Музика середньовічної Шотландії охоплює всі форми музичного мистецтва на території сучасної Шотландії з V століття до початку XVI століття, коли було прийнято ренесанс. Джерела, що стосуються шотландської середньовічної музики, вкрай обмежені. Не збереглося жодних значних музичних манускриптів, датованих раніше XII століття. Водночас є поодинокі свідчення про існування розвиненої музичної культури. Серед інструментів, що згадуються в історичних записах, — кітара, тимпан та хор. Візуальні зображення та письмові джерела підтверджують існування арф у ранньому середньовіччі, а також волинок і органів у пізньому середньовіччі. Як і в Ірландії, у Шотландії, ймовірно, існували філіди — поети, музиканти та історики. Однак після так званої «дегалліцизації» шотландського двору у XII столітті функції філідів перебрав на себе менш шанований стан бардів. Вони продовжували виконувати подібну роль у гірських районах Шотландії та на островах аж до XVIII століття.

У ранньому середньовіччі існував окремий вид літургійного кельтського співу. Вважається, що з XI століття, як і в інших частинах Європи, його поступово витіснив складніший григоріанський хорал. Основою більшості збережених зразків співу в Шотландії став англійський Сарумський обряд. З XIII століття шотландська церковна музика все більше зазнавала впливу континентальних тенденцій. Одноголосся почало поступатися місцем Ars Nova — музичному руху, що виник у Франції, а потім поширився в Італії, замінюючи строгий стиль григоріанського співу складною поліфонією. Твори, що збереглися з першої половини XVI століття, свідчать про високу якість і широкий масштаб музичної діяльності в кінці середньовічного періоду. У зріле середньовіччя потреба у великій кількості співців для богослужінь привела до заснування системи пісенних шкіл. Поширення колегіальних церков та реквієм-мес у пізньому середньовіччі вимагало ще більшої кількості хористів, що сприяло значному розвитку цих шкіл. Особлива увага приділялася техніці Фобурдон, яка дозволяла легко гармонізувати мелодію за суворими правилами.

Полон Якова I в Англії з 1406 по 1423 рік, під час якого він здобув репутацію поета і композитора, міг сприяти тому, що після повернення до Шотландії він привіз із собою англійські та континентальні музичні стилі та музикантів. Яків III заснував Королівську капелу (Chapel Royal) в Ресталрігу поблизу Голірудського абатства, а його син, Яків IV, відновив її в межах замку Стерлінг, значно розширивши хор. Вважається, що Якова IV постійно супроводжувала музика, проте майже не збереглося світських музичних творів, які можна було б однозначно пов'язати з його двором.

Є докази того, що культура популярної музики в Шотландії процвітала в пізньому середньовіччі, але єдиною піснею з мелодією, яка збереглася з цього періоду, є «Pleugh Song». Деякі збережені шотландські балади, можливо, датуються пізнім середньовіччям і стосуються подій і людей, які можна простежити аж до тринадцятого століття. Вони залишалися усною традицією, поки їх не зібрали як народні пісні у вісімнадцятому столітті.

Джерела

Джерела шотландської середньовічної музики надзвичайно обмежені. Ці обмеження є результатом таких факторів, як бурхлива політична історія, руйнівна практика шотландської Реформації, клімат і відносно пізня поява нотного друку. Те, що збереглося, є випадковими ознаками того, що існувала процвітаюча музична культура. Для Шотландії не існує великих музичних рукописів до дванадцятого століття. J. R. Baxter, "Music, ecclesiastical", in M. Lynch, ed., The Oxford Companion to Scottish History (Oxford: Oxford University Press, 2001), , pp. 431–2. Шотландська музика також не має еквівалента Баннатинського рукопису в поезії, що дає великий і репрезентативний зразок середньовічного твору. J. R. Baxter, "Culture: Renaissance and Reformation (1460–1560)", in M. Lynch, ed., The Oxford Companion to Scottish History (Oxford: Oxford University Press, 2001), , pp. 130–33. Найстаріший твір церковної музики, написаний у Шотландії, міститься у фрагменті Інчкольма. Музикознавець Джон Персер припустив, що служби, присвячені святому Колумбу в цьому рукописі, і подібні служби в Спроустонському бревіарії, присвяченому святому Кентігерну, можуть зберегти частину цієї ранішої традиції простого співу. Інші ранні рукописи включають Dunkeld Music Book і Scone Antiphoner.C. R. Borland, A Descriptive Catalogue of The Western Medieval Manuscripts in Edinburgh University Library (University of Edinburgh Press, 1916), p. xv. Найважливішою колекцією є манускрипт Wolfenbüttel 677 або W1 середини тринадцятого століття, який зберігся лише тому, що був вилучений із собору Святого Андрія та вивезений на континент у 1550-х роках. Інші джерела включають випадкові письмові згадки в описах і в літературі та візуальні зображення музикантів та інструментів.

Інструменти Наприкінці XII століття Гіральд Камбрійський зазначав: "Ірландія використовує та захоплюється двома інструментами: кіфарою (cithara) і тимпаном (tympanum); Шотландія — трьома: кіфарою, тимпаном і хором (chorus); Уельс — трьома: кіфарою, сопілками (tibiae) і хором.". Кіфара, ймовірно, є кларсахом або кельтською арфою , а тимпан — радше струнним інструментом, ніж ударним.S. Harper, Music in Welsh Culture Before 1650: A Study of the Principal Sources (Aldershot: Ashgate Publishing, 2007), , p. 36. Ідентичність хорусу залишається предметом дискусій. Деякі дослідники вважають, що це рання форма волинки, проте Джон Баннерман припустив, що мова йде про крут або крауд (Crwth або Crowd) — струнний смичковий інструмент, схожий на ліру, згаданий у шотландській поезії та списках англійських менестрелів. Гіральд також зазначав, що ці інструменти мали сталеві струни, а не жильні, проте достеменно невідомо, до яких саме він це відносив. A. Budgey, "Commeationis et affinitatis gratia: Medieval musical relations between Scotland and Ireland" in R. A. McDonald, History, Literature, and Music in Scotland, 700–1560 (University of Toronto Press, 2002), , pp. 208–9. Кам’яні різьблення вказують на музичні інструменти, відомі в середньовічній Шотландії. Зокрема, це зображення арфістів на піктському камені Моніфіт та хресті Дапплін.J. R. Allen and J. Anderson, The Early Christian Monuments of Scotland: (pts. 1 and 2) (Edinburgh, 1904), 1874012032, p. 1. Дві з трьох збережених середньовічних кельтських арф походять зі Шотландії: арфа Ламонта, датована приблизно 1500 роком, та арфа королеви Марії, виготовлена близько 1450 року, яка вирізняється надзвичайно складним декором. H. Cheape, "Art, Highland", in M. Lynch, ed., The Oxford Companion to Scottish History (Oxford: Oxford University Press, 2001), , pp. 29–31. З пізнього Середньовіччя збереглися зображення волинки: гаргуйль свині, що грає на волинці, в абатстві Мелроуз та янгол із волинкою, вирізьблений у каплиці Росслін.D. Mackinnon, "I now have a book of songs of her writing" in E. Ewan and J. Nugent, eds, Finding the Family in Medieval and Early Modern Scotland (Aldershot: Ashgate Publishing, 2008), , p. 43. У літературних джерелах Шотландії також зустрічаються згадки про скрипку, яку називали fethill, fedhill або rybid.K. Ralls-MacLeod, Music and the Celtic Otherworld: From Ireland to Iona (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2000), , p. 57. У пізньому Середньовіччі низка шотландських церков обзавелася органами. E. Ewen, "'Hamperit in ane hony came': sights, sounds and smells in the Medieval town", in E. J. Cowan and L. Henderson, A History of Everyday Life in Medieval Scotland: 1000 to 1600 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2011), , p. 118.

Гельські музиканти

Ґіралдус Камбренсіс зазначив, що «Шотландія та Уельс, останній, прищепивши перший через зносини та спорідненість, прагнуть наслідувати Ірландію в музичній практиці». Ранньосередньовічна Шотландія та Ірландія мали спільну культуру та мову, які, незважаючи на зменшення значення з часів Високого Середньовіччя, збереглися в суспільстві півночі та заходу. Існують набагато повніші історичні джерела для ранньосередньовічної Ірландії, які свідчать про те, що в Шотландії були філіди, які діяли як поети, музиканти та історики, часто при дворі лорда чи короля, і передавали свої знання та культуру гельською мовою наступному поколінню.R. Crawford, Scotland's Books: A History of Scottish Literature (Oxford: Oxford University Press, 2009), .R. A. Houston, Scottish Literacy and the Scottish Identity: Illiteracy and Society in Scotland and Northern England, 1600—1800 (Cambridge: Cambridge University Press, 2002), , p. 76. Принаймні після приходу на престол Давида I (правління 1124—1153), як частини Давидової революції, яка запровадила французьку культуру та політичні системи, гельська перестала бути основною мовою королівського двору та, ймовірно, була замінена французькою. Після цієї «дегалізації» шотландського двору менш шанований орден бардів перебрав на себе функції філідів, і вони продовжували виконувати подібну роль у Хайленді та на островах до вісімнадцятого століття. Вони часто навчалися в бардських школах, деякі з яких, як-от та, якою керувала династія МакМюріхів, які були бардами Володаря ОстровівK. M. Brown, Noble Society in Scotland: Wealth, Family and Culture from the Reformation to the Revolutions (Edinburgh: Edinburgh University Press, 2004), , p. 220., існували в Шотландії та більша кількість в Ірландії, поки їх не було придушено з сімнадцятого століття. Члени бардських шкіл навчалися складним правилам і формам гельської поезії.J. Wormald, Court, Kirk, and Community: Scotland, 1470—1625 (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1991), , pp. 60–7. Ймовірно, вони акомпанували своїм віршам на арфі.W. McLeod, Divided Gaels: Gaelic Cultural Identities in Scotland and Ireland, C.1200-c.1650 (Oxford: Oxford University Press, 2004), , p. 102. Значна частина їхніх робіт ніколи не була записана, а те, що збереглося, було записано лише з шістнадцятого століття.

Церковна музика У ранньому середньовіччі в церковній музиці переважав одноголосний голос. Розвиток британського християнства, окремого від прямого впливу Риму до восьмого століття, з його процвітаючою чернечою культурою, привів до розвитку окремої форми літургійного кельтського співу. Хоча ноти цієї музики не збереглися, пізніші джерела свідчать про характерні мелодичні моделі.D. O. Croinin, ed., Prehistoric and Early Ireland: Prehistoric and Early Ireland, vol I (Oxford: Oxford University Press, 2005), p. 798. Вважається, що кельтський спів був замінений з одинадцятого століття, як і в інших країнах Європи, більш складним григоріанським співом. Версія цього співу, пов'язана з літургією, яка використовується в єпархії Солсбері, Sarum Use, вперше записана з тринадцятого століття, стала домінуючою в Англії і була основою для більшості збережених співів у Шотландії. Він був тісно пов'язаний з григоріанським хоралом, але був більш складним і з деякими унікальними місцевими особливостями. Сарумський обряд залишався основою шотландської літургійної музики в Шотландії аж до Реформації, і там, де були доступні хори, які, ймовірно, обмежувалися великими соборами, колегіальними церквами та заможнішими парафіяльними церквами, він використовувався в головній складовій божественних чинів вечірні, вечірні, утрені, хвали, меси та канонічних годин. У пізньому Середньовіччі розвиток доктрини чистилища та поширення вівтарів означало, що до цієї музики долучалася велика кількість заупокійних мес, покликаних пришвидшити душі померлих до неба, хоча жодних слідів цих мес не збереглося. З 1450 року до Реформації в Шотландії було засновано понад 100 колегіальних церков світських священиків.J. P. Foggie, Renaissance Religion in Urban Scotland: The Dominican Order, 1450—1560 (BRILL, 2003), , p. 101. Вони були розроблені, щоб забезпечити маси для своїх засновників та їхніх сімей, серед яких були дворяни та нові ордени лордів парламенту та заможні купці міст, що розвивалися.