Воттс написав портрети Террі та її сестри Кейт. Його відомий портрет Террі «Вибір», у якому вона мусить вибирати між земною марнотою, яку символізують ефектні, але без запаху камелії, та благороднішими цінностями, символом яких є скромні на вигляд, але запашні фіалки. Серед інших його відомих її портретів — «Офелія», «Вартовий» і «Сестри» з Кейт. Він запропонував Террі одружитися, попри вікову різницю у 30 років. Її вразив талант Воттса й елегантний триб, і вона хотіла порадувати своїх батьків, уклавши вигідний шлюб. Залишила сцену під час показу надзвичайно успішної комедії Тома Тейлора «Наш американський кузен» у «Геймаркеті», в якій зіграла Мері Мередіт.
Пара одружилася 20 лютого 1864 року в Сент-Барнабасі, Кенсінгтон, за сім днів до її 17-річчя, Воттсу було 46 років. Вона відчувала дискомфорт в ролі дитини-нареченої, а коло шанувальників Воттса, включно з організаторкою салону Сарою Монктон Прінсеп, не приймали її. Через десять місяців вони розлучилися. Проте протягом цього короткого часу вона познайомилася з багатьма культурними, талановитими й важливими людьми, як-от поети Роберт Браунінг й Альфред Теннісон; прем'єр-міністри Вільям Гладстон і Бенджамін Дізраелі; сестра Прінсеп, фотограф Джулія Маргарет Кемерон. Через її портрети авторства Воттса та спілкування з ним вона «стала культовою постаттю для поетів і художників пізніших прерафаелітів й естетизму, включно з Оскаром Вайлдом».
1866 року повернулася до акторської діяльностіProfile of Terry by Amanda Hodges . 1867 року зіграла у кількох п'єсах Тома Тейлора, зокрема «Вівця у вовчій одежі» в театрі Адельфі, «Антиподи» в Королівському театрі на Друрі-Лейн і «Тихі води течуть глибоко» в театрі Квінз на Лонг-Акрі. Пізніше того ж року вперше зіграла там разом з Генрі Ірвінґом у головних ролях Кетрін і Петручіо, версії «Приборкання норовливої» Девіда ГаррікаHiatt, p. 135.
1868 року, попри заперечення батьків, почала стосунки з прогресивним архітектором-дизайнером й есеїстом Едвардом Вільямом Годвіном, ще одним чоловіком, смаком якого вона захоплювалася, і якого зустріла кілька років тому. Вони переїхали у будинок у Гарпендені, і вона на шість років залишила акторську кар'єру. Террі все ще була одружена з Воттсом, завершивши розлучення лише 1877 року, тому вона з Годвіном не могли одружитися. 1869 року у них народилася донька Едіт Крейг, а 1972 року син Едвард Гордон Крейг. Прізвище Крейг вибрали, щоб уникнути клейма незаконнонародженості, але їхнє спільне проживання та діти, народжені поза шлюбом, у той час вважалися ганебними.
До 1874 року стосунки охолонули на тлі заклопотаності Годвіна своєю архітектурною практикою та фінансових труднощів. Однак навіть після їхнього розлучення 1875 року Годвін продовжував розробляти костюми для Террі, коли вона повернулася на сцену. 1874 року отримала кілька ролей у творах Чарльза Ріда: Філіппа Честер у «Мандрівному спадкоємцеві»; Сьюзен Мертон у «Ніколи не пізно виправлятися»; і Гелен Роллстон у «Наших моряках». Того ж року виступала в Кришталевому палаці з Чарльзом Віндемом у ролі Воланте у «Медовому місяці» Джона Тобіна та в ролі Кейт Гардкасл у «Ночі помилок» Олівера Ґолдсміта«Dame Ellen Terry», The Argus, 23 July 1928, p. 7.
Шекспір, Ірвінґ, «Ліцеум»
1875 року зіграла відому роль Порції у «Венеційському купці» в Театрі принца Уельського, поставленому Еффі і Сквайр Бенкрофтами. Оскар Вайлд написав сонет, побачивши її в цій ролі: «Жодна жінка, на яку Веронезе дивився/Не була наполовину такою прекрасною, як ти, яку я бачу». Вона повторювала цю роль багато разів до її останньої появи 1917 року«The Merchant of Venice Programme: Madame Clara Butt's Charity Matinee», Chiswick Empire,19 June 1917, via War Seal Foundation and University of Essex.
1876 року з'явилася в ролях леді Тізл у «Школі лихослів'я», Бланш Гей у відновленні «Наших» Томаса Вільяма Робертсона та головній ролі в «Олівії» Вільяма Гормана Віллса в театрі «Королівський двір» (адаптація «Вікарія Вейкфілда»), де приєдналася до компанії Джона Гейра. У листопаді 1877 року одружилася з Чарльзом Клаверінгом Ворделлом (сценічне ім'я Чарлз Келлі; 1839—1885), актором / журналістом, з яким познайомилася, беручи участь у п'єсах Ріда, шлюб тривав до 1881 року. Після цього вона помирилася з батьками, з якими не бачилася відтоді, як почала жити з Годвіном.
1878 року 30-річна Террі приєдналася до трупи Генрі Ірвінґа в театрі «Ліцеум» як головна акторка з щедрою зарплатою, починаючи з Офелії з «Гамлета» Ірвіґга. Невдовзі її вважали провідною шекспірівською акторкою у Великій Британії, і в партнерстві з ІрвінґомDescription of the Terry and Irving partnership and link to further information about Terry вона царювала з такою славою понад 20 років, поки не залишили 1902 року «Ліцеум»Information from Schoolnet.com . Їхня вистава «Венеційський купець» 1879 року ставився 250 вечорів, що свідчило про грандіозний успіх як й низки інших шекспірівських постановок, а також Теннісона, Булвер-Літтона, Раї, Сарду та п'єс інших сучасних драматургів.
1879 року газета «Таймс» написала про гру Террі у «Все марнославство, або Поразка циніка» Пола Тер'єра: «Ірида міс Террі була неповторною чарівністю, сповненою руху, легкості та сміху. … найвишуканіша гармонія і природна грація … така Ірида цілком могла б закрутити голову самому Діогену»The Times, 10 April 1879, p. 8, col. B. 1880 року в «Ліцеумі» зіграла головну роль Іоланти в постановці «Дочки короля Рене». «Ера» писала: «У нашій пам'яті на сцені ми не побачили нічого більш разючого та чарівного, ніж витонченість, простота та дівчача солодкість сліпої Іоланти, яку показала міс Еллен Террі. Удавання було неймовірно досконалим. … Вишукане … використання надзвичайно захопливих можливостей міс Еллен Террі, яка досягла безсумнівного тріумфу … знову і знову тішили оплесками»«Miss Ellen Terry's Benefit», The Era, 23 May 1880, p. 6.
Серед її найвідоміших ролей з Ірвінґом були Офелія, Поліна в «Ліонській леді» Едварда Булвер-Літтона (1878), Порція (1879), королева Генрієтта Марія в драмі Вільяма Гормана Віллса «Карл I» (1879), Дездемона в «Отелло» (1881), Камма в короткій трагедії Теннісона «Чашка» (1881), Беатріс у «Багато галасу з нічого», ще одна з її знакових ролей (1882 і надалі), Джульєтта в «Ромео і Джульєтті» (1882), Жанетт в «Ліонській пошті» (1883), головна партія в романтичній комедії Ріда Ненс Олдфілд (1883), Віола в «Дванадцятій ночі» (1884), Маргарет у тривалій екранізації «Фауста» Віллса (1885), головна роль в «Олівії» (1885, яку вона раніше грала в Придворному театрі), Леді Макбет у «Макбеті» (1888, з музикою Артура Саллівана, The Gilbert and Sullivan Archive, 28 January 2005, accessed 21 August 2016; Hugill, Robert. «Mendelssohnian charm: Sir Arthur Sullivan's Macbeth and The Tempest», PlanetHugill.com, 15 August 2016), королева Катерина в «Генріху VIII» (1892)Review and drawings of Henry VIII, Punch, Vol. 102, 16 January 1892, p. 33, Корделія в «Королі Лірі» (1892), Розамунд де Кліффорд у «Бекеті» Альфреда Теннісона (1893), Ґвіневра в «Королі Артурі» Джозефа Комінса Карра, з супутньою музикою Саллівана (1895)Information about King Arthur including an image of the program , Імоджен у «Цимбеліні» (1896), головна героїня п'єси Віктор'єна Сарду й Еміля Моро «Мадам Санс-Жен» (1897) та Волюмнія в «Коріолані» (1901)«Coriolanus», Theatre programme, 15 April 1901, Royal Lyceum Theatre, via University of Essex.