Графство Вюртемберг () — гетерогено-структуроване територіальне державне утворення у складі Священної Римської імперії, під управлінням однойменної родини Вюртембергів. Графство, яке стало зростало із невеликих маєтків, існувало з XII століття і було найбільшим графством в імперії, коли воно було піднесено до герцогства в 1495 році. Лише після договору про неподільність графства від 3 грудня 1361 року назва графство Вюртемберг вперше з’явилася в документі, що зберігся. У 1442-82 рр. графство було поділено на дві лінії Вюртемберг-Штутгарт і Вюртемберг-Урах. Герцогство Вюртемберг виникло із возз'єднаного графства в 1495 році.
Назва Названо на честь пагорба з однойменною назвою у графстві Унтертюркгайм у Ротенберзі, неподолік від Штутгарту, на якому до 1819 стояв замок Вірдеберх. Потім назва звінювалася на Верденберк і Віртінсберк . До 1350 року графство згадувалося лише під назвою «Віртенберг» або «Віртайнберг» (від — «господар на горі»). Лінгвісти запропонували походження від реконструйованої романо-кельтської назви «Віродунум» («-дунум» — «фортеця»), яка спочатку була скорочена до «Віртен», а пізніше уточнена додаванням «-берг». Цю теорію підтверджує низка інших, ймовірно кельтських, топонімів поблизу Каннштатта. Написання «Вюртемберг» стало офіційною назвою країни, коли Наполеон підніс її до статуса королівства.
Географія У XV столітті межі графства Вюртемберг наблизилися до меж пізнішого герцогства Вюртемберг, за винятком монастирських територій, придбаних лише під час Реформації в XVI столітті, над якими Вюртемберг мав права бейліка. Таким чином, світські території вже в XV столітті в основному відповідали тому, що з XIX століття розуміли як Старий Вюртемберг Детальніше графство Вюртемберг близько 1420 року складалося з таких міст і областей:
Як імперський феод:G. Köbler: Historisches Lexikon der deutschen Länder. München 2007, S. 807. центральна територія графства Вюртемберг навколо Штутгарта з родовим , на заході до Леонберга та на сході через Каннштат до Ремсталя з Вайблінгеном і Шорндорфом з містами Мюнзінген, Урах і Віттлінген (з 1265 р.) (з 1308 р.) з містом Вайльгайм-ан-дер-Тек і бейлівіком (приблизно з 1334 р.) місто Маркгренінген, підленне за ( з 1336 р.) з містом Фаїнген-ан-дер-Енц і округами , і Оберріксінген (з 1339 р.) з містами Беблінген, Герренберг, Зіндельфінген і Тюбінген, а також Шенбухський ліс (з 1342 р.) з містами Нагольд і Гайтербах (з 1363 р.) з містами Кальв, Вільдбад і Завельштайн (з 1364 р.) з містами і замками Кірхгайм-унтер-Тек, Гутенберг, і (з 1386 р.)
(з 1250 р.) (з 1317 р.) з містом Браккенгайм (з 1321 р.) (з 1327 р.) графство Горбург і лордство Райгенвеєр в Ельзасі (з 1324 р.) (з 1403 р.) на Рейні біля Брайзаха
Крім того, митні права навколо Геппінгену належали дому Вюртемберг.
Будучи ленами Богемської корони, Вюртемберзький дім володів:
і місто Байльштайн (приблизно з 1340 р., як богемське володіння з 1361 р.) і місто Ноєнбюрг (приблизно з 1320 р.) Замок Ліхтенберг і місто Гроссботтвар (з 1357 р.)
Будучи леном єпископства Бамберга, Вюртемберзький дім володів:
Дорнштеттен (з 1320 р.)
У 1420 році дім Вюртемберг володів алодіальною власністю, тобто безкоштовною власністю або заставою, в таких замках і містах: , Бакнанг (близько 1300), Балінген (з 1403), Бітіггайм, , , , Бланкенштайн, Дорнган, Еберсберг, , , Геппінген, Гретцинген, Гроссгартах, Гюглінген, , , , , Лауффен-на-Неккарі (з 1361), , , , Марбах-на-Неккарі, Нюртінген, Оберндорф (1416–1462, як застава), Рехтенштайн (половина), Райхенберг, , , Шильтах, , Штерненфельс, Тутлінген, Верінген, Вальденбух, , і Вінненден.
Графство Зігмарінген з однойменним містом і фортецею, а також половина володіння і міста Горнберг також належали на той час до Вюртембергу.
Ця дуже неоднорідна територія, яка існувала в XV столітті, була розділена на лінії Вюртемберг-Штутгарт і Вюртемберг-Урах в 1441/42 рр.
Графство Монбельяр не було частиною території графства Вюртемберг та завжди залишалося незалежною територією, іноді в особистій унії з Вюртембергом, іноді як територія другого покоління.
Історія Ранні лорди та графи Вюртембергу Графство, що виникло з володіння Бойтельсбах в долині Ремс, мало столицю у центральній області Неккар. Графи Вюртемберзькі кілька разів з'являлися в записах за часів Штауферів в оточенні герцогів Швабських, хоча через погані записи мало відомо про історію дому та графства Вюртемберг перші два століття до занепаду Штауферів.
На початку історії Конрад фон Бойтельсбах, який, ймовірно, походив із побічної гілки Салічної династії, але був на боці Папи Римського в суперечці про інвеституру. Він переніс свою резиденцію з до , який був побудований приблизно в 1083 році відповідно до збереженого каменю освячення замкової каплиці і дав назву як будинку, так і країні. Матір'ю-засновницею графського роду вважається , сестра першого графа Вюртембергу. Її син Конрад II прийняв правління від свого дядька. Згідно з документами, в середині XII століття два брати Людвіг I і Вюртемберзькі з'явилися при дворах династії Гогенштауфенів. У другій половині XII століття є свідчення про графа Людвіга II Вюртемберзького, наступниками якого були два брати Людвіг III і Гартман I Вюртемберзький. У той час інтерес дому Вюртемберг у придбанні власності, ймовірно, перемістився більше в бік Верхньої Швабії, оскільки середній регіон Неккару був заблокований доменом Штауферів. У XII столітті виникли дві основні лінії: власне графи Вюртемберзькі та графи . У середині XIII століття обидві лінії стали противниками династії Гогенштауфенів, через те що вони нехтували майновими та спадковими претензіями швабських графів. У 5 серпня 1246 року два графи Ульріх Вюртемберзький і змінили сторони, відкликавши з поля бою близько двох третин армії Гогенштауфенів під командуванням короля Конрада IV з 2000 лицарів і лучників і таким чином допомогли перемогти антикоролю Генріху Распе IV, який був на боці папи Іннокентія IV, який хотів покласти край правлінню Гогенштауфенів.
Граф Ульріх Засновник († 1265) Граф Ульріх Засновник отримав хабар за допомогу в усуненні від влади імператора Фрідріха II, оголошеним Папою в 1245 році. У разі зради Гогенштауфенів йому, крім хабара, обіцяли значні частки герцогства Швабії. Попри те, що очікування врешті-решт не повністю виправдалися, графу Ульріху вдалося під час Міжцарів’я захистити пізніші основні райони графства Вюртемберг на середньому Неккарі та в нижньому Ремсталі від колишньої власності Штауферів чи імперського двору. Він придбав міста Леонберг, Вайблінген і Шорндорф, а також права бейлівіку на навколишні монастирі, такі як Лорх і Денкендорф. Шлюб з в 1251 році призвів до подальшої революційного територіального об'єднання. поступився графу Ульріху володіннями Бадену в центральному регіоні Неккар, тому пізніша столиця держави — Штутгарт, також перейшла від Бадена до Вюртембергу. Під час свого правління граф Ульріх також убезпечив території графів та . За його правління приєднані міста Мюнзінген, Пфуллінген і Нюртінген. У 1259 році графа Ульріх I призначено маршалом імперії над всією Швабією.
Граф Ульріх II († 1279) Оскільки син графа Ульріха I Ульріх II був ще неповнолітнім, коли він помер в 1265 році, його двоюрідний брат спочатку взяв на себе опіку. Приблизно в 1269 році граф Ульріх II досяг повноліття і припинив курс ревіндикації (повернення втраченої імперської власності) короля Рудольфа I, яку започаткував опікун Ульріха. Але вже в 1279 році граф Ульріх II помер у віці 25 років, не залишивши нащадків, тому його наступником став його 14-річний зведений брат Ебергард. Граф Ебергард I († 1325) У другій половині XIII століття та у XIV столітті графство Вюртемберг зазнавало стабільного процесу зростання, який, оглядаючись назад, ні в якому разі не можна сприймати як належне. Зрештою, це було значною мірою завдяки випадковості, що в наступних конфліктах з королями їх смерть сталася вчасно, а їхні наступники не продовжили конфлікт, таким чином врятувавши дім Вюртемберг від загрози позбавлення влади. B. Wunder: Kleine Geschichte des Herzogtums Württemberg. 2009, S. 19.
Граф Ебергард I, який залишився сиротою немовлям і взяв на себе повну відповідальність у молодому віці, правив успадкованим графством 46 років, борючись із постійними чварами, щоб зберегти свою спадщину, перш ніж помер у віці 60 років.
За його довге правління, Священною Римською імперією один за одним правили п’ять королів і один антикороль, причому двоє з них загрожували його існуванню, і лише своєчасна смерть відповідного короля врятувала країну від остаточного знищення.
Перший конфлікт, який загрожував його існуванню, виник за короля Рудольфа I, який хотів повернути володіння, які імперія та герцогство Швабія втратили після падіння династії Гогенштауфенів. У 1286 році королівська армія обложила Штутгарт на кілька тижнів. Наступного року королівська армія також спустошила всю територію навколо Штутгарта. Тимчасовий компроміс із королем в 1287 році та його смерть в 1291 році врятували графа Ебергарда I.
Той факт, що в 1292 році правитель з дому Габсбургів, з яким Вюртемберг конкурував у Швабії, знову не прийшов до влади, а Адольфа Нассауський обрано новим королем, що сприяло графу Ебергарду I на той час. Однак в 1298 році граф Ебергард I зазнав рішучої політики нового короля, що змушений відстоювати імперські інтереси також у Швабії, укласти угоду з домом Габсбургів у суперечці за трон, що назрівала, і підтримати його. R. Uhland: 900 Jahre Haus Württemberg. Stuttgart 1984, S. 412.
На знак вдячності граф Ебергард I отримав в 1298 році бейлівік Нижньої Швабії від нового короля Альбрехта I. Це сприяло подальшому піднесенню графів Вюртемберзьких до володіння територією, які тепер неодноразово отримували імперські вогтеї Нижньої Швабії до 1378 року з деякими перервами.
Завданням імперських ландфогтів у Швабії було фактично повернення та управління майном королів і герцогів Швабії, яке було втрачено з падінням династії Гогенштауфенів. Однак це не було в інтересах ані Вюртемберзького дому, ані всієї швабської знаті, і тому наштовхнулося на їх опір.
Граф Ебергард I збільшив свою територію майже вдвічі. Міста, придбані в той час: Бакнанг і Кальв (1308). У 1310 році швабські імперські міста відчули велику загрозу з боку Вюртембергу. Тому король Генріх VII оголосив війну Імперії, яка знову призвела до великих руйнувань. Через захоплення імперським містом Есслінген у Бойтельсбаху ця первісна резиденція втратила своє значення в 1311 році. Місце поховання було передано в Штутгарті, а місто зі Старим замком було зведено до єдиної резиденції.
Після подвійних королівських виборів в 1314 році з двома конкуруючими королями Людовиком і Фрідріхом на імперському рівні Вюртемберг опинився в ситуації, коли він більше не був у центрі уваги великої політики. В останні роки життя граф Ебергард I скористався цими комфортними обставинами, щоб компенсувати територіальні невдачі, яких він зазнав, і навіть здобути додаткові території. Таким чином, були додані міста та замки Геппінген (1319), Гогенштауфен (1319), Дорнштеттен (1320), Нойфен, Розенфельд, Ноєнбург, а також з Гогенаспергом.
Граф Ульріх III († 1344) Оскільки імператор Людвіг IV Баварський, який переміг у конфлікті з королем Фрідріхом Прекрасним, не мав внутрішньої влади в Швабії, граф Ульріх III Вюртемберзький також не вступав у подальші конфлікти з імперською владою. Таким чином граф Ульріх III майже без проблемно розширював свою територію. У 1330 році граф здобув від імператора посаду довічного губернатора в Нижній Швабії, а також тимчасового в Ельзасі. Через шлюб з дочкою ельзаського графа Софі фон Пфірт виникли інтереси Вюртембергу до Ельзасу, що вже призвело до придбання графства Горбург і міста і володіння Райхенваєр в 1324 році. Однак очікування Вюртембергу успадкувати подальші території в Ельзасі не виправдалися, оскільки племінниця Софі успадкувала всі ельзаські території дому Пфіртів, які таким чином відійшли до дому Габсбургів.