Мекленбург-Старгард, Мекленбург-Штаргард () — феодальним володіння у складі Священної Римської імперії. Його столицею був замок Старгард. Ним правили Мекленбурги. Держава була утворена в 1352 році з частини Мекленбург-Шверінського герцогства і існувала до 1471 року, коли була включена до складу Мекленбурзького герцогства.
Історія Князівство Старгард прийшло до Мекленбурга як вдівство в 1299 році. Генріх II зміг зберегти своє правління у війні маркграфства проти Бранденбурзького маркграфства. Після його смерті в 1329 році та припинення його опіки його сини до 1336 року спочатку правили спільно.
25 листопада 1352 року брати домовилися поділити володіння. Йоганн I отримав «dat land tho stargarde mit al deme dat darto horte». За його синів Йогана II та Ульріха I 1408 року країна була знову розділена. Так виникло герцоство Мекленбург-Старгард, названі за загальним звичаєм назвою головного династичного володіння (Мекленбург), до якої додавалася назва відповідної головної резиденції (Шверін, Старгард). Такий поділ влади не визнавався ні імперським, ні феодальним правом. Отже, обидва правителі отриманих уділів однаково титулувалися як «hertoge thu Meklenborch, thu Stargarde vnd thu Rozstok here». Цей титул залишався в загальному титулі Мекленбурзької монархії до 1918 року у формулюванні «(Великий) герцог Мекленбурга, […] володар земель Росток і Старгард» . На відміну від пізніших територіальних держав у старому Мекленбурзі, регіональна історіографія розглядає герцогство Мекленбург-Старгард як незалежне. Його правителі традиційно подаються у власному династичному переписі.
За правління Генріха, сина Ульріха I, герцогство було знову об'єднане, перш ніж возз'єднатися з Мекленбургом-Шверіном після смерті його бездітного сина Ульріха II у 1471 році.
Під час третього поділу Мекленбурга в 1701 році володіння Старгард стало центральною територією новоутвореного (часткового) герцогства Великого герцогства Мекленбург-Стреліцького.
Території Основна частина герцогства Мекленбург-Старгард складалася з князівства Старгард у теперішній федеральній землі Мекленбург-Передня Померанія, території на кордоні між Бранденбургом, Померанією та Мекленбургом. Домен був названий на честь середньовічного замку в (бурга) Старгард. Меншими частинами області були Штернберг і Ельденбург (Любц) з історичною землею Туре.
Устрій Герцог мав вищу політичну, військову та судову владу. Землевласники-лицарі мали великий вплив на внутрішні справи та економіку. Міста отримували обмежене самоврядування, але підпорядковувалися загальній волі правителя.
Землі управлялися через систему фогтств (командних округів навколо замків). Поділ не мав чіткої сучасної бюрократичної структури, а спирався на феодальні володіння
Герцоги Йоганн I (1329—1392) Йоганн II (1392—1417) Ульріх I (1392—1417) Альбрехт I Йоганн III (1416—1438) Альбрехт II (1417—1423) Генріх Худий (1417—1466) Ульріх II (1466—1471)
Право Земельне право спиралося на давні німецькі традиції та норми, близькі до Саксонського свічада, які регулювали майнові та спадкові відносини землевласників. Окремі міста на території герцогства отримували власні статути та елементи самоврядування за зразком Магдебурзького права, що визначало права мешканців, торгівлю та ремесла. Ленне право визначало обов'язки та права дворян-васалів перед герцогом, порядок володіння землею та службу.
Військо Основу сил складали кінні лицарі (феодальне ополчення)) та загони міського ополчення. Невеликі фортеці та укріплені міста захищали кордоні землі від сусідів.
Економіка Основу становили землеробство, лісництво, рибальство, а також існувало дрібне ремісництво та місцева торгівля. Тривало освоєння нових земель, розширення посівних площ і впровадження ефективніших методів обробітку ґрунту, закладених ще під час німецької колонізації регіону. Ліси використовувалися для заготівлі деревини, поширено було рибальство у численних озерах.
Герцогство мало власний карб монет для забезпечення внутрішньої та прикордонної торгівлі з сусідніми землями. Діяла Вендська монетна союзна система. В обігу перебували дрібні срібні та мідні монети — брактеати, шилінги, віттени та пфеніги. 1 марка = 16 шилінгів = 192 пфеніги. Місцем карбування були Вісмар і Росток.
Джерела Friedrich Wigger, Stammtafeln des Großherzoglichen Hauses von Meklenburg in Verein für Mecklenburgische Geschichte und Altertumskunde: Jahrbücher des Vereins für Mecklenburgische Geschichte und Altertumskunde. Vol. 50 (1885), p. 111-326.