Боротьба́ з кору́пцією або заходи́ запобіга́ння кору́пції (також антикорупція та антикорупційні заходи) охоплюють діяльність, спрямовану на протидію або запобігання корупції. Так само, як корупція набуває різних форм, антикорупційні зусилля різняться за масштабом та стратегією. Іноді проводиться загальне розмежування між превентивними та реактивними заходами. У таких рамках слідчі органи та їхні спроби викрити корупційні практики вважатимуться реактивними, тоді як навчання щодо негативного впливу корупції або внутрішні програми комплаєнсу в фірмах класифікуються як перші.
Історія
Рання історія
Закони Хаммурапі (), () та Артхашастра (2 століття до н.е.) є одними з найдавніших письмових свідчень про зусилля щодо боротьби з корупцією. Всі ці ранні тексти засуджують хабарі, які даються з метою впливу на рішення державних службовців, особливо в судовій сфері.Bacio Terracino (2012), p. 28 За часів Римської імперії корупція також придушувалася, наприклад, декретом імператора Костянтина I у 331 році.
У давні часи були поширені моральні принципи, засновані на релігійних віруваннях, оскільки кілька основних релігій, таких як Буддизм, Християнство, Індуїзм, Іслам, Юдаїзм, Сикхізм і Даосизм, засуджують корупційну поведінку у своїх відповідних релігійних текстах.Bacio Terracino (2012), p. 29 Описані правові та моральні позиції стосувалися виключно хабарництва, але не охоплювали інші аспекти, які вважаються корупцією у 21 столітті. Розкрадання, кронізм, непотизм та інші стратегії здобуття державних активів посадовими особами ще не розглядалися як незаконні чи аморальні, оскільки владні посади сприймалися як особиста власність, а не довірена функція. З популяризацією концепції суспільного інтересу та розвитком професійної бюрократії в 19 столітті посади стали сприйматися як опікунство, а не власність посадовця, що призвело до законодавчої заборони та негативного сприйняття цих додаткових форм корупції.Bacio Terracino (2012), p. 30 Особливо в дипломатії та міжнародній торгівлі корупція залишалася загальноприйнятим явищем політичного та економічного життя протягом 19-го та значної частини 20-го століття.Confronting Corruption, p. 9
У сучасному суспільстві
У 1990-х роках дедалі більше усвідомлювався негативний вплив корупції на економіку, демократію та верховенство права, на що вказував Кофі Аннан. Заявлені Аннаном наслідки підтвердилися низкою емпіричних досліджень, про що повідомляв Хуліо Басіо Террасіно.Bacio Terracino (2012), pp.31-34 Підвищення обізнаності про корупцію було широкомасштабним і поширювалося через професійні, політичні та географічні кордони. У той час як міжнародні зусилля проти корупції здавалися нереалістичними під час Холодної війни, стала можливою нова дискусія про глобальний вплив корупції, що призвело до її офіційного засудження урядами, компаніями та іншими зацікавленими сторонами.Confronting Corruption, pp. 12 et seq. Крім того, у 1990-х роках зросла свобода преси, активність громадянського суспільства та глобальна комунікація завдяки вдосконаленню комунікаційної інфраструктури, що проклало шлях до більш глибокого розуміння глобального поширення та негативного впливу корупції. Унаслідок цих подій були засновані міжнародні неурядові організації (наприклад, Transparency International) та міжурядові організації й ініціативи (наприклад, Робоча група ОЕСР з питань хабарництва) для подолання корупції.Confronting Corruption, pp. 13-14
З 2000-х років дискурс розширився. Стало більш звичним називати корупцію порушенням прав людини, що також обговорювалося відповідними міжнародними органами. Окрім спроб знайти точний опис корупції, інтеграція її до системи прав людини також мотивувалася необхідністю підкреслити важливість цього явища та просвітою людей щодо його негативних наслідків.
Правовий ґрунт У національному та міжнародному законодавстві існують закони, спрямовані проти корупції. Вони можуть походити з резолюцій міжнародних організацій, які впроваджуються національними урядами після їх ратифікації, або видаватися безпосередньо національними законодавчими органами.
Закони проти корупції вмотивовані тими самими причинами, які загалом зумовлюють існування кримінального права, оскільки вважається, що ці закони, з одного боку, встановлюють справедливість шляхом притягнення осіб до відповідальності за їхні правопорушення і накладення санкцій на корумпованих осіб, а з іншого — стримують потенційних злочинців, демонструючи їм наслідки їхніх можливих дій.
Міжнародне право Підхід до боротьби з корупцією на міжнародному рівні часто розглядається як пріоритетніший, ніж її вирішення виключно в контексті національної держави. Причини такої преференції багатовимірні: від необхідності міжнародного співробітництва для розслідування міжнародних корупційних скандалів до обов'язкового характеру міжнародних договорів і втрати відносної конкурентоспроможності через заборону діяльності, яка залишається законною в інших країнах.
ОЕСР Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом стала першою масштабною конвенцією, спрямованою на один з аспектів корупції, коли вона набула чинності у 1999 році. Ратифікація конвенції зобов'язує уряди впроваджувати її норми, що контролюється Робочою групою ОЕСР з питань хабарництва. Конвенція визначає, що підкуп іноземних посадових осіб є незаконним. Наразі конвенцію підписали 43 країни. Сфера її дії дуже обмежена, оскільки вона стосується лише активного хабарництва. Відтак вона вужча, ніж інші договори про обмеження корупції, щоб збільшити — як пояснив голова робочої групи Марк Піт — вплив на конкретну ціль.International Anti-Corruption Norms, pp. 59 et seq. Емпіричне дослідження Натана Дженсена та Едмунда Малескі показує, що компанії з країн, які ратифікували конвенцію, рідше платять хабарі за кордоном. Ці результати пояснюються не лише регуляторними механізмами та потенційними санкціями, ініційованими цим процесом, але й менш формальними механізмами, наприклад, експертними оцінками представників інших країн-підписантів та потенційним впливом на імідж відповідної країни.International Anti-Corruption Norms, Chapter 2, pp. 59–95 Однак групи на кшталт TI також ставлять під сумнів те, чи є результати цього процесу достатніми, особливо враховуючи, що значна кількість країн не веде активного кримінального переслідування у справах про хабарництво.Confronting Corruption, pp. 94–95
Організація Об'єднаних Націй
За 20 років до ратифікації конвенції ОЕСР ООН обговорювала проєкт конвенції про корупцію. Проєкт міжнародної угоди про незаконні платежі, запропонований у 1979 роціUnited Nations Conference on Trade and Development (2001): "Illicit Payments", UNCTAD Series on International investment agreements. p. 24 Економічною і соціальною радою ООН, не знайшов підтримки в Генеральній Асамблеї і не отримав подальшого розвитку.International Anti-Corruption Norms, p. 64 Коли Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) представило свій проєкт Конвенції ООН проти корупції (UNCAC) у 2003 році, він виявився успішнішим. UNCAC була ратифікована в 2003 році та набула чинності у 2005-му. Це міжнародний договір, який наразі підписали 186 партнерів, серед яких 182 держави-члени ООН та чотири недержавні суб'єкти-підписанти. UNCAC має ширшу сферу дії, ніж Конвенція ОЕСР про боротьбу з хабарництвом, оскільки вона не зосереджується виключно на державних посадовцях, а включає, серед іншого, корупцію у приватному секторі та інші види корупції, окрім хабарництва, як-от відмивання грошей та зловживання владою. UNCAC також визначає різноманітні механізми боротьби з корупцією, наприклад, міжнародне співробітництво у виявленні та розслідуванні корупції, анулювання дозволів у разі їх зв'язку з корупційною поведінкою, а також захист викривачів. Впровадження UNCAC контролює (IAACA).
Міжнародні організації
Міжнародний антикорупційний суд У 2012 році висунув ідею створення як частини вже існуючого Міжнародного кримінального суду або як його еквівалента. Ця пропозиція широко обговорювалася і була підтримана низкою НУО, включаючи (GOPAC), , Human Rights Watch, Integrity Initiatives International (III) та TI. Реалізація концепції наразі не планується жодними організаціями, наділеними повноваженнями на такий крок.
Існуючі міжнародні організації У 2011 році шляхом підписання договору була створена Міжнародна антикорупційна академія як міжурядова організація для навчання з антикорупційних тем.
Багато інших міжурядових організацій працюють над зменшенням корупції, не ухвалюючи конвенцій, що є обов'язковими для їхніх членів після ратифікації. Організації, активні у цій сфері, включають (але не обмежуються ними) Світовий банк (наприклад, через його ), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та регіональні організації, такі як Андська спільнота (у рамках ).
Регулювання континентальними організаціями
Америка Першою конвенцією проти корупції, ухваленою регіональною організацією, стала (IACAC) Організації Американських Держав (ОАД). Конвенція, спрямована як проти активного, так і пасивного хабарництва, набула чинності в 1997 році. Наразі її ратифікували всі 34 активні держави-члени ОАД.
Європа У 1997 році Європейський Союз (ЄС) ухвалив Конвенцію ЄС про боротьбу з корупцією серед посадових осіб, яка визнає незаконним залучення до корупційної діяльності за участю посадовців адміністративного апарату Європейського Союзу або чиновників будь-якої держави-члена ЄС. Вона зобов'язує підписантів заборонити як активне, так і пасивне хабарництво за участю будь-якої згаданої посадової особи. Відповідальність за незаконні дії поширюється на керівників тих організацій, чиї представники підкуповували посадовців.
Європейські держави також ратифікували Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією та Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією Ради Європи, ухвалені у 1999 році. Перша була доповнена шляхом ухвалення Додаткового протоколу до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. Обидві конвенції з кримінального права були підписані Білоруссю та всіма членами Ради Європи, за винятком Естонії, яка утрималася від Додаткового протоколу. Кримінальну конвенцію наразі підтримали 48 держав, тоді як Додатковий протокол підписали 44 країни. Обидві конвенції спрямовані на захист судових органів від негативного впливу корупції.
Цивільну конвенцію наразі ратифікували 35 країн, усі з яких, за винятком Білорусі, є членами Ради Європи. Як випливає з назви, вона вимагає від держав-учасниць забезпечити засоби правового захисту для осіб, яким корупція завдала матеріальної шкоди. Особа, яка постраждала від корупційного діяння, має право посилатися на закони для отримання компенсації від винуватця або юридичної особи, яку той представляє, зокрема передбачена можливість отримання компенсації від держави, якщо корупційне діяння було вчинене посадовцем. Антикорупційні зусилля Ради Європи контролюються та підтримуються Групою держав проти корупції (GRECO) як її головним моніторинговим органом. Членство в GRECO відкрите для всіх країн світу і не залежить від членства в РЄ.
Африка З моменту започаткування у 2003 році Африканського Союзу була ратифікована 38 державами-учасницями. Вона відображає консенсус підписантів щодо мінімальних стандартів боротьби з корупцією. Резолюція зазнала критики в за ігнорування інших аспектів верховенства права, як-от захист даних та презумпція невинуватості.
Національне законодавство Хоча підкуп вітчизняних посадових осіб був криміналізований у більшості країн ще до ратифікації міжнародних конвенцій та договорів, багато національних правових систем не визнавали підкуп іноземних посадовців чи більш складні методи корупції незаконними. Лише після ратифікації та імплементації вищезгаданих конвенцій незаконний характер цих правопорушень був повністю визнаний. Там, де законодавство існувало до ратифікації конвенції ОЕСР, імплементація призвела до більшого дотримання правових норм.