Спера́нца Редуле́ску (, 13 лютого 1949, Бузеу — 21 січня 2022, Бухарест, Румунія) — румунська музикознавиця і антропологиня, фахівчиня з музичного фольклору.

Життєпис Редулеску розпочала музичну освіту в Тирговіште, потім переїхала до Бухареста, де вивчала музичну композицію в консерваторії (нині — Бухарестський національний університет музики) в та .

Від 1973 до 1990 року працювала музикознавицею в (наступник Архіву фольклору при , створеного 1928 року за ініціативою Константина Бреїлою.

В 1984 захистила докторську дисертацію з музикознавства в в Клуж-Напоці. Після 1990 року продовжила наукову діяльність у Музеї селянського мистецтва Румунії, проводила польові дослідження в різних регіонах країни.

1994 року стала співзасновницею Фонду імені , який підтримує дослідження в галузі етнології, пізніше була його директоркою.

Від 2005 року співпрацювала з Бухарестським національним університетом музики як доцентка.

Редулеску була членкинею , Французького товариства етномузикознавців та Міжнародної ради з традиційної музики.

Робота Інститут етнографії та фольклору в Румунії неодноразово змінював назву. У 1974—1990 роках він діяв як Інститут етнологічних та діалектологічних досліджень, відбваючи офіційну ідеологію, згідно з якою румунська селянська музика розглядалася як єдине і неподільне явище. Націоналістичний підхід обмежував глибоку диференціацію, а концепція «чистоти» музики допускалася лише у формі мікродіалектів. Дослідження цього періоду мали схожу структуру: опис музичних практик, каталогізація жанрів та детальні музичні транскрипції.

Редулеску дотримувалася незалежного дослідницького підходу, приділяючи особливу увагу ромській музичній традиції, яку вона розглядала як важливе джерело динаміки усних музичних форм. Її роботи акцентували аналіз музичних варіантів та варіацій, вивчення музики в контексті її природного розвитку, а також позитивний та осмислений підхід до її поширення.

Вона провела поглиблені дослідження лаутарської музики, зосередившись на традиціях, які виконують професійні циганські музики. У своїх працях вивчала структуру, стиль та імпровізаційні прийоми, характерні для цього жанру, а також механізми передання музичних знань у ромських громадах. Неодноразово фіксувала рідкісні чи забуті румунські народні мелодії, наголошуючи, що лаутари відіграли важливу роль у збереженні румунської музичної традиції.

Сприяла міжнародному визнанню румунських лаутарів, серед яких з Клежань (пізніше здобув популярність як ) і духовий оркестр із Молдови .

Редулеску зробила внесок у вивчення музичної імпровізації, орнаментації та модальних структур румунської народної музики, а також аналізувала взаємодію усних та писемних музичних традицій.

Разом із Маргарет Байсінґер та Анкою Джуркеску досліджувала естетику манеле.

Критикувала офіційний фольклор у соціалістичній Румунії, описуючи його як: «створений за образом і подобою нашого суспільства: спланований з „центру“, ідеологічно конформістський, безнадійно оптимістичний, галасливий, штучний та фальшивий».

У період від 1988 до 2019 року організувала десятки гастролів із концертами традиційної музики у Швейцарії, Франції, Великій Британії, Італії, Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Австрії, Греції, Іспанії та Люксембурзі. Серед значущих виступів — концерти в театрі Ла Феніче (Венеція, 1997, 1998), театрі де ля Віль, театрі та (Париж, 1988—2019), а також у Віденському університеті музики й виконавського мистецтва.

Авторка розділів «Традиційна музика. Загальний огляд» та «Традиційна музика. Циганська музика» у статті «Румунія» для Музичного словника Грова. Також написала чотири статті для Bloomsbury Encyclopedia of Popular Music of the World: «Дойна», «Маня/Манеле», «Лаутарська музика» та «Народна музика (Румунія)».

Наукова дискографія Редулеску проводила польові дослідження, фіксуючи виконання традиційних музикантів з різних регіонів Румунії, що сприяло збереженню зникомих музичних стилів і репертуарів. Багато з цих записів видано на лейблі .

Також співпрацювала зі Смітсонівським інститутом і брала участь у підготовці антології румунської музики, включаючи альбом «Romania: Music from the Maramureş Region», випущений лейблом Неприбуткова студія звукозапису Смітсонівського інституту. Цей альбом входить до .

Редулеску — авторка низки записів традиційної румунської музики. Серед найбільш значущих:

Підготовка та опублікування відредагованих записів Константина Бреїлою (спільно з Лораном Обером), 1982—1984 — 6 платівок у серії Document (Taraful Tradițional Românesc, у співпраці з Кармен Бетя). Записи традиційних румунських тарафів супроводжуються поясненнями англійською, французькою та румунською мовами. Серія Ethnophonie - 30 компакт-дисків з лаутарською музикою (спільно з Костіном Мойсілом і Флоріном Йорданом). Перші 10 дисків здобули премію Coup de coeur Академії Шарля Кро (2005). 12-й диск відзначено премією (2007). 17 компакт-дисків з традиційною румунською музикою, виданих у Франції, Швейцарії, США та Німеччині.

Вибрані публікації

Примітки

Коментарі

Джерела

Література

Посилання