Зайчик — роман Мони Авад, що вийшов у Сполучених Штатах 2019 року у видавництві Viking Press. Це другий роман письменниці, він вийшов через три роки після її першої книжки «13 способів поглянути на товсту дівчину». Права на фільм викупила компанія Bad Robot Productions.
Передісторія Головна героїня історії — Саманта Маккі, студентка магістратури з образотворчого мистецтва та творчого письма. Саманта прибуває до невеликого Ворренського університету гуманітарних наук Нової Англії по стипендії.
Структура Університет Саманта помічає, що ідилічна територія університету різко контрастує з бідністю навколишньої громади. На території університету є не лише озеро з лебедем, але й вона кишить переважно чорними кроликами. Назва університету, Воррен, і назва книги, Зайчик, безсумнівно, є частиною навмисної жартівливої гри слів, що проходить через увесь твір. Саманта сприймає інших студентів, які зазвичай походять із багатих сімей, як фальшивих і віддає перевагу товариству власної уяви, замість спілкування з однолітками. Навчання Саманти в коледжі виходить з-під контролю вже в перший рік її магістратури з образотворчого мистецтва, коли, відчайдушно прагнучи визнання, вона чіпляється за свого наукового керівника, зав’язуючи з ним дуже близькі стосунки. Вона почувається використаною й розгубленою, коли він без пояснень розриває їхні стосунки. Що гірше — у неї розвивається творча криза.
Ава Одного ранку Саманта сидить на самоті на лавці біля озера й спостерігає за самотнім лебедем, коли раптом поруч з'являється дівчина-панк Ава з сигаретою, що звисає з губ. Її обличчя вкрите чорною вуаллю, яку вона називає «сучою завісою». Ава, як і Саманта, зневажає Ворренський університет і дівчата швидко стають друзями. Вони вважають банальні фрази, якими сиплять на періодичних майстер-класах і у студентських рецензіях знуджені викладачі, нестерпними, а Ава просто хоче «спалити це місце дотла».
Зайчики Особливим об’єктом їх глузувань є четверо інших студенток у класі творчого письма Саманти. Всі дівчата з багатих сімей і називають одна одну «зайчиками». Вони постійно обіймаються і закінчують речення одна за одну. Вони одягаються в нудотно милі сукні із зображеннями кошенят, веселок і єдинорогів та їдять у ресторані, де пропонують крихітну їжу, наприклад, мінігамбургери. Здається, що ці дівчата рухаються, як одна жива істота, і Ава придумує для них принизливий термін «бонобо».
Smut Salon Однак на Саманту чекають кардинальні зміни, коли вона отримує запрошення на Smut Salon — зібрання, яке може бути водночас майстер-класом і перформансом, у домі однієї з «зайчиків». Хоча Саманта зневажає дівчат, вона не може встояти перед запрошенням. Під час майстерні вживають наркотики та, схоже, відбувається ритуальне жертвопринесення чорного кролика. Саманту пригощають особливими коктейлями, можливо, з додаванням крові кролика. На той момент вона вже перебуває під дією наркотиків і не впевнена, чи справді стала свідком, чи лише мала галюцинації про секс та вбивство, пов’язані з пізнім гостем — хлопцем в одній шкіряній рукавичці. Вона потрапляє під вплив «зайчиків», які заплітають її волосся в хитромудру зачіску з болісних вузлів і запевняють, що все це — частина «Творчого процесу». Її стосунки з єдиною справжньою подругою Авою стають передбачуваною жертвою.
Критичне прийняття Згідно з Book Marks, книжка отримала консенсус «захопливий» на основі дванадцяти критиків: вісім «захопливих» і чотири «позитивних».
TIME, Vogue, Electric Literature та New York Public Library назвали «Зайчик» найкращою книгою 2019 року. У The Washington Post Енн Бауер написала: «Авад — геній, якщо розглядати її письмо рядок за рядком», хоча слід зауважити, що книга поєднує в собі кілька жанрів: «Казка. Горор. Сатира. Метапроза. Усе це майстерно нашаровується в «Зайчику», з грайливими відсиланнями до Керрі, Смертельного потягу, грецьких міфів і мультфільмів про про Діснеївських принцес.
Огляд Los Angeles Times зосереджується на сценах, де «Зайчики» намагаються забезпечити співпрацю Саманти в проєкті, який вони описують як «експериментальний», «орієнтований на виконання», «міжтекстуальний» і врешті-решт зупиняються на «гібриді», що, на думку Саманти, є «тим, що ти називаєш чимось, коли просто вже не знаєш, що робиш». Рецензент продовжує: «Сцени, в яких Саманта та її одногрупниці обговорюють свої проєкти, будуть добре знайомі кожному, кому довелося пройти майстерню творчого письма, наповнену радісно претензійними потенційними авторами».
Маргарет Етвуд, авторка класичного роману-антиутопії «Оповідь служниці», назвала Мону Авад, авторку «Зайчика», своєю літературною спадкоємицею та деякий час була прихильницею роману. Етвуд назвала «Зайчик» формою готичної сатири, яка є водночас смішною та жахливою.
Переклад українською 2024 року у видавництві «Жорж» вийшов український переклад роману. Перекладачка — Ганна Литвиненко.
Посилання Рецензії українською Софія Богуславець. «Стрибнути за зайчиком у вир експерименту». Рецензія на роман «Зайчик» Мони Авад
Примітки