Ефект амнезії Гелл-Манна — це когнітивне упередження, яке описує схильність людей критично оцінювати повідомлення ЗМІ у сфері, в якій вони обізнані, проте продовжувати довіряти повідомленням в інших сферах, незважаючи на їхні можливі неточності.
Концепцію запропонував романіст Майкл Крайтон у своїй промові 2002 року, назвавши її на честь Маррі Гелл-Манна (фізик, лауреат Нобелівської премії), з яким він раніше обговорював цей феномен.
Джерела
Крайтон вперше описав «ефект амнезії Гелл-Манна» у своїй промові про спекуляції на Міжнародному форумі лідерів у квітні 2002 року:
Він пояснив, що обрав цю назву іронічно, оскільки колись обговорював цей ефект із фізиком Маррі Гелл-Манном, «згадуючи відоме ім'я, я більше підвищую власну значущість і значущість ефекту, ніж якби я назвав його інакше».
Ефект амнезії Гелл-Манна схожий на закон точності ЗМІ Ервіна Нолла, який стверджує: «Усе, що ви читаєте в газетах, є абсолютною правдою, за винятком тієї історії, яку ви мали можливість узріти на власні очі».
Професор комп'ютерних наук Гел Бергел вигадав термін «парадокс Сокола» — на честь відомого інциденту (Sokal affair), припустивши, що, ймовірно, важче усвідомити те, що вам невідоме, ніж те, що вам відоме. У статті, присвяченій цьому парадоксу, він описав ефект амнезії Гелл-Манна як його наслідок.
Психологічні механізми Ефект пов'язують з декількома когнітивними упередженнями:
Упередженість підтвердження Вибіркова увага Компартменталізація знань Довіра до інституційних джерел ЗМІ
Важливість Ефект амнезії Гелл-Манна передбачає критичний підхід до споживання медіа, спонукаючи читачів зберігати незмінно холодну і скептичну перспективу щодо всієї поширеної ЗМІ інформації.
Хоча в психологічній літературі він офіційно не визнається як клінічно визначений ефект, ця концепція набула популярності в дискусіях про критичне мислення та медіаграмотність. Він є розмовним описом спостережуваної когнітивної моделі, а не суворо визначеним науковим феноменом.
Примітки