Брухзальський палац (), або Даміансбург — палацовий комплекс у стилі бароко, розташований у Брухзалі, Німеччина. Комплекс складається з понад 50 будівель. Це трифлігельний житловий будинок з прибудованою каплицею, чотири павільйони, розділені дорогою, кілька менших господарських будівель і сад. Відомий своїм чудовим декором у стилі рококо і, зокрема, вхідними сходами, які вважаються одним із найкращих зразків серед барокових палаців.

Палац побудований у першій половині XVIII століття , князь-єпископом Шпаєра. Шенборн спирався на родинні зв’язки, щоб найняти будівельний персонал і експертів у стилі бароко, особливо Бальтазара Неймана. Хоча планувалося створити постійну резиденцію князь-єпископів, вони займали його менше ніж століття.

1 березня 1945 року, лише за два місяці до закінчення Другої світової війни, значна частина палацу була зруйнована під час нальоту американської авіації, спрямованого на сусідні залізничні споруди. Відтоді його повністю перебудували в межах реставраційного проєкту, який тривав до 1996 року. Інтер’єри частково відреставрували, і тепер у палаці розміщено два музеї.

Історія

Більшу частину свого існування та існування Священної Римської імперії місто Шпаєр було одночасно імперським містом і резиденцією князь-єпископа. Ці дві інституції конфліктували весь свого існування, особливо за часів Реформації. Як і в деяких інших місцях німецького єпископства, цей конфлікт змусив князь-єпископа звільнити місто. Другою резиденцією князь-єпископів була фортеця Уденгайм, придбана князь-єпископом в 1316 р. Князь-єпископ перейменував цю резиденцію на Філіппсбург і почав зміцнювати його в 1617 році після утворення Протестантської унії. У відповідь і з дозволу імператора Священної Римської імперії Фрідріха V війська Пфальца, Шпаєра та Вюртемберга зруйнували Філіппсбург у червні 1618 р.

Під час Дев'ятирічної війни французький генерал , напав і зруйнував Філіппсбург, а потім Шпаєр 1 червня 1689 року, зруйнувавши місто та . Городяни Шпаєра протидіяли відновленню церковної власності і навіть жорстоко перешкодили цьому в 1716 році. Князь-єпископ переніс свою резиденцію до Брухзаля та відбудував там сімейну резиденцію. Єпископ-коад'ютор Роллінгена та його наступник, в 1719 році, Даміан Гуго Філіпп фон Шенборн хотів перебудувати єпископський палац у Шпаєрі. Місто відмовило Даміану Гюго, проте, на той час, він був захоплений ландшафтом Брухзаля і вирішив побудувати новий палац на північ від міського муру. Він заручився послугами , придворного архітектора свого дядька Лотара Франца фон Шенборна, архієпископа Майнца, який мав працювати над проєктами Брухзальського палацу разом із Фрідріхом Карлом фон Шенборном, братом Даміана Гюго. Вельш представив проєкти Брухзальського палацу Даміану Гюго у вересні 1720 року, коли він відвідував свого дядька в . Князь-єпископ схвалив початок будівництва і в 1721 році залучив Йоганна Георга Зайца, виконроба, який працював на іншого Шенборна. Наріжний камінь палацу було закладено на північній стороні курдонера там де в 1722 році збудовано камерне крило.

Будівництво

До 1723 року було закінчено фундамент камерного флігеля, до того часу були завершені стайні та придорожні павільйони. Однак після двох років роботи Зайц переїхав на своє початкове місце роботи, Візентгайд. Після цього Даміан Гюго найняв . Рорер був виконробом мулярів з Раштата, який працював при дворі , яка була не тільки в римо-католицькій єпархії Шпаєра, але й особистим другом. У 1724 році Рорер побудував оранжереї комплексу та галерею, що з’єднує головний корпус із церковним крилом (завершено в 1725 році). Наступного року князь-єпископ переїхав до камерного крила й залишався там, доки не завершили будівництво бельетажу в 1730 р.

Остаточний проєкт головного корпусу складений лише в 1725 році Рорером і Вельшем за участю молодого учня останнього, . У той же рік Грюнштайн замінив Рорера як основного архітектора та побудував перший поверх головного корпусу. Проте Даміан Гюго зрозумів, що з чинним проєктом у нього не буде місця ні для гардеробних, ні для прислуги. У 1726 році, коли Грюнштайн був відсутній, князь-єпископ побудував мезонін між першим і другим поверхами. Це доповнення зробило проєкт Грюнштейна щодо сходів неможливим, і, коли він не зміг розробити новий проєкт, він пішов у відставку. Невдовзі за ним пішли Рорер, який захворів і втратив милість Даміана Гюго в 1727 році, і , якому було доручено розписувати фрески у надвірній церкві, який також захворів в 1727 році і невдовзі після цього помер. Будівництво решти палацу тривало за проєктами Рорера, але під керівництвом архітектора Йоганна Георга Шталя, який раніше був виконробом теслярів.

Даміан Гюго поскаржився на ситуацію Лотару Францу фон Шенборну. У Лотара Франца працював архітектор Бальтазар Нейман, який щойно завершив розширення садів палацу Вайсенштайн. Даміан Гюго найняв Неймана своїм новим головним архітектором в 1728 році, але він фактично не міг взяти на себе керівництво через те що Фрідріх Карл фон Шенборн обійняв посаду та його роботи у Вюрцбурзькій резиденції. Тим часом, знову діючи за рекомендацією Сибілли Августи, Даміан Гюго найняв італійського художника Космаса Даміана Асама в травні 1728 року, щоб замінити Гресту. У жовтні того ж року Асам попросив відпустку, щоб повернутися додому на зиму. Протягом семи тижнів, які він працював, Асам змінив дизайн Греста, припускаючи, що ці зміни були схвалені Даміаном Гюго. Це була помилка. Князь-єпископ, припускаючи, що Асам мало що встиг за той час, коли він працював, був здивований, побачивши протилежне. Хоча спочатку розгнівався, князь-єпископ пробачив Асама, оскільки був вражений здібностями художника, і винагородив його працю полюванням. Іншому художнику, , не пощастило, і його звільнено в 1732 році. Коли Нейман нарешті прибув до Брухзаля в березні 1731 року , йому було доручено, перш за все, розробити нові сходи. Він здійснив це в 1731–32 рр., створивши одні з найвідоміших у світі сходів. У липні 1732 року Даміан Гюго найняв , щоб оздобити екстер’єри інших будівель палацового комплексу кладкою. Маркіні також написав фрески Ентради та грота за нею. У 1737-43 рр. Нейман і Шталь побудували кордегардію, мисливський будиночок, арсенал і вежу, прибудовану до Надвірної церкви. Надвірна церква закінчена в 1739 році.

Головний корпус завершено в 1743 році, але Даміан Гюго помер того ж року. Його наступником став , який застав Камерне крило ще недобудованим. Нейман і Шталь, якого тепер змінив його син Леонгард, продовжували працювати в Брухзалі під керівництвом Гуттена. Гуттен наказав відновити більшу частину головного корпусу в стилі рококо, роботи тривали в 1751-54 рр. У 1751 році найнятий Гуттеном за рекомендацією Неймана, для якого Зік працював у Вюрцбурзі, щоб розмалювати купол над сходами Неймана. Ще один співробітник Неймана, , найнятий в 1752 році для створення ліпнини в стилі рококо, яку бажав Гуттен. Він і Зік працювали разом до 1756 року, наприклад, створивши «Мармурову залу».

Леопольд, Марія Анна та Вольфганг Амадей Моцарт відвідали Брухзальський палац у липні 1763 року, перед початком екскурсії вгору по Рейну. Леопольд писав про палац 19 липня: «Резиденція Брухзаля варта того, щоб її побачити, її кімнати мають найкращий смак, не численні, але такі благородні, невимовно чарівні та дорогоцінні».

Зміни

В результаті коаліційних війн князь-єпископство Шпаєр і сусіднє маркграфство Баден змушені поступитися Франції своєю територією на лівому березі Рейну. Згідно з Кампо-Формійським миром, Баден мав отримати нову територію. Баден отримав у сім разів більше землі, ніж яку він втратив, за рахунок Австрії та церковних держав, таких як князь-єпископство Шпаєр. Ця поступка була підтверджена в лютому 1803 року , хоча Баден незабаром був підвищений до Великого Герцогства. Правитель Бадена, Карл Фрідріх, швидко захопив Брухзаль і змусив залишити домівку останнього князь-єпископа, . Карл-Фрідріх ліквідував «Князівство» Шпаєра та перевіз значну частину меблів Брухзальського палацу до Карлсруе, хоча призначив Вальдердорфові пенсію у розмірі 200 000 гульденів і дозволив йому проживати в Брухзалі взимку.

Коли Карл-Фрідріх помер в 1806 році, Вальдердорф розділив Брухзаль з вдовою великого герцога Амалією Гессен-Дармштадтською та її неодруженою дочкою , яку при дворі замінила Стефанія де Богарне. Амалія проводила три-чотири місяці кожного літа в палаці, час, який вона проводила в постійній одноманітності, тому часто брала відпустку, щоб втекти. Господарство Амалії в Брухзалі та його утримання було за її власні кошти. Мандрівник початку XIX століття Чарльз Едвард Додд, який відвідав палац приблизно в 1818 році, описав його «безлюдну пишноту», де «веселі дами з двору [принцеси Амалії] гірко скаржаться на його чудову похмурість». Два інших відвідувачі-сучасники, Фрідріх-Вільгельм III та російська імператриця Єлизавета Олексіївна, також відзначили безглуздий стан Брухзальського палацу. Громадяни Брухзаля обожнювали Амалію та оплакували її смерть 27 липня 1832 року.

Після смерті Амалії фон Баден Брухзальський палац використовувався для безлічі цілей, хоча він постійно занепадав.

У 1849 році, під час Баденської революції , на першому поверсі головного корпусу розмістили казарму, а пізніше — військовий госпіталь для прусських солдатів.

У 1869 році, за два роки до того, як палац зник з путівників у Німеччині, Міністерство внутрішніх справ Великого герцогства Баден планувало перенести католицьку семінарію в палац. Був запланований капітальний ремонт школи, але він тривав недовго. Через десять років, в 1880 році, придворний ювелір ландграфа Гессенського написав уряду Баденера від імені віконта де Монфора, паризького аристократа. Віконт хотів жити в палаці і відновити його, але його прохання було відхилено. Починаючи з цього часу були зроблені сотні високоякісних фотографій інтер'єрів палацу.

Реставрація території палацу була проведена в Брухзалі в 1900-09 рр. під керівництвом німецького історика мистецтва Фріца Гірша.

Велике Герцогство Баден було скасовано 9 листопада 1918 року, після чого Великий Герцог Фрідріх II зрікся престолу 22 листопада.

Белетаж був відкритий для публіки як постійна експозиція скарбів палацу в 1920-х роках.

Руйнування та реставрація

В останні дні Другої світової війни американська армія бомбила Брухзаль, щоб вивести з ладу залізничне сполучення. Під час одного рейду 1 березня 1945 року 379-та експедиційна оперативна група атакувала та знищила міську сортувальну станцію 80% міста було знищено, як і Брухзальський палац, знищені лише сходи та частина фасаду. Реконструкція за допомогою фотографій, зроблених наприкінці XIX століття, почалася наступного року, коли деякі з незначних будівель були зібрані знову для забезпечення адміністративних офісів і тимчасового житла. У 1947 р. у Камерному флігелі розпочато будівництво житлової споруди. У 1953-56 рр. Головний корпус перебудований, хоча, церковне крило було знесено в 1959 році.

Палац знову відкрито 28 лютого 1975 року, хоча реконструкція фасадів тривала ще два роки. Реконструкція численних фресок палацу тривала до 1996 року

Щоб відзначити 50-ту річницю франко-німецької дружби, президент Франції Франсуа Міттеран і канцлер Німеччини Гельмут Коль зустрілися в Брухзальському палаці 12 листопада 1987 року.

З 25 по 27 травня 2018 року тут проходив 12-й фестиваль «DiGA Garden»

Архітектура

Іноді палац називають Даміансбургом (Замок Даміана) на честь Даміана Гуго фон Шенборна, який побудував палац із застосуванням нетрадиційних методів і цілей. Даміан Гюго побудував палац за допомогою ретельного фінансування та опори на місцеву промисловість, що дозволило йому підтримувати позитивний річний дохід, попри вартість будівництва. Крім того, палац було побудовано з цегли у відповідь на знищення французами .

Екстер’єри кількох цегляних будівель палацового комплексу пофарбовані так, ніби вони зроблені з кам’яної кладки. Фасади двох крил від головного корпусу визначені різалітом, що складається з балкона над дверима, і розрізнені пілястрами, які також формують кути будівель.