Ян Гендрік ван Кінсберген, граф Доггербанк (1 травня 1735 – 24 травня 1819), був голландським військово-морським офіцером. Маючи хорошу наукову освіту, ван Кінсберген був прихильником модернізації флоту і написав багато книг про організацію, дисципліну та тактику флоту.

У 1773 році він двічі переміг османський флот, перебуваючи на російській службі. Повернувшись до Голландської Республіки в 1775 році, він став голландським морським героєм у 1781 році, борючись проти Королівського флоту, і поступово досяг посади головнокомандувача як віце-адмірала. Коли Франція завоювала Республіку в 1795 році, його звільнили новий революційний режим і запобіг призначенню данським головнокомандувачем, але Королівство Голландія відновило його в 1806 році на посаді флотського маршала і зробило графом. Його знову понизила Французька імперія в 1810 році, після звільнення Об'єднане Королівство Нідерландів у 1814 році надало йому його старий ранг віце-адмірала.

Ян Кінсберген, у пізні роки життя дуже заможна людина, також був відомий своєю філантропією, підтримуючи допомогу бідним, морську освіту, мистецтва та науки.

Рання кар'єра

Ван Кінсберген народився в Дусбурзі як старший син неофіцерського офіцера Йоганна Генріха ван Кінсбергена, який народився в Нойнкірхені, Німеччина, в 1706 році, розпочав свою військову кар'єру на австрійській службі і спочатку писав своє прізвище як "Гінсберг". У шість років він переїхав зі своїми батьками в 1741 році до Елбюрга. Через три роки він вирушив зі своїм батьком до Південних Нідерландів і у віці дев'яти років зарахувався солдатом до голландської польової армії під час Війни за австрійську спадщину, повернувшись у 1748 році. Після прочитання біографії Герарда Брандта про життя адмірала Міхіеля де Рюйтера, він вирішив стати морським героєм і вступив до морської академії в Гронінгені, де з 1751 по 1755 рік навчався інженерії. У 1756 році він став мічманом на Вестстеллінгерверфі і 16 березня 1758 року — лейтенантом в Амстердамській адміралтействі на кораблі Маарссен.

Ван Кінсберген мав трьох молодших братів. Двоє зарахувалися до армії Пруссії, молодший, Ян Германус, працював на Голландську Ост-Індську компанію (VOC), але в 1770 році був звільнений як капітан, коли його корабель Леймюйден сів на мілину на скелях острова Кабо-Верде Боа-Вішта і він врятував себе та кількох обраних на шлюпці, залишивши решту команди. Ян Германус пізніше був призначений морським капітаном завдяки впливу Яна Гендріка, але скомпрометував останнього, потрапивши в кілька серйозних аварій. Ян Гендрік служив на Амазоні у 1761 році. З 13 жовтня 1763 року він командував фрегатом Св'єтен.

Російська служба

Наприкінці 1760-х років через серйозні фінансові труднощі мало голландських кораблів були активні, і Ян Кінсберген використовував свій вільний час для написання великої серії публікацій про модернізацію флоту. Він вважається типовим представником нового покоління голландських морських офіцерів своєї епохи, які більше не завдячували своєю посадою ні кар'єрі в торговому флоті, ні шляхетському походженню, а ґрунтовній науковій освіті.

У 1769 році Ян Кінсберген відчаявся коли-небудь отримати підвищення і отримав дозвіл вступити на службу до VOC і вирушити до Голландської Ост-Індії на чотири роки. Однак у попередні роки він вже завоював невелику міжнародну репутацію як морський мислитель, ентузіастично листуючись з багатьма впливовими іноземними контактами. Йому повідомили, що через Російсько-турецьку війну (1768–1774) російському флоту потрібні морські експерти. Генріх Прусський негайно міг запропонувати йому там посаду. 15 серпня 1770 року ван Кінсберген отримав дозвіл від голландського адмірал-генерала, штатгальтера Вільгельма V, принца Оранського, вирушити до Росії. Однак Вільгельм V не звільнив його повністю від обов'язків. Ян Кінсбергену обіцяли, що через рік, 15 серпня 1771 року, його в його відсутність призначать капітаном. В обмін знову через три роки після цієї дати він повернеться на батьківщину, якщо вона потребуватиме його послуг, і цей цикл тимчасових призначень повторюватиметься кожні три роки.

Влітку 1771 року Ян Гендрік подорожував через Берлін, де відвідав принца Генріха, до Санкт-Петербурга, де 29 вересня його призначили тимчасовим капітаном у Імператорському російському флоті. 2 жовтня його підвищили до капітана другого класу. Він негайно вирушив до Чорного моря, після прибуття його доручили командувати загоном козаків і воював, паралельно вивчаючи російську мову, на суходолі під час зимової кампанії. У бою його поранили в коліно, і козак врятував його з-під купи трупів, якого пізніше він влаштував на працю до амстердамської морської верфі.

З 9 лютого 1772 року в Яссах він ремонтував річкові судна, захоплені з турецького дунайського флоту. 12 червня він отримав своє перше морське командування на російській службі, доставляючи диспетчерські судна на галіоті до Азова. З 13 листопада він доставляв диспетчерські судна з південної армії до Санкт-Петербурга. Під час цієї місії його представили імператриці і він справив на неї сприятливе враження своїми ентузіастичними планами щодо Чорноморського флоту. Відповідно, 23 квітня 1773 року він став командиром флотилії в Чорному морі. Його сили були досить незначні, складаючись лише з двох кетчів по дванадцять гармат кожен і двох яхт. Ван Кінсберген вирішив, що настав момент прославитися, і діяв так агресивно, наскільки дозволяли його обмежені можливості. Він увійшов до Мармурового моря через Босфор, склав його карту як перший західноєвропеєць, потім увійшов до Дарданелл і врешті повернувся до Чорного моря після дуелі з прибережною фортецею Стамбула.

Двічі того року він переміг турецький флот і здобув титул "Герой Чорного моря". 23 червня він зустрів турецьку флотилію з трьох фрегатів по 52 гармати і лінійного корабля на 75 гармат і, попри розбіжність у вогневій потужності, негайно атакував і знищив її, що стало першою великою "християнською" морською перемогою в Чорному морі за чотири століття. Його начальники були дуже задоволені і дозволили йому здійснити рейд на Сіноп, але це швидко змінилося на місію перехопити транспортний флот, який прямував до Криму. Вранці 2 вересня він помітив ворожий флот біля Новоросійська, але одночасно прибув наказ скасувати атаку через нерівність сил: оригінальні два кетчі ван Кінсбергена були підкріплені лише одним фрегатом на 32 гармати і брандером, тоді як турецький флот налічував чотири лінійні кораблі, сім фрегатів і шість транспортів з п'ятьма тисячами піхотинців. Вирішивши дати бій, ван Кінсберген заявив перед своїми офіцерами, що такий наказ не може бути справжнім, заарештував гінця і продовжив атаку. Відповідно до стандартної тактики того часу турецький флот йшов у формальній лінії бою. Ван Кінсберген усвідомив, що діяти так само призведе лише до швидкого знищення його флотилії, і застосував сучасну концентрацію сил: використовуючи перевагу вітру, він фронтально атакував головний турецький корабель, змусивши наступні турецькі кораблі порушити стрій. Під час наступної сутички турецький флот зазнав таких пошкоджень і плутанини, що відмовився від спроби висадки і відступив. Непокора ван Кінсбергена швидко була прощена, і 22 вересня його нагородили Орденом Святого Георгія, хоча і лише четвертого ступеня, що його розчарувало.

Після війни ван Кінсберген побоювався, що його не підвищать, і в листопаді 1774 року отримав тимчасове звільнення з російської служби. Хоча Катерина II охоче утримувала б його на російському флоті, підвищила б до капітана першого класу і лицаря третього ступеня (з 1776 року навіть другого ступеня), він попросив прийняти його на голландську службу в травні 1775 року, з серпня подорожував через Санкт-Петербург і Берлін до Голландської Республіки, отримав остаточне почесне звільнення з російської служби в грудні і на початку 1776 року повернувся на службу голландцям.

Повернення до Голландської Республіки

У 1776 році ван Кінсберген був повторно прийнятий до Амстердамської адміралтейства як повний капітан, що викликало певне здивування, оскільки угода зі штатгальтером Вільгельмом зберігалася в таємниці. У цей період напруженість між Великою Британією і Голландською Республікою, спричинена Американською революцією, призвела до зусиль Голландії побудувати флот і, отже, до збільшення кар'єрних можливостей для голландських офіцерів. З 17 травня 1776 року ван Кінсберген був відправлений у міжнародну експедицію як капітан Амфітріти, проти Марокко для забезпечення дотримання договору з Мохаммедом бен Абдаллою для завершення Голландсько-марокканської війни (1775–1777) і обмеження діяльності барбарських корсарів. 27 червня він як посол був присутній на підписанні договору в Сале, повернувшись до Республіки в жовтні. У 1778 році він був капітаном фрегата Арго. У жовтні він знову вирушив до Сале, щоб доставити документ про договір, ратифікований Генеральними штатами Нідерландів. Після повернення він і його Арго стали частиною конвою, тимчасово затриманого переважаючим британським флотом 31 грудня 1779 року під час пошуку контрабанди для Франції, інцидент з Філдінгом і Біландом.

Голландський народ був обурений цією подією, відмовився співпрацювати з заходами, спрямованими на блокаду Америки, і війна з Британією стала неминучою, хоча голландці були погано підготовлені до неї. У 1780 році ван Кінсберген став членом комісії, яка повинна була посилити голландську берегову оборону. Тим часом він опублікував велику кількість статей і брошур щодо реорганізації флоту. у 1780 році вийшов його "Морський компендіум", написаний у співпраці з релігійним автором Йоганнесом Флорентіусом Мартінетом і спрямований на покращення дисципліни. Офіцери повинні бути прикладом для наслідування і утримуватися від азартних ігор, п'янства, розпусти і лаянки — окрім останнього у випадку віддачі наказів, оскільки в досвіді ван Кінсбергена вони краще виконувалися, якщо містили кілька прокльонів.

Пізній флот Республіки

На початку 1781 року британці розпочали серію раптових атак на голландські кораблі та колонії, тим самим розпочавши Четверту англо-голландську війну. Переважаючий голландський флот у основному уникав прямого зіткнення, але ван Кінсберген, 12 лютого призначений тимчасовим контр-адміралом, зіграв важливу роль у єдиному великому морському бою війни, Битві при Доггер-банці, як командир флотилії, другий після контр-адмірала Йогана Зутмана. Ван Кінсберген на Адмірал-Генералі супроводжував торговий конвой, коли випадково зустрів британську ескадру, переважаючу за вогневою потужністю, і забезпечив виживання конвою. Голландці були в захваті, і ван Кінсберген здобув статус морського героя.

Його відзначив штатгальтер Вільгельм V, нагородивши спеціальною медаллю Доггер-банку, оскільки Голландська Республіка не мала почесних військових орденів. Вільгельм потребував популярну фігуру для зміцнення свого режиму і 14 серпня 1781 року призначив ван Кінсбергена своїм ад'ютант-генералом і використовував його як постійного морського радника. Таким чином ван Кінсберген швидко став де-факто верховним морським командувачем і також здобув більший політичний вплив, регулярно спілкуючись з лідерами оранжистів щодо того, як найкраще протидіяти патріотам. 10 травня 1782 року він також став майором, командуючи новоствореним морським підрозділом. Того ж року він опублікував загальні інструкції щодо морської служби та "Основи морської тактики". У жовтні він командував ескадрою, спрямованою до Норвегії для супроводу флоту VOC, який повертався. У його відсутність 10 жовтня його призначили членом нової Секретної ради з морських справ.