Неогублений голосний середнього ряду високого підняття, або неогублений голосний середнього ряду високого піднесення () — один з голосних звуків, сімнадцятий з основних голосних звуків.

Інколи називається неогубленим середнім високим голосним.

У Міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɨ]. У Розширеному фонетичному алфавіті SAM позначається як .

У деяких мовах існує неогублений голосний середнього ряду високо-середнього підняття, який відрізняється злегка нижчим підняттям. У МФА він часто транскрибується як [ɨ̞] чи [ɪ̈], також можлива транскрипція [ɪ̠] чи [ɘ̝]. У багатьох британських словниках цю голосну транскрибують як [ɪ] (відзначаючи її підняття); в американській традиції її часто транскрибують як [ɨ] (відзначаючи її ряд) або [ᵻ] (відзначаючи її підняття і ряд). У третьому виданні Oxford English Dictionary [ᵻ] передає вільне варіювання між фонемами /ɪ/ та /ə/.

Властивості За підняттям — високий, це значить, що язик при його вимовлянні розташований максимально близько до піднебіння, але без притискування (що дало б приголосний). За рядом — середній, тобто язик розташований у середній позиції порівняно з вимовлянням передніх і задніх голосних Неогублений — губи при вимовлянні залишаються неокругленими.

В українській мові У сучасній літературній українській звук [ɨ] відсутній. Існував у давньоруській мові, успадкований нею з праслов'янської, де розвинувся внаслідок процесу кількісного вирівнювання голосних з праіндоєвропейського монофтонга [ū] або дифтонга [eu]). Це підтверджує порівняння праслов'янських лексем з іншими індоєвропейськими: («син») — , («свекруха») — , («ридати») — («ревти», «ревіти»), («я був», пор. , ) — , («ти») — і . Звук [ŭ], короткий варіант праіндоєвропейського *u, дав у праслов'янській редукований звук *ъ.

У запису фонетичної реконструкції праслов'янської мови для позначення цього звука використовується латинська y, цією ж літерою прийнято передавати схожі звуки у практичній латинській транслітерації. У більшості староукраїнських говірок зник приблизно у XI ст., злившись з [і] в один звук [ɪ]. Нині зберігається у деяких західноукраїнських говорах (лемківському, бойківському, надсянському і деяких говірках закарпатського), протиставляючись там [і] і [e]Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене.

Позначення У кирилиці передається літерою «ы» («єри»). Зі слов'янських кириличних абеток ця літера наразі існує лише в російській і білоруській, але вона наявна у багатьох абетках на основі кирилиці для неслов'янських мов (монгольській, казахській та ін.). В українському письмі скасована у XIX ст. При транслітерації латинкою для передавання [ɨ] прийнято вживати букву «y». У румунській абетці для позначення звука існують дві літери з «дашками»: «â», «î». Першу («а-циркумфлекс») використовують у середині, другу («і-циркумфлекс») — на початку та наприкінці слів. У румунській кирилиці існувала літера «ы», але практично не використовувалася, замість неї для позначення звука [ɨ] вживалася буква Ѫ («великий юс»). У молдавській кирилиці на місці румунських «â» і «î» вживають «ы».

Приклади Цей звук, у цілому, не властивий індоєвропейським мовам, але зустрічається (як алофон) у багатьох слов'янських мовах. Він є вельми звичайною окремою фонемою у мовах індіанців Північної і Південної Америки, де часто протиставляється таким близьким до нього звукам, як [i] і [u] — як у живих мовах, так і в реконструйованих прамовах (наприклад, у праутоацтекській). Мова Слово МФА Значення Примітки Англійська 'грубий' Замість нього може бути огублений [ʉː], чи дифтонг [ʊʉ̯~əʉ̯]. Ангор 'гарячий' Ачехська 'знати' Так характеризують цей звук деякі мовознавці, інші ж описують його як ближчий до [ɯ]. Білоруська 'джерело' У ненаголошеному стані може наближатися до [а] (у північно-східних діалектах) або [u] (у поліських діалектах)Фанетыка беларускай літаратурнай мовы І. Р. Бурлыка, Л. Ц. Выгонная, Г. В. Лосік, А. І. Падлужны; Рэд. А. І. Падлужны. — Мн. : Навука і тэхніка, 1989. — 335 с. ISBN 5-343-00292-7.. Див. Білоруська фонетика Валійська Північні діалекти 'картинка' Див. В'єтнамська trưa 'полудень' Див. В'єтнамська фонетика Гуарані 'Земля' Естонська Виро sysar 'сестра' Ірландська Манстерський діалект caora 'вівця' Певною мірою передній; алофон звука [i] між відкритими приголосними. Див. Кайнганг 'насінина' Кашинава          — Кашмірі teer 'холод' Китайська Мандарин 日 rì 'день' Див. Латгальська 'пребагато' Див. Монгольська 'трудний, складний' Муїска hycha 'я' Див. Фонетика мови чибча Російська 'ти' Зустрічається тільки після твердих приголосних. Див. Російська фонетика Румунська 'плаваю' Див. Румунська фонетика Сама Сібуту 'борода' Сапотекська Тількіапанська сапотекська nɨ 'бути кислим' Сахаптин 'холод' Вставний. Не має подовженої пари. Сіріоно 'сухе дерево' Сумі [ʃɨ̀] 'завдавати болю' Також його описують як [ɨ̞]. Тамільська 'але' Вставний голосний, що з'являється в розмовному мовленні після прикінцевих плавних; може також вимовлятися як огублений [ʉ]. Див. Тамільська фонетика Тера 'казав' Удмуртська 'гуркоче' Узбецька 'дівчинка' Алофон звука [i]. Українська Лемківський говір гримить 'гримить' Див. Фонетика лемківського говору Хауса    — Алофон звука [i]. ЧеськаДеякі діалекти 'був' Зустрічається у деяких східноморавських, ляських і сілезьких діалектах. Див. Чеська фонетика Шведська 'бджола' Зустрічається в діалектах провінцій Нерке і Богуслен, а також у соціалектах Стокгольма й Гетеборга. Див. Шведська фонетика Шипібо-конібо Один з алофонів тієї ж фонеми, що й [ɯ] — після передньоязикових приголосних. Польську літеру «y» часто транскрибують як [ɨ], хоча насправді вона передає закритий варіант неогубленого голосного середнього ряду високо-середнього підняття, іноді для точності транскрибований як [ɘ̟]. Літеру «e» європейського варіанта португальської мови часто представляють як [ɨ], але цей звук являє собою неогублений ненапружений голосний високого підняття заднього ряду, для точнішої транскрипції якого вживають символи [ɯ̽] (централізований), [ɯ̟] (палаталізований), [ʊ̜].

Примітки

Джерела

Wells, John C. (1982). Accents of English. Volume 3: Beyond the British Isles (pp. i–xx, 467—674). Cambridge University Press. ISBN 0-52128541-0