До́гові́р про стабі́льність, координа́цію та управлі́ння в економі́чному та монета́рному союзі; також відомий як ДСКУ, або простіше До́гові́р про фіна́нсову стабі́льність — міжурядовий договір, представлений як нова суворіша версія Пакту про стабільність і зростання, підписаного 2 березень 2012 р. усіма державами-членами Європейського Союзу (ЄС), крім Чехії. Договір набув чинности 1 січня 2013 року для 16 держав, які завершили ратифікацію до цієї дати. Станом на 3 квітня 2019 року його було ратифіковано та набуло чинности для всіх 25 підписантів, а також для Хорватії, яка приєдналася до ЄС у липні 2013 року, та Чехії.

Фіскальний пакт є фіскальним розділом Договору (Розділ III). Він зобов’язує 23 країни-члени: 20 держав-членів єврозони, а також Болгарію, Данію та Румунію, які вирішили приєднатися. Він супроводжується низкою загальних принципів.

Держави-члени, пов’язані Фіскальним пактом, мають перенести положення Фіскального пакту до національного законодавства. Зокрема, національний бюджет має бути збалансованим або профіцитним, згідно з визначенням договору. Необхідно встановити механізм автоматичної корекції для виправлення потенційних значних відхилень. Національна незалежна моніторингова установа повинна здійснювати фіскальний нагляд. Угода визначає збалансований бюджет як загальний бюджетний дефіцит, що не перевищує 3,0% валового внутрішнього продукту (ВВП), і структурний дефіцит, що не перевищує середньострокову бюджетну ціль (СБЦ) для конкретної країни, яка може бути встановлена на рівні 0,5% ВВП для країн із , що перевищує 60%, або максимум 1,0% ВВП для країн із рівнем боргу в межах 60%.

Договір визначає збалансований бюджет як загальний бюджетний дефіцит, що не перевищує 3,0% валового внутрішнього продукту (ВВП), і структурний дефіцит, що не перевищує середньострокову бюджетну ціль (СЦБ) для конкретної країни, яка може бути встановлена на рівні 0,5% ВВП для держав із відношенням боргу до ВВП, де коефіцієнт перевищує 60% – або щонайбільше 1,0% ВВП для держав із рівнем боргу в межах 60%-ного ліміту.Independent Fiscal Institutions at the Supranational Level: The European Fiscal Board. Social Science Research Network (SSRN). Retrieved 18 July 2017.The European Fiscal Board: Challenges and Opportunities. Tax and Transfer Policy Institute (TTPI). Retrieved 18 July 2017. ССО для окремих країн перераховуються кожні третій рік і можуть бути встановлені на рівнях, вищих за максимальну широту, дозволену договором. Договір також містить пряму копію критеріїв «боргового гальма», викладених у Пакті про стабільність і зростання, який визначає швидкість, з якою рівень боргу перевищує ліміт у 60% ВВП.

Якщо бюджет або кошторис будь-якої держави, що ратифікувала угоду, не відповідає критеріям дефіциту або боргу, держава зобов'язана виправити ситуацію. Якщо держава порушує критерії на момент набрання чинності договором, виправлення вважатиметься достатнім, якщо вона забезпечить достатньо значні щорічні покращення, щоб залишатися на заздалегідь визначеному для країни «шляху адаптації» до обмежень на середньостроковому горизонті. Якщо держава зазнає значної рецесії, вона буде звільнена від вимоги здійснювати фіскальну корекцію доти, доки вона триває.

Незважаючи на те, що вони є міжнародним договором поза правовою базою ЄС, усі положення договору функціонують як розширення існуючих нормативних актів ЄС, використовуючи ті самі інструменти звітності та організаційні структури, які вже створені в ЄС у трьох сферах: бюджетна дисципліна, яку забезпечує Пакт стабільності та зростання (розширений Розділом III), Координація економічної політики (розширений Розділом IV) та Управління в рамках ЄВС (розширений Розділом V). У договорі зазначено, що сторони, які його підписали, намагатимуться включити Фіскальний пакт до правової бази ЄС на основі оцінки досвіду його впровадження до 1 січня не пізніше 2018 року. До 2017 року було визначено, що лише Розділ 3 можна легко включити, оскільки в іншому випадку знадобляться зміни в договорі., page 3 end of second paragraph Розділ 3 Фіскального договору згодом було включено до законодавства ЄС як частину реформ системи економічного управління (Регламент (ЄС) 2024/1263, Директива Ради (ЄС) 2024/1265 та Регламент Ради (ЄС) 2024/1264) станом на 4 квітня 2024 року.

Історія

Передумови Монетарна політика в єврозоні (держави ЄС, які прийняли євро) визначається Європейським центральним банком (ЄЦБ). Таким чином, встановлення процентних ставок центрального банку та пом’якшення монетарної політики є виключною компетенцією ЄЦБ, тоді як оподаткування та державні витрати залишаються переважно під контролем національних урядів у межах збалансованого бюджету, встановленого Пактом стабільності та зростання. ЄС має валютний союз, але не має фіскального союзу.

У жовтні 2007 року тодішній президент ЄЦБ Жан-Клод Тріше наголосив на необхідності подальшої економічної та фінансової інтеграції Європейського Союзу (ЄС) у певних сферах (серед іншого, мобільність і гнучкість робочої сили та досягнення конвергенції роздрібного банківського обслуговування). Якби цієї фіскальної політики дотримувалися всі країни-члени, ЄЦБ вважав, що це підвищить їх конкурентоспроможність. У червні 2009 року журнал The Economist опублікував рекомендації, в яких пропонувалося Європі створити фіскальний союз, що включає: «Фонд допомоги, банківський союз, механізм для забезпечення однакової розумної фіскальної та економічної політики, яку однаково проводять усі держави, і спільний випуск єврооблігацій». Анджел Убіде з Інституту міжнародної економіки Петерсона приєднався до цієї думки, припустивши, що довгострокова стабільність у єврозоні потребує спільної фіскальної політики, а не контролю над портфельними інвестиціями.

Відповідь на кризу державного боргу

Починаючи з початку 2010 року, пропозиція створити значно більший фіскальний союз, принаймні в єврозоні, розглядалася багатьма як природний наступний крок у європейській інтеграції або як необхідне рішення для подолання європейської кризи суверенного боргу 2010 року. У поєднанні з ЕМС фіскальний союз, на думку авторів звіту Blueprint, призведе до значно більшої економічної інтеграції. Однак процес побудови фіскального союзу вони розглядають як довгостроковий проект. У листопаді 2012 року президенти ЄЦБ, Комісії, Ради та Єврогрупи опублікували проєкт поглибленого та справжнього ЕМС, у якому окреслено елементи фіскального союзу, який може бути досягнутий у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. У короткостроковій перспективі (0–18 місяців) розглядалися лише пропозиції в межах існуючої компетенції договорів ЄС, тоді як більш широкі пропозиції, що вимагали внесення змін до договорів, розглядалися лише протягом більш тривалого періоду часу.

У звіті зазначається, що потенційне запровадження спільного випуску єврооблігацій з терміном погашення 1 рік може бути реалізоване в середньостроковій перспективі (за 18 місяців - 5 років), тоді як з терміном погашення 10 років можуть бути реалізовані як завершальний крок у довгостроковій перспективі (більш ніж за 5 років). На думку авторів звіту Blueprint, кожен крок ЄС у напрямку розподілу спільного боргу, першим з яких передбачається надання спільних гарантій погашення боргу у поєднанні з «фондом погашення надмірного боргу» або «випуском деяких короткострокових єврооблігацій», повинен супроводжуватися посиленням координації та гармонізацією фіскальної та економічної політики в єврозоні. Таким чином, дві реформи Пакту про стабільність і зростання, відомі як шестипакет (який набув чинності в грудні 2011 року) і два пакети (запланований набуття чинности влітку 2013 року), а також Європейський фіскальний пакт (договір, який значною мірою відображає ці дві реформи ЄС), на думку авторів звіту Blueprint, є першим кроком до розширення спільного використання та дотримання тих самих фіскальних правил і економічної політики, що, на їхню думку, потенційно відкриває шлях для ратифікації в середньостроковій перспективі нової угоди ЄС, що дозволяє спільний випуск єврооблігацій.

Розробка пропозиції: Sixpack, Twopack і Fiscal Compact У березні 2010 року Німеччина представила низку пропозицій щодо вирішення триваючої європейської кризи державного боргу. Вони підкреслили, що намір полягав не у створенні фіскального союзу в короткостроковій перспективі, а в тому, щоб зробити валютний союз більш стійким до криз. Вони стверджували, що попередній Пакт про стабільність і зростання необхідно реформувати, щоб він став більш суворим і ефективним, а натомість має бути заснований Європейський фонд екстреної допомоги для надання допомоги державам, які перебувають у фінансових труднощах, з виплатами допомоги, доступними відповідно до жорстких угод про коригувальні фіскальні заходи – за умови схвалення ЄЦБ та Єврогрупи. У випадку, якщо держава, яка не співпрацює з процедурою надмірного дефіциту (EDP), порушила запропонований шлях коригування до відповідності, вона повинна ризикувати бути оштрафованою або втратити свою виплату згуртованих фондів ЄС і/або втратити своє політичне право голосу в Єврогрупі. Також було зроблено заклик до посилення координації економічної політики між членами єврозони, щоб усі держави брали активну участь у виробленні політики одна одної. Протягом наступних трьох років ці німецькі пропозиції матеріалізувалися в нові європейські угоди чи правила після переговорів з іншими державами-членами ЄС.

Передбачуваний фонд екстреної допомоги Європейський фонд фінансової стабільності (EFSF) був першою пропозицією, погодженою державами-членами ЄС 9 травня 2010 р., а механізм повністю запрацював 4 серпня 2010 р.

У рамках запропонованої реформи Пакту про стабільність і зростання Німеччина також представила пропозицію в травні 2010 року про те, що всі країни єврозони повинні бути зобов’язані прийняти до свого національного законодавства, бажано на конституційному рівні, з метою гарантування майбутнього дотримання пактів, які обіцяють мати чітке обмеження на новий борг, сувору бюджетну дисципліну та збалансовані бюджети. Запровадження запропонованого боргового гальма само по собі передбачалося, щоб передбачати набагато жорсткішу фіскальну дисципліну порівняно з існуючими правилами ЄС, які вимагають, щоб дефіцит не перевищував 3% ВВП. Пізніше цю пропозицію було прийнято як частину правил Fiscal Compact і Twopack.

Наприкінці 2010 року було внесено пропозиції щодо реформування деяких правил Пакту стабільності та зростання з метою посилення координації фіскальної політики. У лютому 2011 року Франція та Німеччина запропонували «Пакт про конкурентоспроможність» для посилення економічної координації в єврозоні. Іспанія також підтримала запропонований пакт. Канцлер Німеччини Анґела Меркель також словесно підтримала ідею фіскального союзу, як і різні чинні європейські міністри фінансів і глава Європейського центрального банку.

У березні 2011 року було розпочато нову реформу Пакту стабільності та зростання, спрямовану на посилення правил шляхом прийняття автоматичної процедури накладення штрафів у разі порушення правил дефіциту чи боргу.

Наприкінці 2011 року Німеччина, Франція та деякі інші менші країни ЄС пішли ще далі й пообіцяли створити фіскальний союз у всій єврозоні із суворими й обов’язковими фіскальними правилами та автоматичними штрафними санкціями, закладеними в договорах ЄС. Канцлер Німеччини Ангела Меркель також наполягала на тому, що Європейська комісія та Суд Європейського Союзу повинні відігравати «важливу роль» у забезпеченні виконання країнами своїх зобов’язань.