Лев Олександрович Мелентьєв (, місто Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація — , місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський вчений, спеціаліст у галузі енергетики, директор Сибірського енергетичного інституту, голова президії Східно-Сибірської філії Сибірського відділення АН СРСР. Кандидат технічних наук (1937), доцент (1938), доктор економічних наук (1941), професор (1943), член-кореспондент Академії наук СРСР (10.06.1960), академік Академії наук СРСР (1.06.1966). Депутат Верховної Ради СРСР 6-го та 8-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (13.03.1969).
Життєпис Народився в дворянській родині російського морського офіцера Олександра Миколайовича Мелентьєва, начальника Морського генерального штабу (1919—1920). Дитинство провів у маєтку Кулотіно Новгородської губернії.
У 1926 році закінчив школу-дев'ятирічку № 34 у місті Ленінграді та курси електриків-телефоністів. Кілька місяців працював електриком-телефоністом.
У 1926—1930 роках — студент інженерно-економічного факультету Ленінградського політехнічного інституту.
У 1929 році перевівся за заочну форму навчання в інституті та влаштувався працювати на 3-ю Ленінградську міську електростанцію.
З 1930 року — завідувач сектору тресту «Енергострум» (з 1932 року — Ленміськенерго) в Ленінграді. У 1933—1935 роках — керівник бюро енергетичного комітету, з 1935 року — керівник енергетичної групи та консультант архітектурно-планувального управління Ленінградського міськвиконкому.
З 1936 року — в аспірантурі Ленінградського інженерно-економічного інституту, в 1937 році захистив кандидатську дисертацію. З 1938 року — старший викладач, доцент, завідувач кафедри, заступник директора Ленінградського інженерно-економічного інституту з навчальної та наукової роботи.
На початку німецько-радянської війни залишений в блокадному Ленінграді виконувачем обов'язків директора Ленінградського інженерно-економічного інституту. У 1942 році в стані виснаження евакуйований з Ленінграда до Казані.
У 1942—1960 роках — старший науковий співробітник Енергетичного інституту Академії наук СРСР, який тоді перебував в евакуації в Казані. Виконував відповідальне завдання щодо безперебійного забезпечення теплоенергією оборонних підприємств Казані в умовах крайнього дефіциту виробничих потужностей та кадрів. 1944 року разом з інститутом повернувся до Москви, а 1945 року — до Ленінграда. Виконував проєкти реконструкції енергопостачання Москви та Ленінграда.
За сумісництвом у 1945—1951 роках був заступником директора з наукової частини Ленінградського інженерно-економічного інституту, а в 1949—1960 роках працював завідувачем кафедри промислової енергетики і теплових установок цього інституту.
Член ВКП(б) з 1947 року.
У 1960 році був запрошений до міста Іркутська. У 1960—1973 роках — директор Сибірського енергетичного інституту Сибірського відділення АН СРСР. Одночасно в червні 1960—1965 роках — голова президії Східно-Сибірської філії Сибірського відділення АН СРСР. У 1968—1986 роках — заступник академіка-секретаря Відділення фізико-технічних проблем енергетики АН СРСР.
У 1972 році вчений переніс важкий інфаркт і в наступному році на вимогу лікарів переїхав до Москви (але не перервав тісного зв'язку з Іркутськом, продовжуючи до 1982 року працювати науковим керівником Сибірського енергетичного інституту). У Москві із 1973 до 1985 року працював завідувачем відділу Інституту високих температур АН СРСР. З 1975 до 1978 року також був професором Московського інституту управління імені Серго Орджонікідзе. У 1976 році призначений заступником голови Міжвідомчої комісії з розробки довгострокової програми розвитку паливно-енергетичного комплексу СРСР.
З 1985 до 8 липня 1986 року — директор Інституту енергетичних досліджень АН СРСР та Державного комітету з науки і техніки СРСР. У 1985—1986 роках — член Президії АН СРСР.
Займався розробкою теоретичних основ та методів оптимізації структури паливно-енергетичного господарства. Створив наукову школу, представники якої займалися системними дослідженнями в енергетиці. Автор 19 фундаментальних монографій (частина з них у співавторстві) та понад 120 наукових праць.
Помер 8 липня 1986 року в Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі Москви.
Нагороди та звання Герой Соціалістичної Праці (13.03.1969) чотири ордени Леніна (27.04.1967, 13.03.1969, 08.12.1978, 1984) орден Жовтневої Революції (17.09.1975) орден Трудового Червоного Прапора (21.06.1957) орден «Знак Пошани» (10.06.1945) медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль імені Франтішека Крижика Чехословацької академії наук (1978) Премія Ради Міністрів СРСР (1985) Премія імені Г. М. Кржижановського (разом з Є. О. Штейнгаусом, за 1960 рік) — за монографію «Економіка енергетики СРСР» Премія імені Г. М. Кржижановського (1982) — за монографію «Системні дослідження в енергетиці» Почесний професор Гданського політехнічного інституту (1982) Почесний доктор Чеського політехнічного інституту (1982)
Примітки
Джерела Депутаты Верховного Совета СССР. Шестой созыв. Москва: Издательство «Известия Советов депутатов трудящихся», 1963.