Гоґаніт є надзвичайно рідкісним вторинним мінералом із класу органічних речовин із хімічним складом Cu(CH3COO)2·H2O, і тому хімічно є ацетатом міді.

Гоґаніт кристалізується в моноклінній кристалічній системі та утворює блакитно-зелені призматичні або пластинчасті кристали розміром до 0,6 мм. Це порівняно м'який мінерал з твердістю Мооса 1,5 і блідо-блакитною рисою.

Етимологія та історія Мінерал був названий на честь австралійського колекціонера мінералів Грема П. Гоґана (1957 р.н.), який вперше знайшов його в копальні «Перілья-Потосі» (Брокен-Гілл, Новий Південний Уельс, Австралія). Він був проаналізований і описаний у 2002 році Д. Е. Гіббсом, Уве Колічем, П. Левереттом, Дж. Л. Шаропом і П. А. Вільямсом. У тому ж році він був офіційно визнаний мінералом IMA.

Природні ацетати надзвичайно рідкісні, хоча оцтова кислота широко поширена в природі. Поки гоґаніт не був визнаний мінералом, кальклацит був єдиним відомим представником цього класу речовин, хоча і має антропогенне походження. До того часу вважалося, що кальклацит залишиться єдиним представником ацетатів, а суто природне утворення інших ацетатів вважалося дуже малоймовірним. З визнанням IMA гоґаніту мінералом він став першим представником цього класу речовин, який утворився без антропогенного впливу.

Типовий матеріал мінералу зберігається в геоцентрі Брокен-Гіллу, в Австралійському музеї в Сіднеї та в Музеї Вікторії в Мельбурні.

Класифікація Оскільки гоґаніт був визнаний самостійним мінералом лише в 2001 році, він включений у 8 класифікацію, яка з 1977 року застаріла. Лише в Каталозі мінералів Ляпіса Штефана Вайса, який з огляду на приватних колекціонерів та інституційні колекції досі дотримується старої форми системи Карла Гуго Штрунца, мінерал отримав систематичний мінеральний індекс IX/A.02-16. У «Систематиці Ляпіса» це відповідає класу «органічні сполуки», а там — відділу «солі органічних кислот», де гоґаніт разом з абелсонітом, кальклацитом, чанабаяїтом, дашковаїтом, ерландитом, формікаїтом, джульєнітом, кафегідроціанітом, меллітом, пейситом, піготитом утворює об'єднану групу «інші органічні солі, включно з мелатами, цитратами та ацетатами» (станом на 2018 рік).

Міжнародна мінералогічна асоціація (IMA) у останньому оновленні 2009 року 9-го видання класифікації мінералів Штрунца також класифікує гоґаніт у відділі «солей органічних кислот». Однак тепер цей відділ чітко розділений відповідно до груп речовин, які складають основу відповідного мінералу, так що гоґаніт можна знайти в підгрупі «Ацетати» відповідно до його складу, де він є єдиним членом безіменної групи 10.AA.35.

Класифікація мінералів Дани також класифікує гоґаніт до однойменного класу та підрозділу «органічні мінерали». Тут він є джерелом іменування «групи гоґаніту» з систематичним номером 50.02.07, куди входить іншим член групи пейсит у підрозділі «солі органічних кислот (мелати, цитрати, ціанати та ацетати)».

Кристалічна структура Гоґаніт кристалізується в моноклінній системі в просторовій групі C2/c з періодом ґратки a = 13,162(3) Å, b = 8,555(2) Å, c = 13,850(3) Å і β = 117,08(3)° і 8 формульних одиниць на елементарну комірку.

Гоґаніт утворює дрібні призматичні або пластинчасті кристали, причому призматичні утворення за формою нагадують кристали турмаліну.

Характеристики Термоаналітичні дослідження показали, що гоґаніт абсолютно подібний чистому ацетату міді. Як і цей, він виділяє при температурах між 83 °C і 95 °C свою кристалічну воду і розкладається вище 222 °C з утворенням оксиду міді (ІІ), вуглекислого газу та води.

Утворення та прояви Для гоґаніту поки що відомо лише типова місцевість — Perilya Potosi Mine (Potosi Mine) в Брокен-Гілл. Тут гоґаніт утворився разом із пейситом у так званій залізній шляпі родовища через взаємодію вивітреної руди з рослинним матеріалом, що розкладається, особливо з гниючим листям. Крім того, обговорюється утворення через гниття дерев'яних конструкцій у гірничих спорудах. Перші описувачі підкреслюють, що внесення продуктів розкладання рослин не було спричинене людиною. Доведено, що мінерал утворюється на місці відкриття, а не пізніше, як у випадку з кальклацитом; тому це не музейний експонат.

Мінерал зустрічається в цьому місці у вигляді ізольованих призматичних голок довжиною 0,6 мм спереду. Супутні мінерали, окрім пейситу, включають лінарит, малахіт, азурит, мідьвмісний смітсоніт, церусит, ґетит, гематит і кварц.

Див. також

Список мінералів

Література

Примітки