Волтер Річард Сікерт (31 травня 1860 — 22 січня 1942) — британський художник і гравер німецького походження, член художників-постімпресіоністів у Лондоні з групи Кемден Таун початку XX століття. Він мав важливий вплив на суто британські стилі авангардного мистецтва середини та кінця XX століття.
Сікерт був космополітом і ексцентриком та часто у своїх роботах віддавав перевагу темам звичайних людей та міських пейзажів. Його роботи включають портрети відомих особистостей і зображення, взяті з прес-фото. Його вважають видатною постаттю переходу від імпресіонізму до модернізму.
Десятиліття після його смерті кілька авторів і дослідників висунули гіпотезу, що Сікерт міг бути лондонським серійним вбивцею Джеком-Різником, але ця заява здебільшого вважається хибною.
Навчання та початок кар'єри Сікерт народився в Мюнхені, Королівство Баварія, 31 травня 1860 року в родині Освальда Сікерта, датського художника, та його дружини-англійки Елеонори Луїзи Генрі, яка була позашлюбною донькою астронома Річарда ШипшенксаBaron et al. 1992, p. 33.. У 1868 році після німецької анексії землі Шлезвіг-Гольштейн, родина оселилася в Англії, де Освальд оселився, коли його роботу покомендувала фрайїн Ребекка фон Кройсер Ральфу Ніколсону Ворнуму, який на той час був хранителем Національної галереї. Зрештою родина оселилася в Лондоні та отримала британське підданство.
З 1870 по 1871 рік молодий художник перебував в приватній школі Юніверсіті Коледж в Лондоні, а потім перейшов в школу Королівського коледжу, де він навчався до 18 років. Хоча він був сином і онуком художників, спочатку він бажав кар'єри актора; він грав невеликі роляі в театрі разом з сером Генрі Ірвінгом перш ніж почати вивчати мистецтво в 1881 році. Після менш ніж року відвідування школи мистецтв Слейд Скул Сікерт залишив її, щоб стати учнем і асистентом з офорту Джеймса ВістлераBaron et al. 1992, p. 34.. Найперші картини Сікерта були невеликими тональними етюдами, написаними алла прима з натури за прикладом Вістлера.
У 1883 році Сікерт поїхав до Парижа і познайомився з Едґаром Деґа, чиє використання простору в картині та акцент на ескізах мали потужний вплив на творчість СікертаBaron et al. 1992, p. 57.. «Деґа став противагою Вістлеру, яка зрештою виявилася більш важливою для розвитку Сікерта»Corbett, David Peters, Walter Sickert, p. 13.. Він розробив особисту версію імпресіонізму, віддаючи перевагу похмурому колориту. Слідуючи пораді Деґа, Сікерт малював у майстерні, малюючи з ескізів та пам'яті, щоб уникнути «тиранії природи». У 1888 році Сікерт приєднався до Нового англійського мистецького клубу (англ. New English Art Club), групи художників-реалістів що зазнали впливу французького мистецтва. Перші великі роботи Сікерта, датовані кінцем 1880-х років, були зображеннями сцен у мюзик-холах ЛондонаBaron et al. 1992, pp. 35, 57.. Одна з двох картин, які він виставив у Новому англійському мистецькому клубі у квітні 1888 року, «Кейті Лоуренс у Ґатті», на якій зображена відома співачка мюзик-холу тієї епохи, викликала суперечку «більш гарячу, ніж будь-яка інша навколо англійського живопису кінця XIX століття»Baron et al. 1992, pp. 15–17.. Зображення Сікерта було засуджено як потворне та вульгарне, а його вибір предмету засудили як надто непристойний для мистецтва, оскільки виконавиці вважалися морально подібними до повійBaron et al. 1992, p. 15.. На картині проявлявся інтерес Сікерта до сексуально провокаційних тем, які нерідко з'являтимуться у його творчості.
Наприкінці 1880-х років він провів більшу частину свого часу у Франції, особливо в місті Дьєпп, який він вперше відвідав у середині 1885 року, і де жила його коханка і, можливо, його позашлюбний син. У цей період Сікерт почав писати художню критику для різних видань, у тому числі для видання «Вихор» (англ. The Whirlwind) Герберта Вівіана та Руараїда Ерскіна. Між 1894 і 1904 роками Сікерт здійснив серію візитів до Венеції, спочатку зосереджувавшись на топографії міста. Під час його останньої подорожі з художньою метою в 1903-04 роках він був змушений залишитися в приміщенні через негоду, коли і розробив особливий підхід до багатофігурної картини, яку він продовжив досліджувати після повернення до БританіїUpstone, 2009, pp. 9–11.. Вважається, що моделями для багатьох венеціанських картин були повії, яких Сікерт міг знати, будучи клієнтомUpstone 2009, p. 47..
Захоплення Сікерта міською культурою стало для нього причиною купити декілька студій у робітничих районах Лондона, спочатку на ринку Камберленд у 1890-х роках, потім у Кемден-тауні в 1905 роціUpstone 2009, p. 39.. В останньому з цих районів відбулася подія, яка забезпечила Сікерту провідну роль у реалістичному русі БританіїBaron et al. 1992, p. 153..
11 вересня 1907 року Емілі Діммок, повія, яка зраджувала своєму партнеру, була вбита у своєму будинку в Агар-Гроув (тоді Сент-Полс-роуд), Кемден. Після статевого акту чоловік перерізав їй горло, коли вона спала, а вранці пішов. Вбивство в Кемден-Тауні стало постійним джерелом химерних сенсацій у пресі. Протягом кількох років Сікерт уже малював похмурих оголених жінок на ліжку і продовжував це робити, свідомо кидаючи виклик традиційному підходу до малювання життя: «Сучасний потік репрезентацій порожніх образів, гідно названих „наготою“, представляє мистецьке та інтелектуальне банкрутство» — давши чотирьом зі своїх картин, серед яких є картина фігури чоловіка, назву «Вбивство в Кемден-тауні», чим спричинив контроверзу, яка притягнула увагу до його роботи. Однак на цих картинах зображено не насильство, а сумну задумливість, що пояснюється тим, що три з них спочатку публікувалися під абсолютно іншими назвами, зокрема, одна з яких була більш доречно названа «Чим ми будемо платити за оренду?» з серії «Літній день».
У той час як художня обробка його творів відповідала жанру імпресіонізму, а емоційний тон навіював розповідь, більш схожу на жанровий живопис, подібно до картини «Інтер'єр» ДеґаBaron et al. 1992, p. 208., документальний реалізм картин з Кемден-тауна був безпрецедентним у британському мистецтвіBaron et al. 1992, p. 213.. Ці та інші роботи були написані густим імпасто у вузькому тональному діапазоні. Найвідоміший твір Сікерта "Еннуї " (), виявляє його інтерес до вікторіанських оповідних жанрів. Композиція, яка існує принаймні в п'яти мальованих версіях, а також виконана в офорті, зображує пару в брудному інтер'єрі, яка абстрактно дивиться в порожній простір, «психологічно відчужена один від одного».
Незадовго до Першої світової війни він підтримував авангардистів Люсьєна Піссарро, Джейкоба Епстайна, Августа Джона та Віндема Льюїса. У той же час Сікерт разом з іншими художниками заснував групу Кемден Таун, що складалася з британських художників та була названа на честь району Лондона, в якому він жив. Ця група неофіційно збиралася з 1905 року, але офіційно була створена в 1911 році. На неї мали вплив постімпресіонізм та експресіонізм, але вона часто зосереджувалася на сценах сірого приміського життя; сам Сікерт казав, що надає перевагу кухні, ніж вітальні, як сцені для картинBaron et al. 1992, p. 156..
З 1908 по 1912 рік, а потім знову з 1915 по 1918 рік, він був впливовим викладачем у Вестмінстерській школі мистецтв, де серед його учнів були Девід Бомберг, Вендела Боріл, Мері Годвін і Джон Доман Тернер. У 1910 році він заснував приватну художню школу Ровландсон Гаус на Гемпстед-роудBaron and Sickert 2006, p. 80.. Вона існувала до 1914 року; протягом більшої частини цього періоду його співдиректором і головним фінансовим спонсором була художниця Сільвія Госсе, колишня учениця СікертаHartley 2013, pp. 189–90.. Він також ненадовго заснував школу мистецтв у Манчестері, де серед його студентів був Гаррі Рутерфорд.
Пізній період Після смерті своєї другої дружини в 1920 році Сікерт переїхав до Дьєппа, де малював сцени з казино та життя кафе до свого повернення до Лондона в 1922 році. У 1924 році він був обраний членом Королівської академії мистецтв.
У 1926 році він переніс хворобу, яка, вірогідно, була легким інсультом згідно з заключенням лікарівSickert et al. 1981, p. 29.. У 1927 році він відмовився від свого першого імені Волтер на користь свого середнього ім'я, через що став відомим як Річард СікертBaron et al. 1992, p. 283.. Його стиль і тематика також змінилися: Сікерт припинив малювати ескізи і натомість малював за знімками, які зазвичай робила його третя дружина, Тереза Лессор, або за фотографіями з новин. Фотографії розбивалися на квадрати для збільшення та переносилося на полотно, а сліди олівця у вигляді сітки було чітко видно на готових картинах.
Пізні роботи Сікерта, на думку багатьох його сучасників, є свідченням занепаду митця, а також є передумовою та прообразом практик Чака Клоуза та Герхарда РіхтераSchwartz, Sanford. «The Master of the Blur», The New York Review of Books, 11 April 2002, p. 16.. Інші картини пізнього періоду Сікерта були адаптовані з ілюстрацій вікторіанських художників, таких як Джорджі Бауерс і Джон Гілберт. Сікерт, відокремив ці ілюстрації від їхнього оригінального контексту та розфарбував їх у плакатні кольори, щоб оповідь і просторова зрозумілість частково розчинилися, назвавши отримані роботи «Англійськими відлуннями»Sickert et al. 1981, pp. 102—103..
Сікерт написав неофіційний портрет Вінстона Черчилля приблизно в 1927 роціSickert et al. 1981, p. 93.. Дружина Черчилля Клементина познайомила його з Сікертом, який був другом її родини. Ці двоє чоловіків так добре ладнали, що Черчілль, чиїм хобі був малювання, написав своїй дружині, що «він дійсно дає мені нове життя як художник»Soames 1999, pp. 308—309..
Сікерт навчав і наставляв студентів Східно-лондонської групи, а також виставляв свої роботи разом з ними в галереї Лефевр у листопаді 1929 року.
Сікерт виконав останній ескіз у 1929 роціShone and Curtis 1988, p. 9..
Сікерт був президентом Королівського товариства британських художників з 1928 по 1930 рік. Він став королівським академіком у березні 1934 року, але залишив Академію 9 травня 1935 року на знак протесту проти відмови президента підтримати збереження скульптурних рельєфів Джекоба Епстайна на будівлі Британської медичної асоціації на СтрендіBaron 1980.. В останнє десятиліття свого життя він все більше залежав від асистентів, особливо від дружини, для виконання своїх картинSickert et al. 1981, pp. 97–98..
Одним із найближчих друзів і прихильників Сікерта був газетний барон лорд Бівербрук, який зібрав найбільшу колекцію картин Сікерта у світі. Ця колекція з приватним листуванням між Сікертом і Бівербуком знаходиться в художній галереї Бівербрук у Фредеріктоні, Нью-Брансвік, Канада. Окрім Бівербрука, Сікерт намалював портрети видатних осіб, у тому числі Гвен Ффрангкон-Девіс, Г’ю Уолпола, Валентина Брауна, 6-го графа Кенмара, а також неофіційні зображення Обрі Бердслі, короля Георга V та Пеггі Ашкрофт.
Особисте життя Сікерт був одружений тричі: з Еллен Мелісент Кобден, донькою Річарда Кобдена з 1885 року до їхнього розлучення в 1899 році; Крістін Ангус з 1911 року до її смерті в 1920 році; і художниці Терезі Лессор з 1926 року до його смертіShone and Curtis 1988, pp. 8–9..
Сестрою Сікерта була Гелена Свонвік, феміністка та пацифістка, активістка у русі за жіноче виборче право.
Смерть Сікерт помер у Баті, Сомерсет, у 1942 році у віці 81 року. У свої останні роки він провів багато часу в місті, і багато його картин зображують різноманітні вуличні сцени Бата. Він похований на цвинтарі церкви Святого Миколая, Батемптон.
Стиль і тематика