Матерналізм — публічне вираження домашніх цінностей, пов'язаних з материнством. Він зосереджений на мові материнства, щоб виправдати політичну діяльність жінок, дії та підтвердити державну чи громадську політику. Матерналізм є продовженням «уповноваженого материнства». Він визначає себе як поширення жіночих моральних цінностей виховання та піклування та домашньої соціальної турботи на більшу спільноту. Відповідно до матерналізму, стосунки мати-дитина є важливими для підтримки здорового суспільства. Усі жінки виглядають об'єднаними та визначаються своїми здібностями та спільною відповідальністю перед матір'ю всіх дітей. Використовуючи основи материнства, матері в рамках матерналізму служать державі чи нації, виховуючи «громадян-працівників». Вчені XX та XXI століть пролили світло на жінок-активісток у контексті матерналістської політики, зосередженої на політиці, спрямованій на користь жінок і дітей, як-от програми охорони здоров'я матері та дитини, пенсії для матерів, такі як програма ADC (Aid to Families with Dependent Children — Допомога сім'ям з дітьми на утриманні) та інші різноманітні види програм соціального забезпечення. Деякі вчені вважають матерналізм частиною феміністичних рухів та ідеологій. З іншого боку, інші вважають, що він відрізняється від фемінізму через те, що деякі матерналісти та матерналістки поділяють спільну характеристику, за якою чоловік у домогосподарстві повинен бути економічним постачальником, а центральна роль жінки — бути матір'ю.

Історія

Витоки Матерналізм виник як соціальний і політичний спосіб мислення у XVIII столітті, пов'язаний з республіканським материнством. Пізніше таке мислення сформувало Конгрес матерів у XIX столітті та прогресивних реформаторів у XX столітті. Матеріналізм продовжувався і в XX столітті, вплинувши на урядові реформи Сполучених Штатів і жінок на робочому місці.

Прогресивна епоха Наприкінці XIX та на початку XX століть в американських містах і міських центрах стали популярними будинки поселення, також відомі як будинки місії або будинки порятунку. Білі жінки середнього класу, які також відомі як матрони, засновували такі будинки. Ці заклади забезпечували житлом, ресурсами та громадськими послугами осіб із робітничого класу та новоприбулих іммігрантів. Білі жінки середнього класу, які керували цими поселеннями, пропонували освітні послуги, догляд за дітьми, медичне обслуговування та пропонували роботу іншим жінкам і матерям. Основні будинки поселення включали Hull House у Чикаго та Toynbee Hall у Нью-Йорку.

У 1874 році неодружені жінки-протестантки, відомі як матрони, заснували будинок пресвітеріанської місії в Сан-Франциско, який проіснував до початку XX століття. За словами історикині Пеггі Паско, основною метою Пресвітеріанської місії було «врятувати» китайських іммігранток від проституції та навчати їх знанням про християнську стать і сімейні норми. Для протестантських жінок християнський дім був традиційним ідеалом і цінністю, що сягає корінням у вікторіанську гендерну систему, а також у новішу ідею «дружнього шлюбу». Матрони, які прийняли ідеал спільного шлюбу, вірили, що простір дому місії забезпечить моральні цінності чистоти та благочестя для покращення стану жінок, яких вони приймають. Протестантки вірили, що ці моральні цінності лежать в основі «справжньої жіночності». Протестантські жінки-матрони були віддані своїй місіонерській роботі та сприймали свої зусилля з порятунку та догляду за жінками як професійну кар'єру. З іншого боку, дім Місії дав китайським жінкам можливість одружитися, звернутися за допомогою в шлюбі, вийти з шлюбу за домовленістю та знайти нових чоловіків. Деякі китайські жінки прийшли до місії, щоб отримати захист від своїх чоловіків-насильників. Інші китайські жінки йшли до матрон, коли їхні чоловіки помирали і, як наслідок, потрапляли під контроль своїх свекрух або коли вони хотіли побудувати кращі стосунки зі своїми родичами. Загалом дім місії допоміг китайським жінкам зайняти місце в американській культурі та сприяв розвитку китайсько-американського середнього класу в Сан-Франциско та інших містах Сполучених Штатів.

Жіночі професії На межі XX століття соціально прийнятні професії для білих жінок із середнього класу включали вчителювання та догляд за дітьми. Жінки кольорового кольору зазнали широко поширеної дискримінації при працевлаштуванні, і вони стали переважно регульованими до певних галузей сфери послуг, домашньої та сільськогосподарської роботи. У 1910 р. жінки становили лише 5-6 % лікарства, 1 % юристівства і 1 % священнослужительства. Жінки досягли величезного успіху у створенні нових професій, орієнтованих на жінок, ніж вони досягли, увірвавшись у сфери, де домінують чоловіки, створивши робочі місця на основі своїх домашніх і материнських якостей, відповідно до риторики та логіки материнства. Наприклад, коли в 1890-х роках у Массачусетському технологічному інституті та Чиказькому університеті з'явилася домашня економіка, жінки вивчали науку та використовували експерименти, щоб впливати на політику. Лабораторії під керівництвом жінок вивчали способи створення чистішої води та кращої американської каналізації. Альтернативою традиційному медсестринству став заклад громадського медсестринства. Програми громадського медсестринства дозволили жінкам мати власну приватну практику, і їм не потрібно було працювати під керівництвом чоловіків. Однак більшість жінок обслуговували громади, які не могли платити, що обмежувало їхні ресурси та доходи. Соціальна робота переважно діяла в соціальних поселеннях, обслуговуючи жінок і дітей іммігрантства. Соціальні працівники були ключовими гравцями в просуванні прогресивних реформ.

Після Другої світової війни Після Другої світової війни 1945 року в США існував високий соціальний і політичний запит на реформування та розширення системи дитячого догляду. Реформи дитячого садка в основному вимагали працюючі жінки. Післявоєнний період був часом суперечностей між гендерними ролями жінок, зосередженими на домі, та збільшенням їх участі в робочій силі. Післявоєнна епоха включала зовнішні загрози, такі як комунізм, і внутрішні виклики, такі як емансиповані жінки, розпад сімей та інші соціальні фактори. Отже, американське суспільство звернулося до сім'ї, щоб звільнитися від деяких із цих страхів. По суті, уряд Сполучених Штатів розробив багато державних заходів для захисту американської родини та дому. Тому соціальною нормою того часу було те, що жінки залишалися вдома, щоб вони могли піклуватися про своїх дітей і підтримувати свої домівки; це також називають «ідеалом домогосподарки». Незважаючи на те, що в американському післявоєнному суспільстві жінки взяли на себе роль домогосподарки, багато жінок почали працювати поза домом, коли їхні діти підросли і пішли до школи. До 1950-х років одна третина всіх американських жінок працювала поза домом, а приблизно половина — повний робочий день. Однак можливості для жінок увійти в робочу силу були дуже мінімальними, і вони часто отримували низьку зарплату. Зміна гендерних ролей жінок вдома та поза домом зрештою вплинула на зміну державної політики. Зі зміною політичних дискурсів і моделей праці кілька політичних організацій прийняли риторику материнства, наприклад Жіноче бюро, Дитяче бюро та програма ADC.

У період після Другої світової війни, між 1945 і кінцем 1960-х років, з'являлися різні форми материнства, оскільки жінки дедалі глибше приєднувалися до оплачуваної робочої сили. Однак американське суспільство не заохочувало матерів працювати поза домом; натомість їх заохочували залишатися вдома та піклуватися про своїх дітей. Поступово американські соціальні працівники стали більш сприйнятливими та змінили свою позицію щодо зайнятості матерів. Історики Івонн Зілан і Лора Карран описують погляди цих професійних соціальних працівників як такі, що зміцнюють ідеї материнства, а також намагаються сприйняти ідеї фемінізму, такі як індивідуальне право жінки на роботу. В обох випадках деякі соціальні працівники відкидали материнську зайнятість, тоді як інші захищали і прославляли ідею працюючих жінок.

Державний матерналізм «Державний матіринізм» — термін, використаний історикинею Івонн Зілан для дослідження повоєнних матерналістів і того, як вони стверджували, що саме держава несе відповідальність за захист і допомогу працюючим матерям та їхнім дітям.

Дитяче бюро, федеральне агентство при американському відділенні Департаменту охорони здоров'я та управління соціальних служб США у справах дітей і сімей, було організацією, яка використовувала риторику матерналізму. Дитяче бюро бере свій початок з 1912 року; Джулія Летроп, реформаторка материнства, заснувала агентство і згодом стала головною керівницею. Організація була зосереджена на питаннях добробуту дітей, включаючи питання дитячої праці, здоров'я дітей і догляду за матерями. Подібним чином Жіноче бюро, створене в 1920 році, вивчало позитивні наслідки жіночої роботи та вжило дискримінаційних практик працевлаштування та дитячих садків. Вчена Івонн Зілан вказує на те, що роки заснування цих організацій ґрунтувалися на «матернілістській політичній культурі», точніше, вони сформувалися на основі материнських ідеалів, які наголошували на ролі жінки як матері та підтримували материнську турботу про жінок. Таким чином, роль матері як виховательки дитини потребувала захисту будь-якою ціною. Позиція професіоналів та професіоналок щодо денного догляду в цих групах допомогла підтримати догляд за матерями вдома та зайнятість матері поза домом. Однак, що важливіше, він віддавав пріоритет потребам дітей, що було одним із основних переконань материнства.