Барон Франц Ебергардт Адольф Кордт фон Брандіс (; 27 червня 1874, Ербах-ім-Оденвальд — 5 квітня 1945, Берлін) — німецький офіцер, генерал-лейтенант запасу вермахту. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Його батьками були Карл Генріх Вільгельм фон Брандіс (1820–1903) і його дружина Оттилія Фрідеріка, уроджена Тренн (1843–1899). Ганноверський генерал і військовий міністр Ебергард фон Брандіс був його дідом.

22 березня 1892 року Брандіс приєднався до піхотного полку «Імператор Вільгельм» (2-й великогерцогський Гессенський) №116 Прусської армії в чині фенріха і наприкінці травня 1893 року отримав звання другого лейтенанта. Після цього 1 жовтня 1897 року його було направлено до унтерофіцерської школи Марієнвердера, а через три роки його перевели в піхотний полк «Герцог Фрідріх Вільгельм Брауншвейзький» (Східно-Фризійський) №78. Після підвищення до оберлейтенанта 12 вересня 1902 року він був призначений ад’ютантом районного командування Ауріха. Там він отримав звання гауптмана 20 квітня 1910 року. З 27 січня 1911 року — командир роти свого полку. 15 лютого 1913 року його перевели в 4-й Ганноверський піхотний полк №164, і Брандіс став командиром 9-ї роти.

Після початку Першої світової війни та мобілізації разом зі своїм підрозділом був направлений на Західний фронт. У лютому 1915 року призначений командиром 3-го батальйону і 18 серпня 1916 року отримав звання майора. Брандіс очолив 8-й штурмовий батальйон у липні 1918 року, а через два місяці був призначений командиром гренадерського полку «Крнпринц» (1-го східнопрусського) № 1.

Після закінчення війни його полк був демобілізований і розформований у Кенігсберзі. Брандіс був прийнятий у тимчасовий рейхсвер, спочатку служив командиром батальйону в 20-му піхотному полку. Після підвищення до оберстлейтенанта 1 липня 1921 року Брандіс приєднався до штабу 16-го піхотного полку в Ольденбурзі. У лютому 1925 року Брандіс був переведений в штаб 1-ї кавалерійської дивізії у Франкфурті-на-Одері. Отримавши звання оберста 1 квітня 1926 року, він став директором курсу в Дрезденській піхотній школі. 1 лютого 1928 року Брандіс був призначений командиром 15-го піхотного полку в Касселі, а 1 жовтня 1929 року отримав звання генерал-майора. Брандіс передав командування своєму наступнику полковнику Еріху фон Шікфусу унд Нойдорффу 31 січня 1930 року і того ж дня був з почестями звільнений у відставку.

27 серпня 1939 року, з нагоди 25-ї річниці битви під Танненбергом, йому було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

Кордт фон Брандіс помер у ​​віці 70 років від серцевої недостатностіStA Zehlendorf von Berlin, Sterbeurkunde Nr. 470/1945. в Берліні та був похований на лісовому цвинтарі Далем. Могила не збереглася.Hans-Jürgen Mende: Lexikon Berliner Begräbnisstätten. Pharus-Plan, Berlin 2018, ISBN 978-3-86514-206-1, S. 578.

Нагороди

Столітня медаль Залізний хрест 2-го і 1-го класу Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Медаль «За відвагу» (Гессен) Ганзейський хрест (Гамбург) Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг) 2-го і 1-го класу Pour le Mérite (21 квітня 1918) Нагрудний знак «За поранення» в сріблі Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Почесний хрест ветерана війни з мечами

Література

Dermot Bradley (Hrsg.), Karl-Friedrich Hildebrand, Markus Rövekamp: Die Generale des Heeres 1921–1945. Band 2: v. Blanckensee-v. Czettritz und Neuhauß. Biblio Verlag, Osnabrück 1993, ISBN 3-7648-2424-7. S. 199–200. Hans Friedrich von Ehrenkrook, Jürgen Thiedicke von Flotow, Friedrich Wilhelm Euler et al: Genealogisches Handbuch der Adeligen Häuser. B (Briefadel), Band I, Band 7 der Gesamtreihe GHdA, ISSN 0435-2408, Hrsg. Deutsches Adelsarchiv, C. A. Starke, Glücksburg/Ostsee 1954, S. 38. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Freiherrlichen Häuser. Teil B (Briefadel). 1939. Zugleich Adelsmatrikel der Deutschen Adelsgenossenschaft. 89. Jahrgang, Justus Perthes, Gotha Herbst 1938. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Freiherrlichen Häuser. 1899. Neunundvierzigster Jahrgang, Justus Perthes, Gotha Herbst 1898, S. 95 f. Reichswehrministerium (Hrsg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres. Ernst Siegfried Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1925, S. 118.

Примітки