«Венера і Адоніс» — композиція венеціанського художника епохи Відродження Тіціана, яку багаторазово відтворювали, як сам Тіціан, так і його помічники в майстерні чи інші художники. Загалом існує близько тридцяти версій, які можуть бути датовані XVI століттям. Незрозуміло, яка з наявних версій є оригінальною або первинною, а також дискусійним є питання про те, наскільки сам Тіціан був причетний до створення збережених версій. Існує точна дата лише для однієї версії — тієї, яка зберігається в Прадо в Мадриді, яка задокументована в листуванні між Тіціаном і Філіпом II в 1554 році. Однак, як видається, це пізнє повторення композиції, вперше намальованої значно раніше, можливо, ще в 1520-х роках. Ймовірно, популярність картини частково зумовлена наготою ВенериBull, 60–62.
У версії Прадо дія відбувається на світанку і показує, як молодий Адоніс відривається від Венери, своєї коханої. Він носить оперений спис або «дротик», зброю, яку часто використовували на полюванні в XVI століттіPenny, 278. Існує два види такого типу у «Діані і Калпісто».. Поводи його трьох собак намотані навколо його руки справа. Під деревами позаду них, ліворуч, спить Купідон, а його лук і сагайдак зі стрілами звисають з дерева; що символізує відсутність кохання. Високо в небі на колісниці їде фігура; це або Венера з подальшої історії, або Аполлон чи Сол, що представляють світанок. Венера сидить на скелі, вкрита багатим покривалом з золотими тасьмами та ґудзиками (а не військовою курткою, як іноді вважають)Penny, 278. Таку скатертину можна побачити на картині Тіціана «Філіп II в обладунках».. В Адоніса на поясі висить ріг; його вбрання класичне, запозичене з римських скульптурPenny, 278.
Вважається, що основним джерелом твору був римський поет Овідій, хоча пропонуються й інші літературні та візуальні джерела. У X книзі «Метаморфоз» Овідія Адоніс — прекрасний юнак, королівська сирота, який проводить час на полюванні. Венера закохується в нього після того, як одна зі стріл Амура помилково в неї влучає. Вони полюють разом, але вона уникає лютих тварин і попереджає його про них, посилаючись на історію Аталанти. Одного разу, коли Адоніс полював наодинці його вдарив поранений кабан. Венера в небі на своїй колісниці чує його крики, але не може його врятуватиPenny, 278–280. У деяких версіях смерть Адоніса показана вдалині праворучPenny, 281. В Овідія саме Венера йде першою, а Адоніс, який тягне себе геть, здається, є вигадкою Тіціана, за що його дехто критикувавPenny, 280.
Гарольд Ветхі описав два основні типи композиції, назвавши їх «Прадо» та «Фарнезе»; тип Прадо є найпоширенішим і описаний вищеPenny, 280–283. Альтернативні терміни — «три собаки» та «два собаки»Boy, 36, 38. Вони багато в чому однакові, але тип Фарнезе має більш щільне обрізання об'єкта та ширшу форму, втрачаючи більшу частину неба. Піднята рука Адоніса знаходиться трохи нижче краю картини, тому пір'я на списі не видно, як і колісниці в небі, хоча сонце пробивається крізь хмари приблизно в тому ж місці. На землі зліва є лише два пси і немає золотої посудини. Купідон наближається до головної пари, і тепер він прокинувся, тримаючи в руках голуба.
Прадські версії Висота цих версій коливається від 160—200 см, але ширина більш стабільна на 190—200 см. Усі версії Фарнезе значно менші, але їх щільніша композиція робить фігури приблизно однакового розміруBoy, 38.
Прадо, Мадрид Версія, яка зараз зберігається в Мадридському музеї Прадо, вважається найранішою зі збережених версій. Хоча документально підтверджено лише 1626 рокутак Penny, 286; Prado "bibliography" лише до інвентарного опису 1666 року., зазвичай вважається, що це картина, задокументована як надіслана Тіціаном у вересні 1554 року королю Іспанії Філіппу II у Лондон (тоді він був одружений з Марією Тюдор і фактично ще не був королем Іспанії, а був королем Англії), як було оголошено в листі, який зберігсяPenny, 280, він визнає, що «обґрунтовано припускає», що це саме ця картина.. Філіп отримав його в грудні і написав придворному зі скаргою на «складку, зроблену в упаковці». Картина Прадо має шов, де два шматки полотна були з'єднані, «що справді зараз дуже помітно».
Теорія, запропонована Вільямом Р. (Роджером) Ріріком, полягала в тому, що ця перша картина насправді була «лозаннською» версією, і Тіціан згодом надіслав іншу версію, ту, що зараз знаходиться в Прадо, але вона відкидається Ніколасом Пенні і залишається спірноюPenny, 281, 289 note 52. Адоніс на ній виглядає старшим, ніж на інших версіях, а тіло Венери коротше; можливо, пізніші версії були зроблені шляхом копіювання лондонської версії, яка збереглася у венеціанській студії. Версія з Прадо, принаймні, здебільшого виконана Тіціаном, хоча Пенні вважає, що голова Венери «розчаровує»Penny, 281–282.
Це була частина серії міфологічних картин під назвою «Поезії», призначених для короля Іспанії Філіпа II. «Венера і Адоніс» були розроблені для перегляду поруч із Данаєю, першою з «Поезії», яка була доставлена в 1553 році, хоча вони не однакового розміруВідео Фаломіра; Penny, 203, говорить «ймовірно», що вона була доставлена у 1550 році. Зараз вважається, що оригінальна версія Філіпа знаходиться у Веллінгтонській колекції, див. відео Фаломіра.. Пізніша версія «Данаї» тепер експонується в одній залі Прадо з іншими картинами Тіціана.
У листі до Філіпа Тіціан пояснив, що дві картини будуть пропонувати контрастні види спереду та ззаду оголеної Венери, таким чином дозволяючи живопису конкурувати зі скульптуроюPenny, 284. Окрім цього, сучасні свідчення показують, який потужний вплив ці картини мали на глядачів-чоловіків. Вдавлений зад сидячої Венери на цій картині все ще був новинкою в мистецтві і вважався винятково еротичним. Венеціанський критик Лодовіко Дольче вихваляв (у версії Прадо) «чудовий витвір майстерності… в тому, що в її задніх частинах можна розпізнати розтягнення плоті, викликане сидінням… немає людини з таким гострим зором і проникливістю, яка б, побачивши її, не повірила, що вона жива; немає людини, настільки охолодженої віком або настільки загримованої, щоб не відчути, як вона теплішає і ніжнішає, і як уся її кров вирує в жилах»Jaffé, 132, цитуючи лист Дольче, який обговорюється на Penny, 285; Penny, 280 перераховує кілька прецедентів її пози, про які див. нижче..
Те, що жінка намагається фізично стримати свого коханого, щоб він не покинув її, також було новим і ефективним жестом, якого немає в жодному з джерел Тіціана, який, «переносячи почуття втрати Венери після смерті Адоніса на його від'їзд», об'єднує «дві половини історії в єдиний момент кохання і втрати»Bull, 215–216.
Пишучи про цю та інші міфологічні картини Тіціана тих же років, Сідней Джозеф Фрідберг сказав, що вони «передають відчуття, що в них було досягнуто надзвичайного рівня класичного вираження, оскільки чуттєвий досвід, так само як і досвід духу та розуму, набуває статусу ідеї. … У міру того, як відверта декоративність поступається глибині сенсу, колір у цих роботах стає тихішим, але як компенсація наповнюється грубішою вібрацією, яку перебирає на себе світло»Freedberg, 508–509.
«Лозаннська версія» Потрапивши в приватну колекцію Лозанни, її не вдалося продати на Крістіз у 1998 році, але її виставили на аукціон Сотбі у 2022 році за оцінкою від 8 до 12 мільйонів фунтів. Він був позичений Музею Ешмола в Оксфорді"Titian's Timeless Venus and Adonis Comes to Auction", Sotheby's, by Rachael Sigee, 21 October, 2022. Смерть Адоніса зображена на задньому плані, а фігура на колісниці в небі, безумовно, є Венерою, оскільки її тягнуть лебеді, традиційний атрибут. Вільям Р. (Роджер) Реарік припустив, що ця картина є першою версією, надісланою іспанському королю Філіпу II у 1550-х роках, на стан якого Філіп скаржився після прибуття, можливо, прийнявши шов на полотні за складку. Згідно з цією гіпотезою, «Лозаннську» картину повернули до Венеції і замінили на версію, яка зараз знаходиться в Мадриді. Пенні не переконують ці «надзвичайні претензії», вбачаючи в них повторення, засноване на лондонській версіїWilliam R. Rearick, "Titian's Later Mythologies", Artibus et Historiae, no. 33, 1996; Penny, 281, 289 note 52.
Картина, безсумнівно, була в Орлеанській колекції, і дуже ймовірно, що раніше це була одна з двох версій у колекції шведської королеви Христини в Римі та викрадена шведами з колекції Рудольфа II, імператора Священної Римської імперії в Празькому Граді в 1648 році. Після того, як Орлеанська колекція була розпорошена, вона належала художнику Бенджаміну Весту. Потім довгий час його мало бачили на публіці, поки в 2007 році його не виставили на виставці картин Тіціана в Беллуно. Невдовзі її на кілька років було позичено до Музею Ешмола в Оксфорді.
Національна галерея, Лондон Датується бл. 1554 р. і приписується майстерні Тіціана, хоча майстер, можливо, сам виконав «сміливий підмальовок», а також намалював голову Адоніса і волосся Венери.Penny, 276;
Пенні припускає, що це був «студійний макет», який зберігався у Венеції, коли версію з музею Прадо відправили до Мадрида, і в який шляхом копіювання було внесено незначні покращення композиції, які потім можна побачити в пізніших версіях (типу Прадо). До них можна віднести версії Гетті, Лозанни та Риму, які мають основні риси в досить ідентичних позиціях з лондонською версією, щоб їх можна було простежити від неї, що не спрацювало б з версії Прадо. Але композиція продовжувала розвиватися, і між версією Прадо і лондонською версією існують деталі і подібності, які не поділяють інші. До них належать такі: Адоніс не має одягу – він ледь закриває його плече і передпліччя (праворуч); Венера не сидить на білій тканині; шийка посудини повернута від глядача. І навпаки, прикладами деталей, відсутніх у версії Прадо, але наявних у лондонській та інших версіях, є нитка перлів у волоссі Венери, а також більший проміжок між обличчям Адоніса та ременем на грудяхPenny, 282.
Її не можна простежити далі, ніж колекцію Сальвіаті у XVII столітті. Це була одна з тридцяти восьми картин з колекції Джона Джуліуса Ангерштейна, придбана британським урядом у 1824 році за 57 000 фунтів стерлінгів, яка сформувала первісне ядро Національної галереї.Penny, 276, 284;
Музей Ґетті, Малібу Версія в музеї Ґетті датована 1555–60 роками. Музей приписує її Тіціану, хоча інші в цьому не впевнені. Пенні вважає, що це репліка з майстерні, заснована на лондонській версії, але «є вагомі аргументи на користь його втручання» в таких місцях, як «картина тремтливих вогнів» на тканині, на якій сидить ВенераPenny, 283.
Походження картини відстежується з опису 1648 року в Генуї, а потім включає Христину Шведську та Орлеанську колекцію. Як і більшість колекції, після Французької революції її купив консорціум у Лондоні. Вона була обрана членом консорціуму, Фредеріком Говардом, 5-м графом Карлайлом, як частина своєї частки, хоча він тримав її недовго. З 1844 по 1991 рік вона перебувала у колекції графів Нормантона та їхніх родичів. Музей придбав картину 1992 року.
Національна галерея античного мистецтва, Рим У Національній галереї античного мистецтва (Палаццо Барберіні) в Римі є версія, яка, імовірно, була виконана приблизно в 1560 році. На цій версії Адоніс зображений у розкішному капелюсі із пір'ям, який також можна побачити у версії Далвіча нижче, а також у зменшеній (набагато меншій) версії в замку Алнік, який колись вважався моделлю Тіціана, ідея, яку зараз відхиляють. Дослідник Тіціана Гарольд Веті назвав капелюх «смішним» і «абсурдним», і вважав, що Тіціан не причетний до римської версії, «посереднього шкільного твору»Wethey quoted in note 12 to "Shakespeare & Titian II", Art History Today blog.