З моменту першого присудження Нобелівської премії в 1901 році багато разів вибір лауреатів викликав критику й суперечки"A Nobel calling: 100 years of controversy ", The Independent, 14 October 2005.. Після його смерті шведського промисловця Альфреда Нобеля в 1896 році його заповіт встановив щорічне присудження премії за заслуги людству в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури та миру. Премію з економіки пам’яті Альфреда Нобеля створили пізніше, але присуджують разом з Нобелівськими преміями.
Нобель прагнув нагородити «тих, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству». Наприклад, він пропонував присуджувати одну з премій «особі, яка зробила найважливіше «відкриття» або «винахід» у галузі фізики». Комітети з присудження нагород історично нагороджували відкриття замість винаходів: до 2004 року 77% Нобелівських премій з фізики присуджувалися відкриттям, у порівнянні з лише 23% винаходів. Крім того, Нобелівські премії зазвичай відзначають внесок за всю кар’єру, а не за один рік.
Нобелівська премія не присуджується за математику та багато інших галузей науки та культури. Популярне у масовій культурі пояснення нелюбові Нобеля до математики романом його дружини з математиком є міфом: Нобель ніколи навіть не був одружений. Більш вірогідним поясненням є те, що Нобель вважав математику занадто теоретичною дисципліною, щоб принести користь людству. Іншими факторами могли бути його особиста відсутність інтересу до цієї галузі та той факт, що на той час вже існувала нагорода для математиків, яку присуджував король Швеції Оскар II. Аналогами Нобелівської премії з математики зараз вважають медаль Філдса та Абелівську премію.
Найвідоміші суперечки були навколо премій з літератури, миру та економікиSamuel Brittan (19 December 2003) "The not so noble Nobel Prize ", Financial Times.Burton Feldman (2000) The Nobel Prize: A History of Genius, Controversy and Prestige, Arcade Publishing, . Деякі суперечки стосувались того, робота кого зі співавторів була важливішою. Також в рішеннях Нобелівського комітету подекуди вбачали політичну упередженість та європоцентризм.
Основним фактором, який породжував суперечки щодо нещодавніх наукових премій з фізики, хімії та медицини є правило, за з яким щороку нагорода може бути розділена не більш ніж двома різними відкриттями та не більш ніж між трьома різними дослідниками. Хоча це правило було адекватним у 1901 році, коли більшість наукових досліджень виконувалася окремими вченими, останнім часом наукові дослідження все більше виконуються великими міжнародними командами з десятків та сотень дослідників. Тому тепер це правило призводить до відкидання більшості ключових учасників відкриття, як, наприклад, у випадку з Нобелівською премією з фізики команді Atlas/CMS, яка відкрила бозон Хіггса, описавши результат у статті з 15-сторінковим списком авторів.
Економіка Економіка не була в початковому списку нобелівських премій. Банк Швеції створив премію пам’яті Альфреда Нобеля з економічних наук в 1969 році. Хоча вона регулюється тими ж правилами, що й інші, багато хто, включаючи членів родини Нобелів, критикували цю премію за порушення намірів Нобеля. Станом на 2010 рік, співробітники Чиказького університету отримали дев’ять премій — набагато більше, ніж будь-який інший університет. Це призвело до заяв про упередженість проти альтернативної чи неортодоксальної економіки.
Література Нобелівська премія з літератури має велику історію суперечливих упущень, серед яких вказують таких видатних літераторів, як Лев Толстой, Генрі Джеймс, Антон Чехов, Марк Твен, Генрік Ібсен, Марсель Пруст, Джозеф Конрад, Джеймс Джойс, Томас Гарді, Хорхе Луїс Борхес і Володимир Набоков.
З 1901 по 1912 роки комітету керувався настановами з заповіту Нобеля про «піднесений і здоровий ідеалізм», що спричинило відкидання Толстого, Ібсена, Твена та Еміля Золя. Історичну антипатію Швеції до Росії вказували як можливу причину, через яку ні Толстой, ні Чехов не отримали премію. Під час Першої світової війни та відразу після неї комітет дотримувався політики нейтралітету, віддаючи перевагу письменникам з країн, які не брали участі в бойових діях.
Велика увага до європейських авторів, і зокрема шведів, є предметом дедалі більшої критики, в тому числі з боку головних шведських газетDagens Nyheter (8 October 2008) dn.se. Більшість лауреатів Нобелівської премії з літератури були європейцями. Зокрема, шведи отримали більше призів у цій категорії, ніж уся Азія. У 2008 році , тоді постійний секретар Академії, заявив, що «Європа все ще є центром літературного світу», і сказав, що американські письменники не часто перемагають (останньою на той час була Тоні Моррісон, за 15 років перед тим), оскільки «США надто ізольовані, надто замкнуті. Вони недостатньо перекладають і насправді не беруть участі у великому діалозі літератури». відповів: «Можна сподіватись, що постійний секретар академії, яка претендує на мудрість, але історично не помічає Пруста, Джойса та Набокова, якщо назвати лише кількох ненобелівців, позбавить нас своїх категоричних лекцій». Ремнік вказував Філіпа Рота, Джона Апдайка та Дона Делілло як контрприклади до твердження Енгдала, а також «багатьох молодших письменників, деякі з них сини та дочки іммігрантів, які пишуть нерідною ним англійською мовою».
Мир Суперечки щодо Нобелівської премії миру часто виходять за межі академічної спільноти. Критичні зауваження щодо деяких премій включають звинувачення в тому, що вони були політично вмотивованими, передчасними або керувалися хибним визначенням того, що таке робота заради миру. Двоє норвезьких юристів, і Унні Турреттіні, написали книги, в яких вони критикують комітет, який присуджує Премію миру, а також те, як цей комітет призначають.Foreign Policy відзначив людей, яким не присудили премію: Магатму Ганді, Елеонору Рузвельт, Вацлава Гавела, Кена Саро-Віва, , Корасона Акіно та Лю Сяобо (пізніше Сяобо отримав премію).
Фізика
2024 Нобелівську премію з фізики 2024 року отримали Джон Гопфілд і Джеффрі Гінтон за роботу над нейронними мережами. Оголошення викликало дебати між фізиками про те, чи взагалі належить робота зі штучного інтелекту до фізики.
2017 Нобелівську премію з фізики 2017 року отримали Райнер Вайс, Кіп Торн і Беррі Беріш за їхній внесок у LIGO, який призвів до виявлення гравітаційних хвиль. Попри внесок понад тисячі вчених та інженерів у LIGO, Нобелівський комітет продовжив свою традицію присуджувати премію лише трьом фізикам. Усі три переможці прокоментували, що премія належить усій LIGO Scientific Collaboration. Торн сказав: «Прикро, що згідно зі статутом Нобелівського фонду премія повинна дістатися не більше ніж трьом особам, тоді як наше дивовижне відкриття є роботою понад тисячі». Подальших суперечок ледве вдалося уникнути через смерть Рональда Дрівера, який, якби був ще живий, змусив би комітет обрати трьох із чотирьох головних учасників.
2014 Нобелівська премія з фізики 2014 року, присуджена Ісаму Акасакі, Хіроші Амано та Сюдзі Накамурі за синій світлодіод, не врахувала десятиліття поступової роботи інших піонерів, таких як Олег Лосєв, Нік Голоняк і , у розробці світлодіодів і пропустив ранішу заявку на винахід синього світлодіода від , дослідника матеріалів з Radio Corporation of America.
2013 Пітер Хіггс і Франсуа Англер отримали Нобелівську премію з фізики 2013 року за свої теоретичні передбачення, пов'язані з бозоном Хіггса. Це зіткнулося з проблемою присудження Нобелівської премії лише трьом особам, оскільки відкриття механізму Хіггса та бозона Хіггса відбулось у трьох окремих . Ці статті в PRL були написані 1) і Франсуа Англером, 2) Пітером Хіггсом і 3) Джеральдом Ґуральником, Карлом Гаґеном і Томасом Кібблом. Браут помер кількома роками раніше. Були дискусії щодо того, чи варто було включати Ґуральника, Гаґена або Кіббла до Нобелівської премії за їхні статті про порушення симетрії 1964 року. CERN, чиї експерименти довели існування бозона Хіггса, також не був включений до премії 2013 року.
2010 Нобелівську премію з фізики 2010 року присудили Андре Гейму та Костянтину Новосьолову з Манчестерського університету «за новаторські експерименти щодо двовимірного матеріалу графену». Було зазначено кілька проблем із фактичною точністю підтверджувальних документів, виданих Нобелівським комітетом, у тому числі те, що вони, здається, неправильно приписують відкриття графену Гейму та Новосьолову і не враховують інших дослідників графену.
2009 Нобелівська премія з фізики 2009 року, розділена між двома відкриттями та трьома науковцями, призвела до певних пропусків. Нагорода Чарльза Куена Као за його роботу в галузі волоконної оптики спричинила заяви, що були проігноровані попередні роботи . Нагородження Вілларда Бойла та Джорджа Сміта за розробку пристрою із зарядовим зв’язком призвело до того, що і заявили, що премія мала належати їм за встановлення можливості використання цієї технології для отримання зображень.
2008 Половина премії 2008 року дісталася Макото Кобаясі та Тосіхіде Масукаві за їх роботу 1972 року зі змішування кварків. Ця робота постулювала існування трьох додаткових кварків, окрім трьох, про які було відомо на той час, і використовувала цей постулат для забезпечення можливого механізму порушення CP-інваріантності, яке спостерігалося за 8 років перед тим. nobelprize.org. Їхня робота розширила та переосмислила дослідження італійського фізика Ніколи Кабіббо 1963 року, виконаним ще до створення кваркової моделі. Отримана матриця змішування кварків, яка описує ймовірність перетворення різних кварків один в одного під дією слабкої сили, відома як матриця Кабіббо-Кобаясі-Масукави. Кабіббо, можливо, заслужив частку нагороди. Другу половину премії 2008 року отримав Йоїтіро Намбу за відкриття механізму спонтанного порушеної симетрії в субатомній фізиці. Фундаментальним кроком у цій галузі є , розроблена спільно з італійським фізиком-теоретиком , який, як і Кабіббо, залишився без нагороди. На знак визнання роботи свого колеги Намбу попросив Йону-Ласініо прочитати Нобелівську лекцію в Стокгольмському університеті замість нього.
2005 Половина премії 2005 року дісталася Рою Глауберу «за його внесок у квантову теорію оптичної когерентності». Кілька фізиків написали до Шведської академії, наголошуючи, що індійський фізик-теоретик Джордж Сударшан мав отримати частину премії за діагональне представлення Сударшана (також відоме як представлення Глаубера–Сударшана) у квантовій оптиці, за яке Глаубер отримав свою частку премії. Сударшан та інші фізики надіслали лист до Нобелівського комітету, в якому стверджували, що представлення Глаубера–Сударшана має більше внесків «Сударшана», ніж «Глаубера».
1983 Половина премії 1983 року дісталася Вільяму Альфреду Фаулеру «за його теоретичні та експериментальні дослідження ядерних реакцій, важливих для формування хімічних елементів у Всесвіті». Фаулер вважав Фреда Гойла піонером концепції зоряного нуклеосинтезу, але Гойл не отримав частки в премії. Відстоювання Гойлом багатьох непопулярних і спростованих ідей могло завдати шкоди його загальній репутації та зробити його неприйнятним кандидатом на думку Нобелівського комітету. У некролозі Гойла в Physics Today зазначається, що «багато з нас вважали, що Гойл мав розділити з Фаулером Нобелівську премію з фізики 1983 року, але Королівська шведська академія наук пізніше частково виправила провину, присудивши Гойлу разом з Едвіном Салпітером свою Премію Крафорда 1997 року».
1978 Премія 1978 року була присуджена за випадкове «виявлення космічного мікрохвильового фонового випромінювання» фізиками Bell Labs Арно Алланом Пензіасом і Робертом Вудро Вільсоном. Існували деякі суперечки щодо нагороди за випадкове відкриття, і ненагородження Ральфа Алфера та Роберта Германа, які передбачили космічне мікрохвильове фонове випромінювання в 1948 році, або Роберта Діке, який також шукав те саме явище та пояснив результати Пензіаса й Вільсона.
1974