Bonjour, печале! () — роман Франсуази Саган, що вийшов 1954 року, коли авторці було лише 18 років й відразу став сенсацією. Назва походить від вірша Поля Елюара «À peine défigurée», який починається рядками Привіт, печале/Прощай, печале... (). Англомовна екранізація роману режисера Отто Премінґера вийшла 1958 рокуCamper, Fred (1999). Bodies in Motion.
Короткий зміст 17-річна Сесіль проводить літо на віллі на французькій Рив'єрі зі своїм батьком Реймондом і його теперішньою коханкою, молодою, поверховою, модною Ельзою, яка добре ладнає з Сесіль. Реймонд — привабливий, практичний, аморальний чоловік, який виправдовує свою звичку до постійних любовних інтриг, цитуючи Оскара Вайльда: «Гріх — це єдина нотка яскравого кольору, яка зберігається в сучасному світі». Сесіль каже: «Я вірила, що зможу на цьому побудувати своє життя», і сприймає їхній розслаблений спосіб життя як ідеал привілейованого становища. Однією з його переваг для Сесіль є те, що її батька, який не має інтелектуальних зацікавлень, не хвилює, вчиться вона чи ні. Ще однією є те, що він дає їй свободу займатися власними інтересами, виходячи з припущення, що вона буде цікавою прикрасою його улюблених поверхневих світських зібрань. На сусідній віллі живе молодий хлопець років 20, Сіріл, з яким у Сесіль перше інтимне кохання.
Їхній спокійний відпочинок порушує прибуття Енн, яку неуважно запросив Реймонд. Культурна, принципова, розумна, працьовита жінка, Реймондова однолітка, яка була подругою його покійної дружини, Енн вважає себе у певному сенсі хрещеною матір’ю Сесіль. Усі три жінки претендують на увагу Реймонда; віддалена, загадкова Енн незабаром стає коханкою Реймонда, а наступного ранку оголошує про їхні заручини. Ельза виїжджає, і тоді Енн намагається взяти на себе виховання Сесіль. Вона каже Сесіль припинити зустрічатися з Сірілом і повернутися до підручників. Сесіль жахає ця загроза її розкішному життю у ролі батькової улюблениці, особливо тому, що Енн стає єдиним об'єктом зацікавлення Реймонда. Вона складає план, щоб запобігти шлюбу, але, попри це, відчуває сумніви щодо своїх інтриг.
Щоб викликати ревнощі у Реймонда, Сесіль влаштовує так, щоб Ельза й Сіріл удавали пару та з’являлися разом у певні моменти. Коли Реймонд передбачувано починає ревнувати молодшого Сіріла, він відновлює залицяння до Ельзи. Але Сесіль неправильно оцінила чутливість Енн. Після того, як жінка побачила Реймонда та Ельзу разом у лісі, коли Реймонд зчищав голочки хвої з костюма, вона у сльозах їде, а її автомобіль падає зі скелі, очевидно, сталося самогубство.
Сесіль і її батько повертаються до порожнього, безцільного життя, яке вели до того, як Енн порушила їхнє літо, і замислюються над впливом, який вона мала на їхні життя. Сесіль живе зі знанням, що її маніпуляції призвели до смерті Енн, і тужить за літом, яке вони провели разом.
Персонажі Сесіль, багата і байдужа сімнадцятирічна дівчина Реймонд, її батько середнього віку, знаний гуляка та ловелас Ельза, остання коханка Реймонда на початку роману Енн, давня подруга матері Сесіль, яка наставляла Сесіль після того, як дівчина покинула католицьку школу-інтернат Сиріл, юнак, який живе неподалік від будинку, який Реймонд орендує на літо
Прийняття Перший короткий огляд англійського перекладу Айрін Еш (Джон Мюррей, 1955) у The Times від 19 травня 1955 року описує його як «Незвичайну маленьку вигадку... написану 19-річною дівчиною з Дордоні... гарний прояв передчасної зрілості». Рецензент у журналі The Spectator того ж числа сказав: «Bonjour, печале!, яка здобула неабияку популярність завдяки темі та віку авторки, є вульгарною, сумною маленькою книжкою».
Переклад на українську мову Книжка вийшла українською мовою у видавництві «Рідна мова». Перекладачі — Віктор Омельченко, Ярема Кравець.
Постановки за романом Німецько-американський режисер Отто Премінґер виступив продюсером і зняв екранізацію книжки через свою кінокомпанію Wheel Productions. Стрічка Bonjour Tristesse вийшла на екрани 1958 року, а головні ролі зіграли Жан Себерг, Дебора Керр і Девід Нівен. Канадський дарк-ембіент- гурт Soufferance створив концептуальний мініальбом, натхненний цією книгою, у 2011 році. EP Bonjour Tristesse містить одну пісню тривалістю 17 хвилин. Наступний концептуальний альбом Adieu Tristesse вийшов через рік й також містив елементи з роману Французький художник Фредерік Ребена адаптував Bonjour, печале! у графічний роман, а NBM Publishing планує випустити англійську версію 2025 року.
Див. також 100 книг століття за версією «Ле-Монд»
Примітки