«Діана і Актеон» — монументальна картина італійського художника епохи Відродження Тіціана, написана в 1556—1559 роках, є однією з найвизначніших робіт Тіціана. На ній зображено момент, коли мисливець Актеон зустрічає богиню Діану та її німф під час купання. Діана розлючена і перетворює Актеона на оленя, якого потім переслідують і вбивають його власні собаки. Цю сцену Тіціан пізніше зобразив у картині «Смерть Актеона» (Національна галерея).

Сюжет зазвичай розгортається в лісовій місцевості з дуже малою кількістю споруд, окрім невеликих витворів, таких як стіни та фонтани. Тіціан змінює цю традиційну обстановку, помістивши своїх персонажів у кам'яних руїнах лісового храму під аркою. Діана — бліда жінка, друга праворуч. Вона носить корону з півмісяцем на ній, і її прикриває темношкіра жінка, яка сидить крайня праворуч і може бути її служницею. Німфи демонструють різноманітні реакції та різноманітні пози в оголеному вигляді.

У 2008—2009 роках Національна галерея Лондона та Національна галерея Шотландії провели успішну кампанію з придбання картини з колекції Бріджуотер за 50 мільйонів фунтів стерлінгів. У результаті «Діана і Актеон» разом з її парою «Діана і Каллісто» залишаться на виставці у Великій Британії і будуть чергуватися між двома галереями на п'ятирічний термін. Наприкінці 2024 року картина була виставлена в кімнаті 29 Національної галереї в Лондоні.

«Діана та Актеон» — четверта із семи картин, написаних Тіціаном для Філіпа II у рамках серії «Поезія», написана в той же час і в тому ж стилі, що й п'ята картина в серії «Діана та Каллісто».

Опис

Картина зображує основоположну сцену з другої історії третьої книги «Метаморфоз» римського поета Овідія. У поемі Актеон, онук Кадма, відкликає своїх друзів після успішного полювання через спекотну погоду і ненавмисно заблукає в долину Гаргафія, священне царство Діани, богині полювання. Згодом Актеон, якого зображено у лівій частині картини, опиняється в лісах Беотії, де натрапляє на струмок і вирішує йти за його течією. Цей потік є священним струмком, який веде до гроту, де Діана та її німфи вирішили скупатися після довгого успішного полювання. Не звертаючи уваги, Актеон зі своїми собаками незабаром прибуває до гроту з лівого боку картини і лякає своєю присутністю німф і богиню, що купаються. Від несподіванки німфи в центрі композиції поспішають сховатися, відчайдушно дивлячись на Діану, яка шукає настанови.

Німфи історично називалися Крокале, Нефеле, Гіале, Раніс, Псекас, Фіале і Титанія, хоча конкретні відмінності між сімома або місцеперебування двох останніх німф залишаються невідомими, оскільки на картині зображено лише п'ять німф. Крокале, Нефела, Гіале, Раніс, Псекас і Фіале відомі як Океаніди, титул, який дається приблизно трьом тисячам водяних німф, які були дочками титанів Океана і Тетії; 60 з яких, включаючи цих, були обрані служницями Діани. Ім'я «Титанія» — це термін, який Овідій використовував для опису дочок титанів, хоча цей конкретний випадок, здається, не натякає на конкретного персонажа з грецької міфології або будь-якого персонажа в цій композиції. Діана сидить у крайньому правому куті композиції, повернувшись так, ніби намагається сховатися від глядача та нападника. Вона носить корону з півмісяцем на ній, її прикриває темношкіра служниця і супроводжує маленький коричневий песик, який гавкає на Актеона з ніг Діани. Німфи демонструють різноманітні реакції та оголені пози, які допомагають проілюструвати точний момент конфлікту перед наступним кроком Діани. Розлючена думкою про те, що її може побачити оголеною чоловік, Діана в результаті цього вторгнення обливає нещасного Актеона водою, змушуючи його перетворитися на оленя, якого переслідують і врешті-решт вбивають його ж собаки, що жадібно юрмляться навколо ніг мисливця внизу ліворуч. Пізніше Тіціан зобразить це продовження оповіді на своїй картині 1575 року «Смерть Актеона» (Національна галерея).

Візуальний аналіз

Іконопис Середовище Діани та Актеона всіяне контекстною символікою, яка натякає як на майбутні події після протистояння, так і на мистецькі умовності того часу. Як описано в «Метаморфозах», дія відбувається в країні, яку Овідій описує як природу, наслідуючи мистецтву: «З її скелястих ущелин витікають води, і цівками розливаються в озеро внизу. Природа так розмалювала свою роль, що, здається, вона змагається з мистецтвом». Зіставлення поетом форм природи, що наслідує мистецтво Відродження, відображає рекультивацію природою руїн, а також діє як тонке посилання на мотиви, які згодом вплинуть на унікальну архітектурну адаптацію Тіціаном обстановки оповіді.

В оригінальній поемі обстановка була описана як «Просторий грот, усе навколо поросле сивим мохом і вкрите пемзою». Сама арка, як описано в поемі, традиційно зображується як природна структура, яку зазвичай називають «nativum arcum»; однак, у результаті глибокого синтезу предмета Тіціан натомість замінив ці природні форми, замінивши грот руїнами готичного собору та додавши рустиковану кам'яну колону в центрі фонтану, в якому купаються німфи. Ці мистецькі адаптації були як символічними, так і стилістичними через культурні стигми, пов'язані з готичним і рустикальним стилями дизайну, які багато художників епохи Відродження асоціювали з бездарністю природних форм.

З часів римлян до епохи Відродження будівництво приватних гротів для проведення вечірок і демонстрації творів мистецтва було популярною практикою серед європейської еліти XVI століття, де рустикація була затребуваною навичкою, яка використовувалася для того, щоб розмити межу між природними і штучними елементами. Практика рустикації була формою дизайну кладки, що практикувалася з часів античності і переважно використовувалася для таких споруд, як акведуки, гроти та фонтани, оскільки їхні конструкції були похідними від природних елементів і утворень.

На вершині однієї з колон зображено череп оленя, який випадково перебуває в прямому баченні Актеона, а також оленячі шкури, що звисають з гілок поруч, є засобом символічного передбачення майбутнього, яке має спіткати молодого аристократа. Тіціан спочатку включив підпис «TITANVS F» вертикально на колону, однак, врешті-решт, це було б помилково прийнято за напис та видалено природоохоронцями в 1932 році. Розташувавши колону серед німф поблизу центру композиції, Тіціан зміг спрямувати погляд глядача вгору на арочну споруду на задньому плані. Сама споруда нагадує споруду високого готичного собору, в якому використовується склепіння з стрілчастими арками, а також напівкруглі рустовані арки та рустовані опори. В інших архітектурних термінах цю формацію можна описати як тетрапілон через розташування двох проспектів, що перетинаються, які утворюють прямі кути та стоять над перехрестям. На замковому камені арки, зверненої до глядача, висічено зображення лева, що, як припускають, було тонким натяком на місто Венеція, яке було прийомним домом художника. Інше тонке посилання на Венецію можна знайти в маленькому дзеркалі та венеціанському скляному графині, розташованому на нижній сходинці фонтану, які були загальними символами, використовуваними в зображеннях Благовіщення періоду, який представляв незайманість Діви Марії, яка була адаптована для Діани в цьому випадку. Окрім цнотливості, графин також був символом зору, ясності та спокою, який повертався до групи після того, як невдалий мисливець позбувся.

Змістивши фокус у праву нижню частину композиції, ми побачимо Діану, яка сидить обличчям від глядача, а їй допомагають служниця і маленький песик, які були поширеними іконографічними включеннями в ренесансних композиціях як символічні алегорії вірності. Рентгенівське сканування картини показало, що служниця спочатку була намальована як біла людина, а пізніше була зафарбована до її теперішнього чорного вигляду, що, найімовірніше, було зроблено з метою зробити її більш помітною серед навколишніх німф, а також здаватися більш екзотичною для європейського споживача. Символ півмісяця, який є синонімом Діани, зображений на срібній брошці, яку носять на голові Діани, а також на вигнутій спині сукні її служниці; Вважається, що зіставлення світлошкірої богині та темношкірої служниці також символізує світлу та темну сторони місяця.

Формальний аналіз Міфологічний епос Тіціана зображений у класичному стилі, що нагадує майстрів раннього Відродження, які зазнали впливу як мистецтва античності, так і залишків середньовічного мистецтва, що все ще виставлялися у більшій частині Європи. Основним чинником, який відрізняв Тіціана від багатьох інших художників епохи Відродження, було прийняття ним техніки колориту, яка використовувала послідовне змішування та нашарування пігментів і вільну роботу пензлем для створення більш натуралістичного вигляду композиції. Використання Тіціаном вільних мазків пензля стало розглядатися як sprezzatura, що описує майже легкі рухи пензля, які призводять до того, що дехто називає незавершеним або non-finito кінцевим продуктом. Завдяки цьому новому невимушеному підходу такі роботи, як «Діана і Актеон», набули широкого впливу та надихнули на адаптацію стилю багатьох італійських художників XVI століття. Ця методологія контрастувала з методом дісегно, популярним серед флорентійських сучасників, таких як Рафаель та Мікеланджело, які надавали перевагу використанню попередніх ескізів на основі моделей для досягнення більш ідеалізованого зображення своїх об'єктів.

Накладаючи шари та змішуючи пігменти для створення більш природних тонів, Тіціан зміг використати більш похмуру кольорову палітру, щоб відобразити широкий спектр емоційних реакцій і позицій своїх суб'єктів. Еволюція Тіціана до більш темних відтінків із ощадливим використанням сміливих кольорів дозволила художнику включити елементи світлотіні та сфумато у свої картини, щоб надати емоційної ваги оповіданням, використовуючи яскравіші кольори, такі як білий і червоний, щоб привернути увагу глядача до певних частин картини. Вважається, що ця зміна стилю разом із його застосуванням важкої роботи пензлем є побічними ефектами погіршення зору старіючого художника, оскільки на момент написання цієї роботи Тіціану було близько 60 років.

Персонажі в різних станах динамічного руху організовані у V-подібну композицію, яка використовує титульних персонажів для оформлення оповіді. Деякі вчені описали «Діану і Актеона» як один із перших барокових творів через використання горизонталей для організації композиції та застосування діагоналей для демонстрації фізичного руху сюжетів поеми. Обрамляючи персонажів у цій композиції та розміщуючи Діану та Актеона на передньому плані, глядач відразу знайомиться з основним конфліктом між двома героями, перш ніж взяти до уваги реакцію служниці, собаки чи німф на задньому плані.