Міжвоєнна Ічкерія — період історії Чечні, що тривав майже три роки після припинення бойових дій з боку РФ: від підписання Хасав'юртівських угод (31.08.1996), які завершили Першу російсько-чеченську війну до вторгнення ваххабітських озброєних формувань під командуванням польових командирів Шаміля Басаєва і Хаттаба на територію Дагестану (7.08.1999) і початку Другої російсько-чеченської війни.
Хасав'юртські угоди, зокрема, визначали, що не пізніше 1 жовтня 1996 року мала бути сформована об'єднана комісія представників органів влади РФ та Чеченської республіки. Вони мали контролювати виконання вказівки президента РФ від 25.06.1996 № 985 та підготовку пропозицій до завершення відкликання військ РФ із Ічкерії.
З цих трьох років щонайменше півтора були позначені глибокою військово-політичною кризою, що за словами колишнього віце-прем'єра уряду РФ Рамазана Абдулаліпова мала всі ознаки громадянської війни між прихильниками президента Ічкерії Аслана Масхадова, що виступали за світську державу, та ісламськими фундаменталістами ваххабітського спрямування, котрі виступали за ісламську державу на всьому терені Північного Кавказу.
Основні проблеми міжвоєнної Ічкерії За словами кореспондента Радіо Свобода Андрія Бабицького основними проблемами міжвоєнної Ічкерії були:
Слабкість органів державної влади, що не могли обмежити вільне ходіння вогнепальної зброї, встановити ефективний контроль над злочинністю, убезпечити населення від свавілля багатьох дрібних та великих озброєних формувань. Ослаблення традиційної організації чеченського суспільства. Ради старійшин тайпів втратили авторитет, оскільки під час війни щоб уберегти села від повного руйнування старійшини підписували мирові угоди з командуванням російських військ. Масове безробіття яке призвело до залучення молоді, особливо учасників війни, до кримінальних угруповань. Викрадення людей з метою викупу, захоплення заручників, відйом особистого майна і грошових засобів — отримали розповсюдження під час Першої російсько — чеченської війни, але на той час виправдовувались як здобуття засобів для продовження національно — визвольної боротьби. Після закінчення війни для багатьох чеченців це стало єдиним засобом виживання. Віце-прем'єр ЧРІ Мовладі Удугов сказав про цей період так:В Чечні два роки йшла війна. Коли по телевізору повідомляють, що російські солдати, чи ті хто брав участь у війні, або біженці потребують медичної психологічної реабілітації, то весь народ у Чечні потребує сьогодні медичної психологічної реабілітації. Тому сьогодні говорити про те, що тут можна спокійно уникнути якихось конфліктів, абсолютно безпідставно. Сьогодні конфлікт в Чечні може спалахнути на порожньому місці, саме на порожньому місці.
Післявоєнна розруха Внаслідок бойових дій міста Грозний, Аргун, Шалі, Урус-Мартан, десятки сіл та селищ були майже повністю зруйновані. Багато мешканців проживали в напівзруйнованих будинках.
У лютому 1997 року для інавгурації Масхадова довелося шукати будівлю в Грозному, котра би підлягала елементарному ремонту в найкоротший термін. Було обрано Палац Культури Хіміків на околиці міста, що трохи менше постраждав від бойових дій січня 1995 і серпня 1996 років.
В центрі чеченської столиці були повністю відсутня електрика і опалення.
В Чечні не лишилось жодного підприємства, яке б не було повністю зруйноване. Російські власті у 1995—1996 роках лише частково відновили деякі підприємства, в першу чергу нафтопереробної галузі.
Основними заняттями жителів міжвоєнної Ічкерії були ведення сільського господарства та присадибних ділянок, збирання й продаж металобрухту, виготовлення цегли на мінізаводах і виробництво бензинового конденсату, яким заправляли двигуни машин (хоча цей сурогат пального швидко виводив його з ладу). Під час кустарного виробництва бензинового конденсату від вибуху нафтопродуктів дуже багато людей загинуло або стало каліками.
Криміногенна ситуація Бойові дії, післявоєнна розруха, що позбавила роботи переважаючу частину населення, велика кількість незареєстрованої вогнепальної зброї призвели до важкої криміногенної ситуації в країні. В багатьох місцевостях реальною владою були злочинні угруповання, що контролювали видобуток нафти та газу, кустарне виробництво нафтопродуктів, крали нафту з нафтопроводів, займались виготовленням і торгівлею наркотиків, рекетом, фальшуванням грошей, озброєними розбійними нападами та викраденням людей. До кримінальної діяльності були причетні багато польових командирів ваххабітських озброєних загонів, що перебували в опозиції до офіційного уряду Ічкерії.
За даними віце-прем'єра чеченського уряду Мовладі Удугова, станом на серпень 1998 року 60-70 % нафтодобувних свердловин контролювались непідвладними урядові озброєними формуваннями.
Протягом 1997—1998 років понад 60 злочинними угрупованнями було викрадено 1094 людини, у 1999—270. В заручниках утримувалися 500 осіб.
В листопаді 1997 року в Надтеречному районі були захоплені два громадянина України, що приїхали на похорон матері. У 1998 році в сусідніх з Чечнею регіонах Росії регулярно викрадалися турецькі будівельники та бізнесмени. В січні 1998 року у Владикавказі було викрадено громадянина Франції, представника Верховного комісара ООН у справах біженців Венсента Кошеля. Його було звільнено в жовтні 1998 року.
3 жовтня 1998 року в Грозному було викрадено 4 співробітників британської фірми «Granger Telecom» та одного громадянина Нової Зеландії, які в грудні того ж року були вбиті і обезголовлені.
15 березня 1999 року в аеропорту Грозного було викрадено представника МВС РФ Генадія Шпігуна, тіло якого було виявлено в горах у березні 2000 року. До його викрадення російська влада не боролася з викраденням людей у Чечні, як правило, надсилаючи викуп за викрадених журналістів, бізнесменів і солдатів. Активну участь у викупі заручників із полону брав російський олігарх і за сумісництвом секретар Ради Безпеки Росії Борис Березовський.
У квітні 1999 року Шаміль Басаєв заявив про створення міжнародної миротворчої бригади для боротьби з викраденням людей, з яким, за його висловом «офіційні власті не впораються».
Внаслідок важких і небезпечних умов проживання з Чечні у 1997 році виїхало 13 тис. осіб, а у 1998—147 тис. 1 січня 1999 року на обліку у Федеральної міграційної служби РФ перебувало 10 995 етнічних чеченців, що виїхали з республіки.
Громадсько-політична сфера життя у 1996—1997 роках
Тимчасовий уряд
31 серпня 1996 року в місті Хасав'юрт між головою Ради Безпеки Російської Федерації Олександром Лебедем і головою Генерального Штабу Чеченської Республіки Ічкерія Асланом Масхадовим було досягнуто угоду про припинення вогню. В Чечні мав бути утворений коаліційний уряд з прихильників незалежності і представників проросійського уряду Доку Завгаєва. Статус Чечні мав би врегулювати референдум, проведення якого планувалося на 2001 рік. За твердженнями історика Аббаза Осмаєва вирішення питання щодо незалежності Чечні було відкладено на такий довгий термін, тому що офіційний вихід республіки зі складу Росії призвів би до падіння довіри суспільства до влади, а можливо й політичної кризи.
У вересні 1996 року учасники руху опору заходились формувати тимчасові органи влади. Як правило, до міста чи села заходив партизанський загін, що оголошував про припинення діяльності місцевої влади поставленої росіянами, і створював адміністрацію з партизанів або мешканців населеного пункту, які підтримували незалежність. В останньому випадку (це було головним чином у Ножай — Юртовському і Наурському районах) керівники загону очолювали місцеву поліцію.
15 жовтня 1996 року до Урус-Мартана увійшов загін Руслана Гелаєва, який оголосив повалення районної адміністрації на чолі з префектом Т. Чургаєвим, поставленим урядом Завгаєва і створення нової підконтрольної Ічкерії.
Невдовзі виконувач обов'язків президента ЧРІ Зелімхан Яндарбієв затвердив голів місцевих адміністрацій, а міністр внутрішніх справ Казбек Махашев — начальників РУВС та ГУВС.
23 вересня Яндарбієв видав указ про формування кабінету міністрів. Уряд очолив начальник Головного Штабу Аслан Масхадов, міністром держполітики та інформації став Мовладі Удугов, міністром закордонних справ — Р. Чімаєв, міністром внутрішніх справ — Казбек Махашев, міністр промисловості — Д. Ахмадов, міністром юстиції — Е. Шеріпова, міністром будівництва — А. Ісмаілов, начальником департаменту державної безпеки — А. Мовсаєв, військовим комісаром — А. Абдулхаджиєв, головою Національного банку — Н. Увайсаєв, президентом державної корпорації «ЮНКО» — Х. Яріханов, начальником департаменту друку — В. Дадулагов.
Від Координаційної Ради партій та рухів Чеченської Республіки були введені віце — прем'єр зі зв'язків з Росією та країнами СНД — голова Партії Національної Незалежності Рівзан Кутаєв, віце — прем'єр з соціальних питань — голова Руху за відродження конституційного ладу — Г. Ельмурзаєв, міністр економіки — голова Руху «Башлам» С. Маігов (фактично до обов'язків не став), начальник департаменту праці та зайнятості — заступник голови Республіканської партії Чечні Х. Вітушев, начальник департаменту спорту й молоді — голова Національного Олімпійського комітету Р. Бадалов.
Представники колишньої проросійської адміністрації отримали господарські посади. Віце — прем'єр та міністр фінансів — Х. Бійбулатов, міністр сільського господарства — Х. Ідрісов, міністр житлово — комунального господарства — А. Осмаєв, начальник департаменту торгівлі — Ш. Ібрагімов, начальник департаменту екології — М. Арсанукаєв, начальник департаменту автотранспорту — М. Бакаєв, начальник департаменту автодоріг — Н. Дааєв, голова комітету з антимонопольної політики — Х. Денієв.
В судовій гілці влади, відповідно до прийнятого навесні 1995 року Джохаром Дудаєвим рішення, йшов процес скасування світських судів і введення шаріатських, на чолі з Верховним Шаріатським Судом ЧРІ, який очолив спеціаліст з ісламського права Шамсуддін Батукаєв. За основу шаріатського судочинства був взятий Кримінальний кодекс Судану.
В вересні 1996 року відповідно до шаріатського судочинства в центрі Грозного на площі Дружби Народів було здійснено першу публічну страту жінки і двох чоловіків, засуджених до розстрілу за вбивство дитини.
Вибори і формування органів влади
В листопаді 1996 року Державна Рада Оборони ЧРІ та Парламент призначили парламентські та президентські вибори на січень 1997 року. Було висунуто понад двадцять кандидатур основними з яких стали виконувач обов'язків президента Зелімхан Яндарбієв, прем'єр — міністр Аслан Масхадов, помічник президента з безпеки Ахмед Закаєв, учасники війни Шаміль Басаєв, Ваха Арсанов (згодом зняв свою кандидатуру на користь Масхадова, за домовленістю про отримання посади віце — президента), колишній голова Парламенту Юсуп Сосламбеков, та колишній голова Верховної Ради Росії Руслан Хасбулатов, який зняв свою кандидатуру під тиском учасників війни, оскільки під час займання посади голови російського парламенту у 1991–1993 роках він був найбільшим противником Чеченської Республіки та її керівництва.
В січні 1997 року Аслан Масхадов пішов з поста прем'єр-міністра Ічкерії, в зв'язку з передвиборчою кампанією. Новим головою уряду став колишній польовий командир Руслан Гелаєв.
27 січня відбулись президентські та перший тур парламентських виборів. Найбільше голосів (59,1 %) набрав Аслан Масхадов, друге місце (23,5 %) посів Шаміль Басаєв, третє (10 %) — Зелімхан Яндарбієв, четверте (менше 1 %) — Мовладі Удугов.
12 лютого Аслан Масхадов прийняв президентську присягу, віце — президентом став Ваха Арсанов. Одночасно Масхадов очолив і уряд.
Хоча незалежність Чеченської Республіки Ічкерія не визнала жодна держава світу, уряд Масхадова було визначено як легітимно обрану владу шляхом виборів. Визнала вибори і Росія, спікер Державної Думи РФ Іван Рибкін був головою присутньої на інавгурації російської делегації.