Фернанда Піньєйро Монтейро Торрес (; 15 вересня 1965, Ріо-де-Жанейро) — бразильська акторка театру та кіно, письменниця.

Почала акторську кар'єру у 13-річному віці. Серед найзнаніших кіноробіт і телесеріалів: «Говори мені про кохання» (1986), «Війна одинака» (1991), «Чужа земля» (1995), «Чотири дні у вересні» (1997), «Перший день» (1998), «Нормальні» (2001—2003), «Пісочний будинок» (2005), «Під тиском» (2018), «Я все ще тут» (2024).

Авторка двох романів, перший із яких, чорна комедія «Кінець» (2013), став бестселером і був екранізований у форматі мінісеріалу. Лауреатка призу за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю (фільм «Говори мені про кохання»). За роль громадської активістки у драмі «Я все ще тут» здобула премію «Золотий глобус» та стала другою в історії бразильською акторкою після своєї матері, номінованою на премію «Оскар».

Життєпис Народилась 15 вересня 1965 року у Ріо-де-Жанейро. З 13 років грала в місцевому театрі Tablado, перша роль — у п'єсі Марії Клари Мачадо «Аргентинське танго». Наприкінці 1970-х років також зіграла перші ролі на телебаченніFernanda Torres — Memoria Globo.

Першу кінороль виконала у 18-річному віці у фільмі Вальтера Ліми-молодшого «Невинність». За головну роль у фільмі Андре Клотцеля «Прокляте м'ясо» (1985) нагороджена призом кінофестивалю у Грамаду. Через рік здобула приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю за головну роль у драмі Арнальдо Жабора «Говори мені про кохання»Eu Sei Que Vou Te Amar.

У 1991 році була партнеркою Ентоні Гопкінса у телефільмі «Війна одинака». Через чотири роки вперше працювала з режисером Вальтером Саллесом у бойовику «Чужа земля». У 1998 році зіграла головну роль у його драмі «Перший день».

Регулярно з'являється у бразильських теленовелах. Ситком «Нормальні» (2001—2003) з Торрес у головній ролі став культовим серед аудиторії. На хвилі його успіху були зняті два повнометражні фільми, у яких Торрес також виконала головні ролі«Os Normais» 20 anos depois: por que a série de comédia marcou época?.

Виконувала ролі різного масштабу у понад 10 театральних п'єсах. Моновиставу за її участі «Будинок блаженних Будд» за однойменним романом Жуана Убалду Рібейру, вперше поставлену у 2004 році, подивились понад 2 мільйони осібFernanda Torres apresenta 'A Casa Dos Budas Ditosos' em São Paulo.

У 2013 році дебютувала як письменниця, створивши бестселер у жанрі чорної комедії «Кінець», перекладений 7 мовами. 10 років потому Торрес написала телеадаптацію власного роману у вигляді мінісеріалу для стрімінгової платформи Globoplay. У 2017 році вийшов другий сатиричний роман її авторства — «Слава та літанія жахів»Fernanda Torres: A liberal e o cortejo de horrores.

У 2024 році возз'єдналась із Вальтером Саллесом, виконавши головну роль громадської активістки в часи військової диктатури в Бразилії в драмі «Я все ще тут». За неї Фернанда Торрес здобула премію «Золотий глобус» та стала другою в історії бразильською акторкою після своєї матері, номінованою на премію «Оскар». Фільм мав надзвичайний успіх у Бразилії, побивши кілька рекордів касових зборів, зокрема заробивши в шість разів більшу суму, ніж найкасовіший бразильський фільм минулого рокуA Surprise Blockbuster in Brazil Stokes Oscar Hopes, and a Reckoning. Після його прем'єри Торрес стала вірусною сенсацією бразильського Інтернету, зокрема TikTok, на її честь назвали вуличний «блок» Бразильського карнавалу‘I’m Still Here’ Star Fernanda Torres on Being Brazil’s Viral Social Media Sensation and Why This Year Has Been Amazing for Women ‘Over a Certain Age’.

Родина Батько — актор Фернандо Торрес (1927—2008). Мати — акторка Фернанда Монтенегру ( 1927), призерка Берлінського кінофестивалю, номінантка премії «Оскар». Брат — кінорежисер Клаудіо Торрес ( 1962). Перший чоловік (1982—1985) — журналіст, телеведучий, телепродюсер Педро Біал ( 1958). Другий чоловік — театральний режисер Жеральд Томас ( 1954). Третій чоловік (з 1997) — кінорежисер українсько-англійського походження Андрюша Воддінгтон ( 1970). В шлюбі народила двох дітей: Жоакіма ( 2000) і Антоніу ( 2008). У 2007 році перенесла викиденьFernanda Torres sofre aborto.

Нагороди

Приз кінофестивалю у Грамаду за найкращу жіночу роль («Прокляте м'ясо», 1985) Приз Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Говори мені про кохання», 1986) Приз Індійського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Говори мені про кохання», 1987) Номінація на Troféu Imprensa за найкращу жіночу роль («Кам'яні джунглі», 1987) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Чужа земля», 1996) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Чотири дні у вересні», 1998) Приз Бразильського кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Близнюки», 1999) Премія Асоціації арт-критиків Сан-Паулу за найкращу жіночу роль («Перший день», 2000) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Перший день», 2000) Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у ситкомі («Нормальні», 2001) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Близнюки», 2001) Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у ситкомі («Нормальні», 2002) Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у комедійному телесеріал («Нормальні», 2003) Prêmio Guarani за найкращий оригінальний сценарій («Рятівник», 2005) Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2005) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006) Приз Міжнародного кінофестивалю у Гвадалахарі за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006) Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006) Номінація на Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2007) Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2008) Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2008) Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль другого плану («Невидима жінка», 2009) Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль другого плану («Невидима жінка», 2010) Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Нормальні 2», 2010) Номінація на Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у телесеріалі («Ляпаси та поцілунки», 2011) Номінація на премію Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2024) Премія Асоціації арт-критиків Сан-Паулу за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2025) Премія «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль у драмі («Я все ще тут», 2025) Премія «Супутник» за найкращу жіночу роль у драмі («Я все ще тут», 2025) Номінація на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2025) </div>

Примітки