Єлизавета I (; — ) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи на країну-володарку морських просторів. Національна героїня Англії.
Єлизавета була 5-им й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена незаконнонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований. Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом у 1543 році, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії I Кривавої без спадкоємця або спадкоємиці. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями у зраді, політичних інтригах проти Марії I та допомозі протестантській церкві.
Єлизавета спиралася у своєму правлінні на королівську раду, у якій засідали провідні політики того часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-м Бароном Берлі. Одним із її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Римо-Католицької, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, суворо дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вступить у шлюб і народить спадкоємця або спадкоємицю роду Тюдорів, але попри часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.
За стилем правління Єлизавета I була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним із її девізів був «» («») — «бачу, але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує в англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, яка відома передусім розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.
Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучою політикинею у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, у той час як у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.
Раннє життя
Єлизавета народилась у Палаці Пласентія в Палаті Дів 7 вересня 1533 року між третьою і четвертою годиною дня. Її назвали на честь її бабусь як з материнського, так і з батьківського боку — Єлизавети Йоркської та Єлизавети Говард. Вона була другою донькою Генріха VIII, яка не померла в ранньому дитинстві; її матір'ю була друга дружина Генріха, Анна Болейн. При народженні Єлизавета стала спадкоємицею престолу Англії. Її старша сестра Марія втратила позицію законної спадкоємиці, коли Генріх анулював шлюб із матір'ю Марії, Катериною Арагонською, щоб одружитись з Анною. Король Генріх VIII до відчаю прагнув законного сина, щоб забезпечити неперервність династії Тюдорів. Анну коронували короною святого Едуарда, коли вона була вагітна Єлизаветою. Анна залишилася єдиною людиною, яка була коронована цією короною, але не була монархом Англії. Після народження Єлизавети, Анна не змогла забезпечити Генріха законним сином. Вона постраждала від принаймні двох викиднів, одного в 1534 році й іншого на початку 1536 року. 2 травня 1536 року її заарештували й посадили за ґрати. Похапцем засуджена за фіктивними звинуваченнями, вона була обезголовлена 19 травня 1536 року.
Єлизавета, якій на той час було 2 роки й 8 місяців, була оголошена незаконнонародженою і позбавлена титулу принцеси. Через одинадцять днів після смерті Анни Болейн Генрі одружився з Джейн Сеймур, яка померла через дванадцять днів після народження їхнього сина, принца Едварда. Єлизавету поселили при дворі Едварда, і при його хрещенні вона тримала крижму, освячений рушник для дитини.
Перша леді-вихователька Єлизавети, Маргарет Браєн писала про ніжність і тендітність дитини. З осені 1537 року Єлизаветою опікувалась Бланш Герберт, яка залишалась її леді-вихователькою до кінця 1545 або початку 1546 року. Катерина Чемперноун, відома більше як Кет Ешлі, була призначена гувернанткою Єлизавети в 1537 році, і вони залишались друзями до смерті Кет у 1565 році, після чого Бленш Перрі замінила її на посаді Головної дами Таємної ради її величності. Ешлі, безсумнівно, добре вишколила Єлизавету, яка до того часу, як Вільям Гріндол став її репетитором у 1544 році, уже могла писати англійською, латинською та італійською. Під керівництвом Гріндола, талановитого й умілого вчителя, вона мала успіхи у вивченні французької та грецької мов. Після смерті Гріндола в 1548 році, Єлизавета продовжила освіту під керівництвом Роджера Ешема, який вірив, що навчання повинне бути веселим і розважальним, і ставився до неї з розумінням. У час закінчення її формальної освіти в 1550 році вона була найосвіченішою жінкою свого покоління.
Томас Сеймур Генріх VIII помер у 1547 році, коли Єлизаветі було 13, а престол успадкував її зведений брат Едуард VI. Катерина Парр, остання дружина Генріха, незабаром пошлюбила Томаса Сеймура, 1-го барона Сеймур Саделі, дядька Едварда VI і брата лорда-протектора Едварда Сеймора, 1-го герцога Сомерсетського. Пара прийняла Єлизавету у свою домівку в Челсі. Там Єлизавета пережила емоційну кризу, яка, на думку деяких істориків, справляла на неї вплив упродовж усього її життя. Наближаючись до свого сорокового дня народження, Сеймур усе ще зберігав «значну сексуальну привабливість» і палко загравав із чотирнадцятилітньою Єлизаветою: входив до її кімнати в нічному халаті, лоскотав та ляпав по сідницях. Коли Катерина Парр у травні 1548 року спіймала їх в обіймах, вона вислала Єлизавету геть.
Намагаючись здобути контроль над королівською родиною, Сеймур продовжив свої інтриги. Коли Катерина Парр померла від післяпологової гарячки 5 вересня 1548 року, він відновив залицяння до Єлизавети з наміром одружитись із нею. Деталі його колишньої поведінки з Єлизаветою випливли на поверхню під час допиту Кет Ешлі та Томаса Перрі, скарбника Єлизавети. У січні 1549 року Сеймура заарештували за підозрою в змові: намірі одружитись із Єлизаветою і відсторонити від влади її брата. Єлизавета, яка на той час перебувала в Гетфілд Гауз, не зізналася. Її впертість довела до нестями її допитувача, сера Роберта Тервітта, який сказав: «Я бачу з вигляду на її обличчі, що вона винна». Сеймурові стяли голову 20 березня 1549 року.
Королева Марія Едуард VI помер, скоріш за все від туберкульозу, 6 липня 1553 року, у віці 15 років. Його заповіт скасував Акт про порядок наслідування корони 1543 року, вилучив Марію та Єлизавету з черги престолонаслідування і натомість оголосив спадкоємницею леді Джейн Грей, онуці сестри Генріха VIII, Марії, герцогині Саффолк. Королівська таємна рада оголосила леді Джейн королевою, але коло її підтримки швидко розпалось, і її усунули від влади після дев'яти днів. Марія з тріумфом в'їхала в Лондон, Єлизавета поруч із нею.
Демонстрація солідарності між сестрами тривала недовго. Марія, перша правляча королева Англії, пізніше відома як Марія Кривава, була сповнена рішучості знищити протестантську віру, у якій виховувалася Єлизавета, і наказала всім відвідувати месу. Єлизавета була змушена демонструвати згоду. Початкова популярність Марії зменшилась, коли вона оголосила про свої наміри пошлюбити принца Філіпа Іспанського, сина імператора Карла V. Незадоволення швидко поширилось у всій країні, і чимало людей вважали Єлизавету точкою опори протидії релігійним реформам Марії. У січні й лютому 1554 року в кількох частинах Англії та Уельсу спалахнули повстання, відомі як бунт Ваєтта, оскільки їх очолював сер .
Після провалу бунту Єлизавету привели в суд і розпочали допит. 18 березня її ув'язнили в лондонському Тауері, де 12 лютого, щоб вселити страх у серця повстанців, стратили леді Джейн Грей. Нажахана Єлизавета затято відстоювала свою невинність. Малоймовірно, що Єлизавета була замішана в змові, все ж деякі заколотники наполегливо шукали контактів із принцесою. Найближча довірена особа Марії, посол від Карла V, Симон Ренард наполягав, що трон Марії не буде в безпеці, доки Єлизавета жива, а канцлер-єпископ Стівен Гардінер намагався посадити Єлизавету на лаву підсудних. Прибічники Єлизавети при дворі королеви, як-от барон Вільям Педжет, переконали Марію помилувати сестру через відсутність конкретних доказів проти неї. Натомість 22 травня Єлизавету перевели з Тауера до Вудстока, де вона повинна була провести майже рік під домашнім арештом під наглядом сера Генрі Бедінгфілда. Всю дорогу до Вудстока, натовпи вітали її квітами, оплесками та підбадьорливими вигуками.
17 квітня 1555 року, коли Марія наближалась до останньої фази своєї уявної вагітності, Єлизавету знову привезли до королівського двору. Якби правителька та її дитина померли, Єлизавета зійшла б на престол. З іншого боку, якби Марія народила здорову дитину, шанси Єлизавети стати королевою сильно зменшилися б. Коли виявилось, що королева насправді не була вагітною, більше ніхто не вірив, що вона може народити спадкоємця або спадкоємицю. Вступ на престол Єлизавети здавався гарантованим. Навіть Філіп, який у 1556 році став королем Іспанії, визнавав нову політичну реальність. Відтоді він віддавав перевагу Єлизаветі над іншою кандидаткою Марією I Стюарт, королевою Шотландії, яка була заручена із французьким дофіном Франциском. Коли його дружина захворіла, Філіп послав графа Ферії, щоб порадитись із Єлизаветою. З жовтня Єлизавета вже планувала свій уряд. 6 листопада Марія визнала Єлизавету своєю спадкоємицею. Марія померла в Сент-Джеймському Палаці 17 листопада 1558 року, а через одинадцять днів Єлизавета посіла трон.
Королева Єлизавета I
Єлизавета стала королевою у віці 25 років. Коли її тріумфальна процесія ввійшла до міста ввечері напередодні коронації, громадяни тепло її вітали промовами, парадами, співами та гучним святкуванням з «міцним протестантським присмаком». Публіку причарували відкриті й лагідні відповіді Єлизавети. Наступного дня, 15 січня 1559 року, Єлизавету коронували у Вестмінстерському абатстві, вона отримала миропомазання католицького єпископа Карлайла. Її представили перед натовпом для всенародного схвалення під оглушливий звук орга́нів, флейт, труб, барабанів та дзвонів.
20 листопада 1558 року Єлизавета оголосила свої наміри королівській Раді та перам Англії, які прибули в Ґетфілд Гауз для присяги. У своїй промові королева вперше вжила властиву їй метафору «двох тіл»: природного та політичного.